Погляд

Чи буде найближчий консисторій ключовим у перспективі конклаву?

03 Листопада 2021, 12:33 2112 КАІ

Про те, як саме змінюється Колегія кардиналів за час понтифікату Папи Франциска, а також яке значення може мати найближчий консисторій у перспективі майбутнього конклаву, пише Андреа Ґальярдуччі.

Цей ватиканіст спеціалізується на питаннях стосовно дипломатії та ватиканських міжнародних відносин.

 

7 листопада 2021 р. кардиналові Анджело Скола, єпископу-емериту Міланському, сповниться 80 років, і тим самим він буде виключений зі списку кардиналів-електорів найближчого конклаву. Кардиналів із правом голосу залишиться 120, але наступного року їхня кількість знову зменшиться, до 110, бо черговим 10 ієрархам сповниться 80 років, і вони втратять право голосувати за обрання Наступника св. Петра. Саме такі дані підживлюють чутки, нібито Папа Франциск іще цього року або ж найпізніше в лютому 2022‑го скличе консисторій, щоби призначити нових кардиналів. Однак якщо він це зробить, то фактично «забезпечить» вибори свого наступника.

Звісно, роздуми на тему конклаву завжди перебувають у сфері припущень. Насправді неможливо знати, кого кардинали вкажуть як наступного папу; а крім того, є імовірність, що й вони самі змінюватимуть думку. З людського погляду, пурпуроносці, ізольовані й позбавлені контакту із зовнішнім світом, посилатимуться на прагматичні критерії, на розпізнання, яке приходить під час конклаву, а не на геополітичні обумовленості. Тим не менш, однак, ці дані стосовно кардиналів можуть і нам сказати щось конкретне.

Наприклад, вони дозволяють нам зрозуміти, який напрямок Папа Франциск визначає для Церкви і які сигнали скеровує на адресу конференцій єпископатів.

З-посеред нинішніх 121 кардиналів-електорів 13 призначив св. Йоан Павло ІІ, 38 — Бенедикт XVI, і 60 — Франциск. Наступного року долю кардинала Сколи, який по досягненні 80-річного віку вибуде з грона виборців, поділять також кардинали Рікардо Еццатті Андрелло, Ґуалтьєро Бассетті, Рікардо Бласкес Перес, Норберто Рівера Карреса, Ґреґоріо Роса Чавес, Рубен Салазар Ґомес, Джузеппе Бертелло, Джанфранко Равазі, Андре Він-Труа та Оскар Андрес Родріґес Марадьяґа. З них тільки четверо призначені Франциском. Отож якщо Святіший Отець вирішить призначити 10 нових кардиналів-електорів, щоб повернутися до найбільшого можливого числа у 120 електорів, яке визначив папа Павло VI і підтвердив Йоан Павло ІІ, тоді у найближчому конклаві візьмуть участь 76 кардиналів, призначених нинішнім Папою. Варто при цьому підкреслити, що це тільки на 4 менше від числа 80 ієрархів, потрібних для представлення двох третин на голосуванні і чий одноголосний вибір дозволив би назвати ім’я нового папи на перших голосуваннях.

Ми, звісно, не можемо передбачати, як саме кандидати проголосують на конклаві й чи будуть вони згідні від самого початку. По суті, попри те що Папа Франциск загалом скликає консисторій щороку, він тільки один раз (2014) зібрав так званий генеральний консисторій, під час якого кардинали мають нагоду зустрітися і перезнайомитися. Багатьом із них нелегко буде добре зрозуміти, хто сидить по сусідству в Сикстинській каплиці. Багато хто завжди розглядається під час генеральних конгрегацій Колегії кардиналів, які передують конклаву. Однак також і наступний консисторій міг би мати значущий вплив на формування майбутнього конклаву.

З другого боку, Папа Франциск проводить операцію з оновлення Колегії кардиналів майже запрограмовано. Відколи він став папою, скликає консисторії щороку. Для порівняння: Йоан Павло ІІ, який так глибоко оновив Колегію кардиналів, скликав її членів заледве на 9 консисторіїв, «розсіяних» по 27 роках його понтифікату.

