«Життя монаха означає відійти від цього світу і водночас бути у цьому світі, а основа монашества — це простота». Так бачить своє нинішнє життя та місце в Церкві Ґодфруа Раґене де Сен-Альбан — із 2020 року настоятель абатства Нотр-Дам д’Есі, що на сході Франції.
Нещодавно велике інтерв’ю з монахом, який має незвичний життєвий досвід (зокрема, кілька років служби командосом у французьких ВМС), опублікував у своїй міжнародній версії найстаріший католицький часопис «La Croix».
Отець Ґодфруа, який народився 1970р., вперше зустрівся з монашим життям у 15 років, коли працював неповний робочий день в абатстві трапістів у Леріні на острові Сен-Оноре, на французькій Рив’єрі. Він був туристичним гідом. Водив численних відвідувачів, які прибували туди помилуватися старовинними мальовничими будівлями, вік значної частини яких нараховує близько 10 століть. Це заняття також було нагодою познайомитися з псалмами та «насправді щасливими людьми», які там жили. Це коротке перебування в абатстві безсумнівно вплинуло пізніше на вибір майбутнім абатом монашого життя.
Dom Godefroy Raguenet De Saint-Albin, a former marine commando, talks about how he found his way from the military to monastic life. https://t.co/NGJRELbp3s
— La Croix Int. (@LaCroixInt) May 17, 2021
Однак, перш ніж це сталося, юнак вирішив спробувати свої сили деінде. Він хотів стати командосом, щоб — як сказав у розмові — «служити своїй країні та будувати мир». З цією метою Ґодфруа закінчив навчання й практику у військово-морській академії. Там він набув різний життєвий досвід, оскільки — як він сам це визначив — «водолази не обов’язково мають бути побожними». Але коли тримав у руках зброю, то іноді сумнівався, чи це справді шлях до миру. Коли він був офіцером, його направили до США в межах навчання дружніх армій. Там Ґодфруа якось зайшов до абатства трапістів св.Йосифа у місті Спенсері (штат Массачусетс). Один із монахів дав йому книжку отця Бернардо Олівери «Як далеко я маю іти?» («How far to Follow?») про мучеництво семи трапістів у Тібіріні в Алжирі 1996р., які 2018р. були беатифіковані.
Вступив до трапістів, бо хотів жити в Алжирі
Знятий про їхню трагічну долю фільм «Люди Бога» став черговим великим іспитом для молодого військового. Невдовзі він дізнався про спробу послати ще п’ятьох трапістів до Тібіріна, й тоді — як згадує — «захотів узяти в цьому участь». Тому Ґодфруа вступив до новіціату в абатстві Еґюебель на південному сході Франції. Настоятелем там був дом (отець) Йоан від Хреста, раніше — абат у Тібіріні.
Після пресвітерських свячень 2001р. та монашої формації молодого трапіста скерували 2014р. до спільноти в Мідельті, яка була продовженням тієї, алжирської. Він мешкав там разом із двома свідками трагедії в Тібіріні: братом Амадеусом, який невдовзі помер, та братом Йоаном-Петром (Жаном-П’єром) Шумахером, який дивом уникнув смерті та чиї свідчення допомогли при створенні фільму «Люди Бога».
Із Марокко, замість Алжира, настоятелі скерували його до Сирії, де о.Ґодфруа став капеланом сестер-трапісток у місті Азейрі на кордоні з Ліваном. У Сирії, як і зараз, тривала війна. У цьому дуже небезпечному місці французький монах провів 3,5 роки. «Я був капеланом спільноти, до якої формально не належав. Попри війну та мовно-культурні відмінності, я пережив радість того, чого завжди прагнув: стати маленьким зерном молитви у цьому морі страждання», — згадував о.Ґодфруа. Там він проводив години на молитві, молячись — також і вночі — Розарій та дивлячись на поглинуту війною країну.
«Божий подув»
Під час місійної відпустки в абатстві у Швейцарії, в березні 2020р., о.Ґодфруа дізнався, що його вибрали абатом монастиря Нотр-Дам д’Есі, де він перебуває зараз. Цей новий крок у житті він назвав «подувом Бога» — таким, як було раніше життя й молитва у зруйнованій війною Сирії.
У цьому абатстві мешкають 28 монахів. «Це чудова спільнота, глибоко закорінена в цьому регіоні. Скромна, сильна і водночас — крихка. Нас ніколи не було багато й ми не такі відомі, як інші монастирі, наприклад, виробництвом сиру чи пива. Але ми з 1950р. на промисловому рівні виробляємо електролізи. Ці середньовічні мури живуть поруч із найсучаснішими технологіями», — представив свою спільноту її настоятель.
Живучи у Франції, співрозмовник часопису й надалі вшановує сімох братів — блаженних мучеників із Тібіріна. Він називає їхню жертву «блискучим» доказом того, що монастичне життя — це більше «бути», аніж «щось робити».
«Життя монаха означає відійти від цього світу і водночас бути в цьому світі, а простота — це основа монашества», — підкреслив абат. Він пояснив, що «монаше життя — це простота відкритості на “іншого” [Бога], який є обітницею і який відкриває нам горизонти в пошуку сенсу [життя]». Таким є «досвід усіх, хто приходить до монастиря», — сказав настоятель на закінчення розмови.
фінансово.
Щиро дякуємо!
