Я крикнув майже на одному диханні: «Я гніваюся, бо не розумію, чому Ти дозволив бути цьому стражданню, коли водночас кажеш, що любиш мене!..»
Книга Йони була немовби про мене написана. Йона, покликаний Богом, щоб іти навертати Ніневію — країну своїх ворогів, бере ноги на плечі й хутко зникає в протилежному напрямку.
Бог, який підвів Йону
Однак Бог завертає Йону і, м’яко кажучи, «підвозить» його до Ніневії. Отож Йона там проповідує цілих 40 днів: «Якщо Ніневія не навернеться, то в ній не залишиться каменя на камені». Ходити тим містом і нон-стоп повторює. Потім, задоволений, виходить на поблизьке узгір’я, щоб подивитися спектакль під назвою «Останній день Ніневії».
На нього, однак, чекає неприємна несподіванка: спектакль скасували, бо місто навертається. Йона тут-таки дістає сонячного удару. «Я знав, що так буде, бо Ти милостивий навіть до ворогів. Чи ж не тому я втікав в інший бік?» — нарікає він, розчарований і сповнений болю. Бог терпеливо пояснює йому, чому не зіслав нищення, і запитує: «Ти гніваєшся?» І Йона відповідає: «Так, я до смерті розгніваний!»
Саме цей момент глибоко запав мені в пам’ять.
Бог підвів мене
Нерівність між цими співрозмовниками до такої міри величезна, що ствердження Йони «гніваюсь на Тебе смертельно» — просто смішне і недоречне. Це так, якби ми дискутували з мурахою, яку рятуємо від небезпеки. А мураха розізлена, що ми її чіпаємо, і хоче нас побити ногами. Смертельно.
Ця думка прийшла до мене і загніздилася у свідомості. Минали роки, під час яких багато чого діялося в моєму житті. З’явилася і хвороба, яка почала серйозно мені загрожувати. Прийшли почергові хімії і наступні поразки, коли виявлялося, що «чужий», який завівся в мені, не збирається мене покидати. Організм був щораз слабкіший, надія на вилікування — щораз менша. В моє серце стали закрадатися знеохочення і покірність долі. Аж якось, їдучи автомобілем по довгій трасі, я увімкнув радіо. Ні з того ні з сього мені згадалася книга Йони й ота сцена з запитанням: «Гніваєшся?» Раптом я відчув, як Бог ставить це запитання саме мені.
Я підвів Бога
«Ти на Мене гніваєшся? Гніваєшся, що маєш у собі Чужого?» Таке враження, що запитання, поставлене мені особисто в ту мить, було як удар блискавки. Було тим, що перевернуло моє життя догори ногами.
Моя реакція, однак, була інстинктивною і моментальною: «Ні, ні, я не гніваюся, ну чому ж би то. Це Ти — Бог, і краще знаєш, що для мене добре. Ти знаєш краще, ніж я, коли забрати мене з цього світу». Відповідь доброго, роками натренованого, правильного християнина. І в ту мить я почувся так, ніби Той, Хто Запитує, поглянув на мене сумними очима. Повними любові — але, однак, і розчарування.
Гніваюся!!!
Тоді я, якимось порухом серця, заволав услід за Йоною: «Так, я смертельно розгніваний!!! Буквально і в переносному значенні! Я гніваюся, бо не розумію, куди прямую, бо не розумію, чому мене це спіткало! Бо не розумію, чому мої дні вже закінчуються, а я би хотів виховати дітей, дочекатись онуків і далі тішитися життям і сім’єю! Я гніваюся, бо не розумію, навіщо Ти дозволяєш бути цьому стражданню, коли водночас кажеш, що мене любиш і турбується про мене!!!»
Я викричав це майже одним духом. Усвідомив, що кричу від болю й розпачу. Ця хвилина тривала одну миттєвість і цілу вічність. Однак після неї прийшло розуміння. Бог хоче, щоб я перед Ним був собою. Щоб я був щирий, не придушував свого болю і переляку. Хоче, щоб я їх висповідав. Виплакав свою безпорадність. Викричав свій гнів, перестав Його боятися і тихцем подумки злословити Його. Мій гнів нічого в мене не відбирає, нічого мене не позбавляє. Зате визнати його і вимовити вголос — це для мене як випустити повітря з надміру перекачаної кульки. Це звільняє, заспокоює, ба навіть має цілющу міць.
Як я став кроликом
Я б хотів сказати, що був у той момент зцілений, — але так не сталося. Я їхав далі тим самим автомобілем, далі був так само хворий. Однак відтоді я мав у собі відчуття, що я насправді не самотній, що я таки в добрих руках.
Також і тоді, коли, через кілька років після цієї розмови, почув від лікаря: «Вам би варто було протягом двох-трьох років позавершувати свої справи, хоча, знаєте, всі люди різні і складно щось стопроцентно сказати». Я прийняв ці слова з сумом, але вже без гніву і помилкової шарпанини між запитаннями «чому?» А за місяць той самий лікар мені подзвонив. «У нас з’явився новий вид лікування. Якщо Ви хочете стати кроликом, то запрошую». Я відповів: «Приймаю, навіть якщо в мене виростуть довгі вуха і пухнастий хвостик!»
Минає вже кілька літ, як я вільний. Організм відновлюється. Я дістав шанс, отримав нове життя. З мене зійшла депресія, мій постійний товариш минулих років. Діти випурхнули з дому, а в моє життя увійшли онучки. Все добре.
Переклад CREDO за: Ярослав Добжинський, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