Отож чи можемо ми замахнутися на вказання можливих критеріїв, які застосовує Папа Франциск при роздаванні кардинальських капелюхів? Дивлячись на попередні скликані ним консисторії, можна до певної міри виділити три фундаментальні принципи: непередбачуваність, прагнення розширити представництва Церкви аж до найбільш віддалених і найменш християнізованих географічних широт, а також ідея, щоби серед новопризначених ієрархів завжди знайшовся хоч один, хто символізує зв’язок із минулим — тенденція до такої міри очевидна, що почали говорити про явище т. зв. «remediation cardinals». Якщо йдеться про згадану непередбачуваність, то вочевидь у цьому питанні мало що можна сказати. Папа Франциск може поставити кардиналом кого лиш сам забажає, і він принципово часто скеровує погляд на дієцезії, які не були традиційно «кардинальськими», намагаючись відійти від певних механізмів, що сформувалися з плином часу. Наприклад, у минулому призначення на дієцезію Мілану, найбільшу в світі з погляду кількості вірних і парафій на одну територію, майже гарантувало кардинальську номінацію. За понтифікату Папи Франциска такого правила вже нема. Все тому, що Папа не хоче, щоби завдяки служінню в певних дієцезіях зростали амбіції, пов’язані з церковною кар’єрою. Варто також додати, що сама по собі традиція т. зв. «кардинальських дієцезій», звісно, має вимір не влади, а служіння. За Колегією кардиналів, яка є своєрідним папським «сенатом», завжди стояла ідея включати в процеси церковних рішень найважливіші дієцезії. Ті дієцезії, які становлять критерій порівняння для інших і які мають міжнародне реноме. Натомість Папа Франциск послуговується іншим критерієм: він не переносить людей, що вважаються видатними, на престижні або особливо вимогливі місця, а обдаровує їх кардинальською гідністю там, де вони служать.

Отож як може виглядати Колегія кардиналів після наступного консисторію? З одного боку, маємо справу з певним можливим вибором, який дехто вважає очевидним. Так, як кардинальське призначення для архієпископа Лазаря Ю Хин Сіка, префекта Конгрегації з питань духовенства, або архієпископа Артура Роша, префекта Конгрегації Божого культу і дисципліни Таїнств. Так само як і вручення кардинальського капелюха архієпископу Фернандо Верґесу Альсазі, якого нещодавно призначили головою Губернаторства Держави-міста Ватикан.

Є також і менш очевидні рішення. За час понтифікату Папи Франциска значно зменшилася група італійських кардиналів. Без кардинальського пурпуру залишились такі дієцезії, як Неаполь, Палермо, Венеція, Мілан. Жодна з них також не має кардинала-електора серед єпископів-емеритів. Здається, натомість, що Папа може скерувати погляд на архієпископа Генуї, францисканця Марко Таску, попри те, що його попередник, кардинал Анджело Баньяско, все ще перебуває у гроні кардиналів-електорів.

Окрім того, Святіший Отець міг би обдарувати кардинальською гідністю Вільнюського архієпископа Гінтараса Ґрушаса, якого недавно вибрали головою Ради єпископських конференцій Європи. Несподіванкою може стати і кардинальське призначення ще одного італійця, прелата П’єранджело Секвері, який був (на 5-річний термін) керівником Папського теологічного інституту сім’ї та шлюбу ім.Йоана Павла ІІ. Отцю прелату Секвері — 77 років, отже, якби він був номінований на кардинала, то міг би увійти до грона кардиналів-електорів. Чи, разом із врученням кардинальського капелюха, Папа Франциск цим поблагословив  би, в певному розумінні, новий напрямок, яким інститут, що зветься ім’ям папи-поляка, прямує останніми роками? Це одна з гіпотез, подібна до іншої, часто повторюваної, про обдарування кардинальським пурпуром архієпископа П’єро Маріні, колишнього папського обер-церемоніймейстера (Бенедикта XVI і Йоана Павла ІІ) і аж до цього року — голови Комітету Міжнародних Євхаристійних конгресів (1 жовтня 2007 — 13 вересня 2021). Чи ці дві номінації також би вписувалися в категорію «remediation cardinals»? Може бути — бо обидві були би певним знаком у контексті не тільки нового курсу, який обирають теологи, але і напрямку в літургії. Папа Франциск разом із публікацією Апостольського листа «Traditionis custodes» хотів, серед іншого, запровадити певну цензуру, а в цьому контексті заохота для церемоніймейстера, відомого (а часом і критикованого) за його вельми відкриту інтерпретацію Другого Ватиканського Собору, могло би сказати більше, ніж тисячі слів на тему напрямку, якого Папа хоче надати Церкві.

Разом із новими призначеннями кардиналів Папа Франциск ясно дає зрозуміти, що він не бажає слідувати певними традиційними шляхами. Отак Францію — за винятком кардинала Домініка Мамберті, префекта Апостольської сигнатури — папа жодного разу не обдарував кардинальськими капелюхами. Традиційними кардинальськими дієцезіями Франції —Бордо, Марсель, Париж, Ліон — керують архієпископи, які так і не стали кардиналами. Тим часом, беручи до уваги, що кардинал Андре Він-Труа покине гроно електорів уже наступного року, Папа Франциск міг би обдарувати французьку Церкву кардинальською номінацією.

