Чи можуть миряни або богопосвячені бути духовними керівниками? Хто і коли має шукати постійного сповідника або духовного наставника? Коли потрібно змінити сповідника?
Про це з о. Камілем Домбровським розмовляла Марлена Бессман-Палівода.
Сповідник, керівник чи товариш?
— Що таке постійне сповідництво? Чим воно відрізняється від духовного керівництва?
— Постійне сповідництво завжди пов’язане з таїнством покаяння та примирення. Тому «проводити» його може тільки священник. Натомість керівництво не обов’язково має бути поєднане з Таїнством Сповіді.
Тому духовне керівництво іноді здійснюють і миряни. Мирянин або богопосвячена особа також може бути духовним керівником. Але особисто я за нове визначення цього терміну: не духовне керівництво, а духовний супровід.
Керівництво асоціюється з керівником, тобто з тим, хто дає певні вказівки чи поради, а я маю це виконувати. Визначення «духовний супровід» свідчить про дружні стосунки між людиною, яка супроводжує, і тим, кого супроводжують.
Як духовний товариш іншої людини, я певним чином більш розвинений духовно, маю більший досвід віри. Тобто я виступаю, швидше, як старший брат або сестра у вірі й ніби ділюся своїм досвідом. Що важливо: насамперед ідеться про те, що я супроводжую цю людину на шляху до святості.
— Чи відомі Вам випадки такого духовного супроводу мирянином?
— Я знаю таку людину; в нашій дієцезії також є багато черниць, які здійснюють такий супровід. Іноді такі миряни — звісно, відповідно підготовлені, які мають дозвіл відповідної церковної влади, — служать на ігнатіянських реколекціях або на реколекціях «Lectio divina».
Необхідно, корисно чи модно?
— Кому можна порекомендувати постійне сповідництво чи духовний супровід?
— Насамперед, це дуже конкретне запрошення для духовенства та богопосвячених. Ідеться про священників, монахинь, черниць. Це люди, які мають особливо дбати про своє духовне життя.
Проте Церква, особливо після Другого Ватиканського Собору, активно говорить про покликання кожної людини до святості. Коли людина зустрічає у своєму житті Христа, починає Ним захоплюватися, можна сказати — закохується в Нього, то за якийсь час усвідомлює, що потребує когось досвідченого в духовному житті, щоб упоратися з певними труднощами. І безумовно, такий духовний супровід дуже допомагає.
Коли шукати постійного сповідника або духовного товариша? Часто — це плід глибокого молитовного життя. Іноді це порада сповідника або лідера спільноти. Не раз стається, що криза спонукає нас шукати когось, хто може допомогти. Ці або інші стимули можуть надихнути до роздумів про постійного сповідника чи духовного товариша.
Я б не казав, що це необхідно для спасіння; але це точно корисно. Тут важливо, щоб таке рішення було прийняте вільно, не для того, щоб похизуватися чи показати, що я кращий за інших. Якщо мотивація така, то краще цього уникати.
— Що це означає?
— Іноді мені здається, що є така мода: «я маю постійного духовного керівника і я такий супер-учень Христа». Часом це не потрібно. Якщо людина робить добрий іспит совісті, має хорошу формацію у спільноті, а також плідно практикує Таїнство покаяння і примирення, то їй не обов’язково потрібен постійний духовний супровід.
Але, коли йдеться про критичні моменти в житті, варто запитати компетентну людину: «Що я маю робити в такій ситуації?» Я би сказав, що добра порада — на вагу золота. Хто запитує, той не блукає. Варто це пам’ятати і користуватися духовним супроводом, хоча б час від часу.
Як вибрати постійного сповідника чи духовного керівника?
— Як вибрати постійного сповідника чи духовного керівника? Дехто радить старших священників. А, наприклад, св. Тереза Авільська вказує на два критерії: освіта і побожність, причому освіта важливіша.
— Отець Фабер, своєю чергою, пише, що Бог дасть нам знак, хто має бути нашим сповідником. Отже, як розпізнати, хто має бути вашим сповідником?
Якщо ви відчуваєте в серці, що маєте піти цим шляхом, то варто молитися в цьому намірі. Це буде добре на початку розпізнавання. Пізніше важливо просто спробувати, так би мовити, скористатися — або з духовної розмови, або зі сповіді у конкретного священника.
Тут можна сказати по-простому: якщо цей священник «ваш», то ви розумієте, що після цієї сповіді Бог пролив у ваше серце світло, розв’язалася якась проблема; що цей священник насправді дуже конкретно показав вам, у чому ваша помилка, або де її шукати; що робити, щоб ви ставали ще більше Христовим, — тоді немовби автоматично виникає переконання, що це і є «той самий» священник.
