Єгипетських монахів часто винуватили в пелегіанстві. Їхній показний аскетизм підштовхував звинувачувати їх у спробі «заслужити» собі спасіння.
Авва Алоній сказав: «Якби людина хотіла, то між світанком і вечором могла б досягти Божої міри» (Апофегма отців пустельників, т. І, Алоній 3 [146]).
Августин і Пелагій
Довгі століття в Церкві точилися суперечки про те, який зв’язок між вільною волею людини та Божою волею. Багато хто вважав зразком правовірності св. Августина, який підкреслював першість дії Бога щодо людини. «Отже, брати мої, ми не зробили нічого доброго, тільки зло», — не вагаючись, казав єпископ Гіппона у своїй 23 проповіді.
Натомість учення Пелагія, який жив у той самий час, що й Августин, Церква визнала єрессю. Ті, хто любить спрощувати, підсумовують його доктрину словами: «Спасіння: зроби сам». Цього британського монаха, який роками жив і навчав у Римі, звинуватили в приписуванні надмірного значення можливостям людської природи.
Згідно з так викладеним пелагіанством, людина спасається без Божої благодаті, виключно завдяки здібностям, які сам Творець заклав у її природі на початку, тобто під час створення людини.
Авва Алоній і Божа міра
Приблизно в той самий час, що й Августин із Пелагієм, у Скетісі жив єгипетський монах Алоній. Про нього відомо небагато, але він залишив по собі кілька апофегм. Цитована на початку — зовсім не легка для розуміння. Що таке, насамперед, «Божа міра», до якої людина має дійти?
Це справді можна розуміти по-різному. Слова Алонія співзвучні з текстом Послання до ефесян, у якому св. Павло говорить про мету служіння в Церкві: кожен із нас як член живого Тіла Христа має дійти до «до єдності у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4,13).
Отже, є певний «стандарт Христа», згідно з яким людина має жити. Пізнання Христа має бути повним, людина має прагнути до досконалості; у цих Павлових описах звучить одна думка: Божа міра — це повнота, грец. — plēroma.
Бог закликає кожного християнина: «Вірно наслідуй Мого сина, нехай спасіння приносить в тобі щедрий урожай, нехай сопричастя між Мною і тобою буде повним».
Згода людини
Хто ж не хоче такої повноти? Але кожен знає з власного досвіду, що нелегко наслідувати Божого Сина. Наша віра слабка, непостійна, не підтверджена вчинками, — то що ж казати про «повноту пізнання Божого Сина»!
Алоній, здається, йде трохи проти наших виправдань: «якби людина хотіла…» На його думку, найбільша перешкода на шляху до Бога — це брак бажання з нашого боку, невідповідно скерована воля.
Єгипетських монахів часто звинувачували в пелагіанстві. Їхній показний аскетизм змушував декого звинуватити їх у спробі «заслужити» собі спасіння. Напевно, іноді ці зауваження були небезпідставними. Тим не менш, у авви Алонія ми стикаємося з якнайбільш правовірним баченням співпраці Бога з людиною.
По-перше, якщо нам до Божої міри бракує тільки нашої волі, то це означає, що Бог уже зараз чекає на нас і завжди залишається першим у цих стосунках.
По-друге, якщо ця воля зазнає невдачі, то це означає, що всі інші засоби не знайшли схвалення в Божих очах: Бог хоче співпрацювати з тим, хто вільно відповідає на його заклик, але саме Він розпочинає діалог із людиною.
Не впускаймо тут пелагіанство через «чорний вхід»: людина не спасається своєю волею як знаряддям чи засобом для досягнення мети. Але її згода — необхідна, щоб Бог її спас. Він — джерело всякого добра, навіть більше: Він — найвище добро.
Християнство — це насамперед дар
Бенедикт XVI у Великий Четвер 2008 р. нагадав: «Християнство — це насамперед дар: Бог дає нам себе — дає не щось, а самого себе. І відбувається це не лише на початку, в момент нашого навернення. Він постійно Той, хто дає».
Тому бути християнином — це насамперед дозволити Богу мити нам ноги. Апофегма авви Алонія говорить нам про те, які великі можливості має людина, якщо за один день може навернутися й піднятися на духовну вершину, коли захоче. А не що вона про те, «який великий Бог, що прагне тільки нашого вільного “так”, щоби щедро обдарувати нас собою».
фінансово.
Щиро дякуємо!
