Всі релігійні практики, які я винесла з батьківського дому, стали моїм фундаментом, на якому зросла моя віра, моя особиста зустріч із Богом, — далеко, далеко потім…
Я вийшла заміж у 18 років. Мала великі сподівання на прекрасне життя біля люблячого чоловіка й діточок. На жаль, за кілька років мій чоловік став вибуховим і агресивним. Моє уявлення про нього і про чудове подружнє життя розвалилося. Однак я за всіляку ціну прагнула зберегти цей зв’язок, тим більше що в нашій сім’ї не було розлучень, хоча страждань не бракувало.
Я тоді все ще була дуже молода і не розуміла, що мій чоловік пішов до молодшої жінки. Я залишилася сама з двома дітьми. Синові було 12 років, доньці 10. Обоє любили свого тата, він був для них найкращим батьком.
Я ще довго сподівалася, що чоловік до нас повернеться. Саме ця надія дозволяла мені відносно спокійно вести дім, працювати й виховувати дітей. Але моє серце вило від болю, бо мене зрадив і покинув той, кого я кохала, кому довіряла, кому віддала своє життя… Я втратила надію, коли чоловік легалізував свій другий зв’язок. Брак надії відібрав у мене бажання жити. Я занурилася у свій біль, у розпач. Постійно запитувала: чому?…
Я почала ходити до церкви — дуже несміливо, сідаючи на задні лавки. Шукала там утихомирення свого болю. Також сильно молилася про те, щоб чоловік повернувся додому. Настали довгі періоди сліз. Усе моє життя розлазилося, я ні на що не мала впливу. Зрештою перестала молитися й ходити до церкви, мені здавалося, що Господь Бог не допомагає, що Він не бажає брати участь у моєму житті. Я ніде не могла Його знайти…
Діти швидко випурхнули з дому. Син став батьком, маючи 17 років, донька у 19 вийшла заміж. Залишившись сама, я не знала, що з собою робити. Мріяла про те, щоби хтось був мені підтримкою, до кого я могла би просто по-людськи притулилися. Почувалася дуже самотньою, покинутою, відкинутою.
Храм у Рокитному. Фото: Вікіпедія
В той час я працювала у Певексі — фірмі, яка продає найкращий алкоголь, недоступний деінде. Я почала зустрічатися з друзями і запрошувати їх до себе. Завжди пригощала їх алкоголем. Я почувалася поважною; мене повсюди запрошували, бо вважали душею товариства. Я святкувала цілими тижнями. В мене були гроші. Часто їздила за кордон. Не бракувало чоловіків, які мною захоплювалися. А я хотіла довести собі самій, що я зовсім не найгірша. Це тривало кілька років і мені було добре — до пори до часу…
Раптом усе почало швидко мінятися. Мені довелося пити щораз більше алкоголю. Знайомі подружжя перестали мене запрошувати, бо я стала для них загрозою. Я почала пити на самоті, вдома, від самого ранку. Мала зв’язки з чоловіками — завжди під впливом алкоголю.
Коли протвережувалася, відчувала шалений сором і почуття провини, які не дозволяли мені залишатися тверезою до вечора. Щоб їх придушити, я сягала по пляшку. Інколи обіцяла собі зупинитися на одному келишку, однак завжди закінчувалося цілою пляшкою. Ні погрози, ні прохання дітей не допомагали. Я вже прагнула не пити, віднайти самоповагу, але була безсилою.
Мама дуже страждала через мене, однак не влаштовувала мені скандалів, а весь час ревно за мене молилася. Її молитви були вислухані.
Якось уранці — після безсонної, повної страху і страждань ночі — я пішла по допомогу до своєї парафії. Тепер я точно знаю, що це Господь Бог мене туди привів. Я пішла без спротиву, знала, що сама нічому не зараджу. Там я довідалася про групу Анонімних Алкоголіків і про священника, який допомагає узалежненим та співзалежним людям. Умовилася з ним про розмову.
Я пішла на неї залякана, розбита і без будь-якої надії. Священник мене не засудив, слухав із великою увагою мої хаотичні розповіді і з великою погідністю духа показав мені шлях до тверезого життя. Його віра в моє краще завтра додала мені надії. Він сказав, що тільки з Ісусом, із Його благодаттю все є можливим, і як умів, заохочував мене до участі в зустрічах АА. Я йому повірила. Я пізнала, що прагнення тверезості не зроджується з нічого; воно зроджується тоді, коли хтось простягає тобі руку.