Звісно, Бог може дати й надприродний знак. Так було, наприклад, із с. Фаустиною Ковальською. Вона побачила свого сповідника, о. Міхала Сопочка, в одному з видінь.
— Між каяником і сповідником, як Ви сказали, складаються дружні стосунки. Одні сповідники вважають за краще, щоби стосунки з пенітентом були сердечними, з частими зустрічами (прикладом може бути Кароль Войтила і групи студентів, які він провадив). Інші, навпаки, намагаються тримати дистанцію. Якими мають бути стосунки сповідник-каяник?
— Мені здається, що на це запитання немає однозначної відповіді. Тут багато залежить від темпераменту і сповідника, і того, хто сповідається. Бо відомо, що всі ми маємо різні темпераменти, іноді очікуємо близьких стосунків, а іноді хочемо здорової дистанції.
Насамперед, варто пам’ятати, що визначення «постійний сповідник» зовсім не означає, ніби цей священник має бути вашим сповідником до кінця життя. Іноді він дається на якийсь певний період життя. Буває так, що і сповідник, і пенітент відчувають, що їм пора розстатися. Що те, що було потрібно, уже пропрацьовано; що, можливо, ці стосунки вже стали шкідливими; що порозуміння, збагачення вичерпалося. Це дуже зрілий підхід до постійного сповідництва.
Коли варто змінити сповідника
— Які конкретні ознаки того, що сповідника варто змінити?
— Це дуже індивідуально. Часто буває так, що священника чи духовного товариша переводять на служіння в інше місце, можливо, в інший кінець країни чи навіть в іншу країну. Напевно, тривожним сигналом є те, що сповідник стає для вас важливішим за Ісуса. Коли ви починаєте помічати, що без розмови зі сповідником не можете прийняти жодного рішення, що ви стали залежним від того, що скаже сповідник, що не маєте внутрішнього простору для вироблення власних рішень.
Іноді таким періодом може бути, наприклад, закінчення навчання в семінарії або в чернечому згромадженні. Може бути, що ви просто відчуваєте на молитві, що опрацьованого з цим конкретним сповідником чи духовним товаришем уже достатньо. Відчуваєте мир: Бог дав мені цю людину, щоб вона поділилася своєю мудрістю, досвідом, але пора йти далі. Пора йти далі, бо ми постійно розвиваємося.
Часто буває так, що на якомусь етапі духовного життя ми захоплюємося певною духовністю, наприклад, ігнатіянською. І тоді нам хочеться сповідатися у єзуїтів. Часом нас захоплює францисканська духовність, і тоді нам якось ближче сповідник-францисканець. Найважливіше — завжди пам’ятати, що цей сповідник чи духовний товариш є тільки знаряддям.
Сповідь, навіть та, в якій ми не отримали якогось великого повчання, прекрасна! Суть сповіді в тому, щоби в іспиті совісті назвати свої гріхи, висловити їх перед Богом і прийняти сакраментальне розрішення.
Іноді ми потребуємо такої сповіді, коли сповідник нічого не каже, тільки дає покуту. Час від часу такий досвід, зокрема і в моєму житті, дає змогу пізнати, яким великим даром є милосердя.
Я заслуговую на покарання, заслуговую на догану, бо наробив такого… а від священника — жодного коментаря, жодної думки, жодної оцінки! Тільки прості слова: «Я відпускаю тобі гріхи в ім’я Отця і сина, і Святого Духа». Це дуже звільняє!
Програма постійного сповідництва?
— Деякі священники мають програму постійного ведення пенітента. Наприклад, Кароль Войтила. Коли він був молодим священником, то зосереджувався на розвитку талантів свої підопічних.
— Ця справа дуже індивідуальна. Дивлячись на себе як на священника або на своїх колег-священників, я бачу, що ми дуже різні. Тому часто буває так, що один і той самий священник одному не підходить, а іншому підходить, він у захваті.
Це також задум Бога. Він кличе дуже різних священників. Одні — скупі на слова, бо це також потрібно деяким людям; дехто потребує довшої розмови чи зосередження над розвитком талантів або роботи над головними вадами.
Йдеться про те, що можна поговорити зі своїм сповідником, наприклад, щодо очікувань у власному духовному розвитку. Тим більше, можна це запропонувати. Але також варто прийняти те, що каже вам сповідник.
А крім того, якщо ви бачите, що те, що пропонує ваш сповідник, якимось чином вам не підходить, якщо йдеться про такий духовний провід, то маєте право пошукати іншого сповідника. Ви не зобов’язані сповідатися у конкретного священника. Маєте вибір.
фінансово.
Щиро дякуємо!
