«Ріккардо, ти дар для нас». Такі слова молода мати написала своєму новонародженому синові 26 років тому. Це були слова, згідно з якими вона була готова жити — і заради яких померти.
30 серпня 2021 року Папа Франциск проголосив Високошановною Марію Крістіну Челлу Мочеллін, яка пожертвувала власним життям заради свого немовляти. Католики вже порівнюють її зі святою Джанною Беретта-Молла, оскільки обидві жінки відмовилися від лікування, яке поставило би під загрозу життя їхніх дітей.
Марія Крістіна народилася у 1969 році у містечку Чинізелло-Бальзамо поблизу Мілана. Вона росла поруч із сестрами милосердя святої Жанни Антід-Туре, служила катехиткою і займалася євангелізацією молоді. Ще у підлітковому віці вона серйозно думала над тим, щоб обрати богопосвячене життя.
«Господи, покажи мені дорогу. Не важливо, чи хочеш Ти мене бачити матір’ю чи черницею, важливо те, що я завжди виконую Твою волю», — написала вона у своєму духовному щоденнику в 1985 році.
Покликання Марії Крістіни стало зрозуміле, коли у 16 років вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Карло. Дівчина усвідомила, що шлюб із ним — це її покликання, від якого вона не відмовилася навіть тоді, коли лікарі виявили саркому в її лівій нозі.
«Я зрозуміла, що все це — дар, навіть моя хвороба, адже якщо жити з нею найкращим чином, це допоможе мені зростати», — писала вона до Карло у 1988 році.
Марія Крістіна успішно пройшла курс лікування і закінчила школу, після чого вийшла заміж у 1991 році. Незабаром у подружжя з’явилося двоє дітей, Франческо і Лючія. Марія і Карло саме очікували на третю дитину, сина Ріккардо, коли дізналися, що рак повернувся до жінки.
Першою думкою Марії Крістіни була думка про її ненародженого хлопчика. «Моєю першою реакцією було знову і знову повторювати: я вагітна! Я вагітна! Але, лікарю, я вагітна! — написала вона у листі до Ріккардо. — Я боролася з усіх сил, я не відмовлялася від ідеї тебе народити, так що лікар усе зрозумів і більше нічого не казав».
Марія Крістіна відмовилася від хіміотерапії, яка могла б поставити під загрозу життя її майбутньої дитини. Вона чекала на народження Ріккардо, яке відбулося у 1994 році. Але до того часу рак уже поширився на її легені, і завдавав їй колосальних страждань.
«Я вірю, що Бог не дозволив би болю існувати, якби цим не хотів би досягти прихованого та таємничого, однак реального блага, — писала вона. — Я вірю, що колись я зрозумію сенс моїх страждань, і дякую Богові за це».
22 жовтня 1995 року Марія Крістіна Мочеллін померла. Їй було 26 років.
Але її історія — як і її дитина — живе і сьогодні. У своєму листі до Ріккардо, який вона написала за місяць до своєї смерті, Марія Крістіна наголошує на красі його життя. «Дорогий Ріккардо, ти повинен знати, що не випадково живеш у світі, — пише вона. — Господь хотів твого народження попри всі проблеми, які ми мали… коли ми дізналися про тебе, ми полюбили і захотіли тебе всім серцем».
«Саме того вечора, коли я поверталася машиною з лікарні, ти вперше поворухнувся. Здавалося, ніби ти кажеш: “Дякую, мамо, що любиш мене!”. Як же ми могли не любити тебе? Ти дорогоцінний, і коли я дивлюся на тебе, коли бачу тебе таким красивим, жвавим, доброзичливим, я розумію, що немає у світі страждань, яких не варто витерпіти за дитину».
Як свідчить пролайф-рух «The Associazione Amici di Cristina» («Асоціація друзів Крістіни»), вона регулярно вела духовний щоденник, у якому зверталася до Бога. «Господи, я хочу тільки Тебе! Я люблю тільки Тебе! Я просто шукаю Тебе! — цитує її слова на своєму вебсайті Асоціація. — Чого варті життєві страждання, якщо за рогом очікуєш Ти, щоб подарувати мені безмірну радість?»
Тема радості часто з’являється у записах Марії Крістіни. У листі до Карло 1985 року вона писала: «Це мій девіз: “Роби все з радістю!”. Навіть якщо це дорого мені коштує, або якщо, як ти писав у своєму прекрасному листі, “мені здається, що все навколо проти мене”. Але як світло настає після темряви, так і після відчаю наново відкривається радість».
Ця радість сформувала як її любов до Бога, так і до чоловіка.
«Хіба це не надзвичайно? — запитувала вона у Карло у 1987 році. — Якби ми з тобою не любили одне одного, у світі бракувало би чогось такого, що можемо йому дати лише ми».
Марія Крістіна писала також про Божу любов і про заклик до досконалості.
«Я стаю святою тією ж мірою, якою звільняюся від усього зайвого, видаляю перешкоди зі свого розуму, серця і життя, щоб дозволити собі цілковито наповнитися любов’ю до Бога, — зверталася вона до майбутнього чоловіка у 1990 році. — Якщо конкретніше, це означає повсякденне життя у великій простоті, у сім’ї, під час навчання, у стосунках із тобою, Карло. Моє місце — у простому і “рутинному”».
У простому Марія Крістіна знайшла чудо. У звичайному — відкрила надзвичайне. Того ж року, коли вона померла, вона написала у одному зі своїх листів: «Хоча моє здоров’я нестабільне… Я ЩАСЛИВА!». Вона зробила такий висновок: «Мені соромно просити у Господа про щось інше, якщо диво вже є тут: Він любить нас, ми любимо одне одного, і більше ніщо не має значення».
Переклад CREDO за: National Catholic Register
Фото: Associazione Amici di Cristina
фінансово.
Щиро дякуємо!