Це було 1993 року. Тоді розпочалася моя болісна й тяжка, але водночас радісна дорога праці над собою, метою якої було тверезе життя.
За кілька місяців я поїхала на всепольський з’їзд Анонімних Алкоголіків до Ченстохови, де тисячі людей, хворих на цю саму хворобу, зустрілися у Пресвятої Діви, щоби дякувати за своє тверезе життя і просити про благодать тверезості для тих, хто ще занурений у хворобу.
Там, у ясногурському конфесіоналі, я вперше в житті, з великим плачем, вимовила: «Я — алкоголічка. Прийшла ввірити своє життя Пресвятій Матінці та Її коханому Синові. Я сама нічого не можу. В мені стільки слабкості й гріха…»
То саме тоді в мені зродилася певність, що це добра дорога, що я повинна нею іти, щоб бути людиною, — дорога віри, і зустрічі АА — зустрічі з іншою людиною. Незадовго потім я поїхала на чергові реколекції тверезіння — до санктуарію Божої Матері, Яка Терпеливо Слухає, у Рокитному біля Міжріччя.
Я почала відчувати радість від кожного дня без алкоголю. Радість, що плинула з зустрічей із друзями, з якими я познайомилася на зустрічах АА, радість, що плинула з систематичної, витривалої праці на Кроках. Тільки перший Крок говорить нам про алкоголь, а всі інші, які ми пропрацьовуємо щомісяця, говорять, як жити відповідально. Мені самій ця прекрасна програма дозволяє відкрити повноту людяності, готує мене до глибокої зустрічі з Господом Богом та з іншою людиною. Для мене це програма універсальна, помічна для всіх, хто шукає Бога, хто прагне до святості.
Регулярні реколекції, зустрічі групи і конкретна праця над собою дозволили мені віднайти внутрішній спокій. Я почала дякувати за дар свого життя, за батьків і за спільноту. На одних реколекціях я наново відкрила, що для Господа Бога я не хтось неконкретний, але людина, яку Він любить безкорисливо, яку кличе на ім’я. Що я для Нього неповторна, єдина, алкоголічка Рома. Коли я це пізнала, то з великою радістю припала до Нього всім своїм серцем, віддаючи Йому свою безпорадність і слабкість.
Я зрозуміла багато чого, відкрила сенс страждання. В мені немає почуття провини, нема бунту, я не запитую — чому я?..
Рокитне. Головний вівтар Божої Матері, Яка Терпеливо Слухає
Бог із кожного мого життя виводить зло. Моя алкогольна хвороба стала для мене місцем зустрічі з Ним. Господь допустив мою хворобу, щоб я могла Його насправді зустріти, покохати, глибоко прагнути до вічного життя — а може, має для мене ще якісь інші плани… Я хочу виконувати Його волю. А ця воля — це служіння іншій людині. Потребою мого серця є особове буття з іншою людиною — не тільки в її турботах, переживаннях і боротьбі, але також і тоді, коли вона радіє, що твереза. Я відкриваю, скільки дарів — доброта, прагнення допомагати іншим, радість, ентузіазм у чиненні добра — отримує твереза людина.
Я прагну проживати своє життя, служачи іншим. Я служила своєю допомогою співзалежним у Ліхенському центрі допомоги сім’ї. Ділилася своїм досвідом — що виривала молитва і перебування біля стражденної людини, а також надання їй мудрої, вимогливої та послідовної любові це єдина дорога до тверезого життя.
Від 2000 року я залучена в діяльність Осередку апостольства тверезості й допомоги сім’ї при санктуарії Божої Матері, Яка Терпеливо Слухає, у Рокитному. Там також мають служіння інші люди, яких безпосередньо зачепила проблема хвороби алкоголізму. Вони — найкращі порадники, бо служать досвідом і надією. Рокитне стало духовною столицею тверезості. Там відбувається багато реколекцій витвереження і реколекції для священників та молоді. До цього санктуарію приходять також численні піші паломництва руху тверезості з усієї західної Польщі. Узалежнені люди особливою любов’ю обдаровують Богородицю в Її рокитнянському зображенні, а Вона взамін випрошує у свого Сина благодать витвереження. Саме Її заступництву я завдячую своїм тверезим життям.
«Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств його ніколи. Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги. Він визволяє життя твоє від ями, вінчає тебе ласкою та милосердям. Він насичує твій вік похилий благом» (Пс 103, 2-5а).
Переклад CREDO за: Рома, непитуща алкоголічка, Miłujcie się
фінансово.
Щиро дякуємо!