Іспанія, своєю чергою, має нині чотирьох кардиналів. Це архієпископи Мадрида, Валенсії, Барселони і Вальядоліда, — хоч, наприклад, не є кардиналом нинішній архієпископ Толедо, Франсіско Черро Чавес, Примас Іспанії. Отож ця країна теж не подібна до кандидата на отримання чергового кардинальського капелюха. Натомість, якщо дивитись на Європу загалом, вражає факт, що такі дієцезії, як Краків чи Арма, не мають собі місця на «мапі кардинальства».

Нових пурпуроносців не сподіваються також Канада чи Сполучені Штати. У США кардиналів із правом голосу на конклаві нині налічується п’ятеро, а в Канаді — четверо: двоє у територіальних дієцезіях (Томас Коллінз у Торонто і Джеральд Лакруа у Квебеку) і двоє римських куріальних (Марк Уелле і Майкл Черни).

Якщо йдеться про Латинську Америку, то нещодавня аудієнція, яку Папа уділив архієпископові Ліми Карлосу Маттазольйо, дозволяє припускати, що він невдовзі отримає кардинальський капелюх, подібно як і архієпископ Волмор Олівейра де Асеведу, який керує дієцезією Бело Орізонте і очолює бразильську Конференцію єпископату.

Континентом, недостатньо представленим нині у гроні кардиналів, виглядає Африка, беручи до уваги, до троє африканських кардиналів цього року вже переступили межу 80 літ. Франциск міг би поглянути у напрямку Південного Судану — країну, яку, схоже, він збирається відвідати. Обґрунтованим також виглядало би призначення архієпископа Бенджаміна Ндіає з Дакару, так само як і архієпископа Зігфрида Мандлу Джвара з Дурбана.

Кардинала-електора не має нині також Австралія, а двома імовірними прізвищами, які могли би пролунати в контексті консисторію, є Ентоні Фішер із Сіднея і Пітер Коменсолі з Мельбурна. Не можна й відкидати наперед можливості номінації для архієпископа Марка Колдріджа, голови Конференції єпископату Австралії, якого Папа Франциск високо оцінив під час Синоду про сім’ю (2015). Але Океанія теж (і тут ми знову входимо у простір несподіванок) могла би отримати честь призначення для ієрарха з Папуа Нової Гвінеї — однієї з країн, які Святіший Отець планує відвідати наступного року. Своєю чергою, Азія налічує 15 кардиналів-електорів, тож там радше не належить сподіватися новин.

Група електорів, яка входить до складу Колегії кардиналів, налічує нині 52 кардинали з Європи, 16 із Північної Америки, 7 із Центральної, 13 із Південної, 15 з Африки, 15 з Азії та ще 3 з Океанії. За понтифікату Папи Франциска зменшилася кількість європейських кардиналів (2013 року їх було 62), натомість подвоїлася кількість тих, що походять із Центральної Америки (їх було троє), а також зросла кількість ієрархів родом з Африки, Азії та Океанії. Цей географічний розподіл, однак, може «перевернутися», якщо Папа вирішить збільшити кількість кардиналів-електорів. Під час консисторію 28 листопада 2020 р. він збільшив їхню кількість поза ліміт у 120 осіб до 128. А якщо ідея збільшення цього ліміту залишається актуальною, то наступних кардиналів-електорів Папа de facto повинен призначити уже найближчим часом.

У своєму виборі Святіший Отець завжди керувався довірою, але й давав точні сигнали стосовно керівництва Церквою. Так, наприклад, від початку його понтифікату кардиналом є Генеральний секретар Синоду єпископів (спершу це був Лоренцо Балдіссері, а тепер Маріо Грек), що є знаком того, яка важлива ця інституція на погляд Папи. Також кардинальський капелюх для заступника секретаря з питань мігрантів та біженців Дикастерію сприяння цілісному розвитку людини Майкла Черни показує, які важливі для Святішого Отця питання, пов’язані з міграціями. Отож варто придивитися, кому з Римської курії він може вручити кардинальський капелюх. А якщо нові кардинальські номінації з’явились би ще до завершення реформи Римської курії (очікуваної в середині грудня), тоді це можна було би розцінити як сказання конкретного напрямку, в якому папа хоче добирати для себе співпрацівників. Тому що вибори, які здійснює Папа Франциск, ніколи не є сигналами, якими можна злегковажити.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books