Я була щаслива, піднесена. А потім раптом — по нулях, тотальний спад. І тоді я почала всерйоз боятися за себе.
Свідчення Ельжбети.
Навернення
То не було якесь видовищне навернення. Просто я любила читати свідчення людей, мені це було цікаво. І я подумала, що якщо попрошу про віру, а Бог є, — то Він мені її дасть. Якщо ж Його нема — нічого не відбудеться. Ну й Він дав мені віру.
Разом із вірою прийшла благодать безкорисливої любові. Я вже не переймалася собою, а піклувалася про інших. Хоч у мене радше стримана натура, відсторонена, і не раз у мене були проблеми у стосунках із людьми, навернення принесло з собою бажання входити в контакт зі світом. Я отримала здатність будувати стосунки, зав’язувати дружбу.
Я нарешті знайшла «визволення». Помітила, що людей можна роззброїти любов’ю і безкорисливістю. Навіть ті, хто щось мав проти мене або зранили мене, реагували інакше, коли бачили, що я з ними не воюю, а виходжу до них із простягненою долонею…
Як можна Тебе не любити?
Я була щаслива, піднесена. Багато справ — наприклад, у навчанні — завершувала успішно і з досягненнями. Я казала: «Боже, як же можна Тебе не любити? Я би не змогла Тебе залишити»! Бачивши стільки добрих плодів навернення, я не вірила, що можна від Господа Бога відвернутися…
Але моя дорога поточилася так, щоб я побачила певну істину: сам нічого не зробиш. Навіть якщо матимеш купу харизм, то завжди попереду буде можливість упасти.
Злий не спить. Незалежно від твоєї волі він знайде «гачки», щось, що тебе відверне від Бога. Так само як Петра, який заявив, що ніколи не зречеться Господа, — і не минуло й доби, як він саме це зробив.
Я не встигла озирнутися, як до мене почали приходити якісь смутки, холодність, депресивні стани. Може, то було якесь випробування? В будь-якому разі, я не вистояла в добрі, перестала ходити до храму, хоч раніше жила на повну…
Господи, що діється?
Гонитва за кар’єрою, за тим, що для мене краще, життєві клопоти, бо треба подбати про це і про те… Все це мене поглинало, притлумлювало, подібно як і гнітючі настрої. Я забувала, що потрібно піти на Месу, або про звичайні вчинки милосердя.
Я аж повірити не могла. «Господи, що сталося?» Було стільки добра, і раптом — по нулях, повний спад. Із перспективи часу я можу оцінити, що, бачивши мою пиху і покладання на себе саму, Господь, можливо, дозволив, щоби щось таке сталося. За деякий час мені було дано повернутися на шлях близькості з Ним.
І тоді я почала всерйоз за себе боятися: «Окей, зараз добре, але що буде за два, три роки? Світ мене знову заманить…» Я нутром відчувала, що незалежно від того, що я зроблю, з’являться нові смутки або інший досвід, який стількох людей відводить від віри. Я не могла передбачити, що буде далі.
Що Ти хочеш, щоби я зробила?
А при цьому я повторювала собі, що хочу зробити зі своїм життям щось добре, щось пожертвувати Богу. Я маю чоловіка, можу жити любов’ю до ближнього на щодень — ясно. Але що ще? Зробилось запитання до Господа Ісуса: «Що Ти хочеш, щоби я зробила?» Я повторювала його часто, вірячи, що відповідь повинна прийти.
Від того, хто був моїм духовним керівником, я почула, що в такій ситуації, як я, був також хтось інший, і знайшов допомогу у ввіренні себе Ісусові через Марію. Згідно з «Трактатом про справжню побожність до Пресвятої Діви Марії» святого Людовика Ґріньйона де Монфора. Я почала читати цю книжечку, і мене аж прошило!
Там було так багато сказано про душі, які скуштували щастя з Господом Богом, а потім упали так низько, навіть про те не знаючи, безвільно… Святий Людовик писав, що ввірення себе Ісусові через Марію — це ліки від нашої пихи, «зброя» в духовній боротьбі. Шлях, яким провадить нас до неба Матір Божа, — простий, лагідний і безпечний, найбезпечніший, без урвищ або прикрих несподіванок.
Із долини темряви — вгору!
Я ввірила себе Ісусові через Марію, щоб захистити своє духовне життя. Відколи я жертвую себе Їй щодня, відчуваю зв’язок із Нею як із Матір’ю, а також великий спокій. По всіх катастрофах, яких я зазнала в житті, я тепер маю міць, що лікує, так немовби я виходила з якогось провалля, з долини темряви — вгору.
Я маю охоту молитися, читати Святе Письмо. Під час Євхаристії шукаю єдності з Господом Ісусом. Легше проходжу через труднощі. Марія навчила мене завжди сприймати Бога як доброго Батька, довіряти Йому.
Я так думаю, що це мої плоди ввірення Їй, бо раніше я мала чимало сумнівів. Ще одним плодом є життя тут і тепер — я не роздумую про майбутнє. Ну а найважливіше — єдність із Богородицею відсуває мене від страху.
Я помітила турботу Марії також і на матеріальному рівні. Перед вибухом пандемії в мені раптом з’явилося прагнення змінити роботу, хоч я була цілком задоволена тією, що мала. Я змінила місце праці і незабаром виявилося, що то був крок, який гарантував мені стабільність.
Йоан Павло ІІ цим жив…
Коли я ще не знала, чи піти шляхом ввірення, у мене з’явилася думка, що святий Йоан Павло ІІ жив же цим, кажучи Марії «Totus Tuus», тобто «увесь Твій». Папа завжди був близький моєму серцю. Чи не кожен захоплюється його добротою і ніжністю. Отже, якщо хочеш брати приклад із людини, яка мала стільки харизм, то вперед!
Коли Йоан Павло ІІ помирав, люди були пригнічені. Наступного дня по його смерті був мій день народження. Я подумала: «Він помер, а ми живемо — хтось має продовжувати його місію». Тож, може, я зовсім не випадково натрапила на «Трактат»?
На завершення додам, що я зовсім не духовний силач, я звичайна людина. Ходжу на роботу, їжджу у відпустку, намагаюся орієнтуватися в щоденності і запрошувати в неї Матір Божу. Насмілюся ствердити, що зараз я собі з цією «щоденністю» даю раду набагато краще.
Вислухала Малґожата Ціхонь, Aleteia
Переклад CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
