Сьогодні на толерантність посилаються у будь-яких випадках так, ніби це — найважливіша цінність для людського роду. Чи має католик толерантно ставитися до всього?
Її сьогодні дуже прагнуть і чекають. Звинувачення у її відсутності — це одна з найчастіших претензій, яку можна почути в дуже різних середовищах в усьому світі. Деякі медіа навіть пишуть, що її брак іноді стає приводом людських драм, включно з трагічною смертю. Виглядає так, ніби це дуже суттєва для людства цінність. Про що йдеться? Про толерантність.
Якщо вона така важлива, то як до неї ставиться християнство? Чи знайдемо толерантність серед найважливіших заповідей? Чи згадує про неї Святе Письмо? Що на цю тему можна знайти у висловлюваннях пап?
Ісус — приклад толерантності
Якщо дослідити Біблію (що сьогодні нескладно — є багато біблійних програм із пошуком потрібного слова), то можна побачити, що в усьому тексті українського перекладу Біблії немає слова «толерантність» або «толерантний». «Однак це не означає, що Святе Письмо нічого не говорить на цю тему», — стверджує о.Станіслав Галас, директор Інституту Біблійних наук Папського університету Йоана Павла ІІ в Кракові.
Аналізуючи біблійні тексти, він дійшов висновку, що в світлі Святого Письма толерантність стосується конкретної людини і має на увазі її благо. Натомість вона не повинна стосуватися порушення основних правил поведінки, що на практиці призвело б до релігійного й культурного релятивізму та байдужості до зла. Толерантність виникає насамперед із пошани до особистої гідності іншої людини, створеної на образ Бога і відкупленої Христом.
Толерантність, тобто «терпимість»
Але в Церкві також є інший погляд на толерантність. Домініканець о.Юзеф Марія Бохенський у своїй книжці «Сто забобонів: короткий філософський словник забобонів» (1987) нагадує, що «толерантність» означає «терпіти іншого». Йдеться про те, щоб миритися з іншими, їхніми поглядами, їхнім способом життя тощо.
На думку автора, толерантність — це випробуваний спосіб спільного життя різних груп людей у лоні одного суспільства, які відрізняються світоглядом чи основними політичними засадами. «У цій сфері толерантність — це корисна директива політичного устрою», — пише домініканець. Але з толерантністю пов’язані кілька забобонів.
Толерантність нетолерантних
На думку автора «Ста забобонів», один із них полягає в розумінні толерантності як абсолютного правила без винятків. «Тоді під толерантністю розуміють також терпимість до того, хто ображає інших, їхні почуття та інше», — пояснює домініканець. Він відзначає певний парадокс. Деякі люди розуміють толерантність до такої міри широко, що жадають терпимості навіть до тих, хто хоче силою скинути толерантний устрій.
Без сумніву, будь-яка толерантність не дає права ображати інших, а толерантність, яка терпимо ставиться до своїх ворогів, не може встояти. Не дивно, що закони деяких країн містять положення про заборону діяльності партій, принципи та практика яких суперечать принципам толерантності країни.
Межі толерантності
Значно небезпечнішим забобоном Бохенський називає перенесення толерантності з галузі світогляду до наукової. «Щоправда, і в науці певна толерантність по суті корисна, бо сприяє розвитку нових думок; але ця толерантність має межі», — підсумовує автор. Він пояснює, що йдеться не про заборону людям захищати свої погляди, явно неправильні або такі, що перечать науці, а швидше про те, щоб не підтримувати і не фінансувати такого роду дії.
Домініканець вважає, що якби хтось наважився сьогодні захищати теорію Птолемея (згідно з якою Сонце обертається навколо Землі), ніхто б йому цього в толерантних країнах не заборонив, але сумнівно, що знайшовся б астрономічний інститут, «де б йому дозволили викладати цю дурість, а тим більше — науковий фонд, який фінансував би його “дослідження”». Але реальність останніх років (ба навіть місяців) у деяких галузях доводить, що насправді це не так очевидно, як вважав логік у домініканському габіті…
Толерантності замало
Святий Йоан Павло ІІ під час екуменічного богослужіння в євангельському домі молитви зауважив 1991р., що брак толерантності з’являється не тільки там, де застосовують тиск і примус при «наверненні», але й там, де бере гору фундаменталістський менталітет.
У цій же промові він порушив іще одне питання, пов’язане з толерантністю в світлі християнства. Папа вказав на її недостатність. Він сказав, що просто бути толерантними одні до одних — не може бути достатнім для християн і Церков Христа. Йоан Павло ІІ відзначив, що іноді толерантно ставляться навіть до зла — в ім’я більшого добра. «Я не хотів би, щоб до мене ставилися лише толерантно. І не хочу до вас, брати і сестри, ставитися виключно толерантно. Що ж це за брати і сестри, які тільки терплять одні одних? Що ж це за брати і сестри в Христі, які лише толерантно ставляться одні до одних?» — звернувся тоді папа до присутніх.
Толерантність і правда
Є ще одна дуже важлива проблема, пов’язана з толерантністю. Про неї казав папа Бенедикт XVI. Це питання стосунку між толерантністю та правдою. Під час візиту в Чехію 2009р. Святіший Отець переконував місцеву владу, що правда не становить жодної загрози для толерантності або культурного плюралізму, а навпаки — дає змогу досягти порозуміння, а публічну дискусію робить предметною, чесною та відповідальною і гарантує єдність.
Наступного року під час зустрічі з молоддю, на узбережжі Барангару в Австралії, папа застерігав: є щось зловісне в тому, що свобода і толерантність так часто бувають далекими від правди. Це веде до релятивізму.
Це не прийняття
Досить часто толерантність помилково представляють як майже обов’язок прийняття зла, яке хтось коїть або якимось чином проголошує, пропагує тощо. Такого розуміння толерантності християнин не може прийняти. Прикладом може бути зустріч Ісуса з блудницею, яку привели до Нього. Христос її не засудив, але рішуче відкинув скоєні нею гріхи. Він ні на мить не ставився до них толерантно, а тим більше — не приймав. Не ставився до них так, ніби нічого не сталося. «Йди і більше не гріши», — сказав Він, не залишивши жодних сумнівів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
