Laetabundus — забута різдвяна секвенція

У латинській літургії секвенцією називали своєрідний гімн, що співався під час Меси після Alleluia.

Зараз у реформованому Римському обряді їх лишилося всього три, й вони співаються не після, а перед Alleluia: Victimae paschali laudes — у Великодню неділю, Veni Sancte Spiritus — у неділю П’ятдесятниці та Lauda Sion Salvatorem — в урочистість Тіла Христового. Раніше, однак, їх було значно більше, і до розповсюдження Тридентського Месалу майже кожне велике свято в Месалі свого регіону або дієцезії часто мало власну секвенцію.

Різдво не було винятком. Секвенція цього великого свята має просту назву Laetabundus, що означає в перекладі буквально «‎Радісний» — це перший рядок першої строфи, в якому згадується «‎радісний хор вірних». Автором цієї секвенції довго вважали св. Бернарда з Клерво (1091-1153), однак пізніші дослідження виявили манускрипт ХІ століття, що містить цей твір, — який, отже, не міг бути написаний ним з огляду на час життя святого.

У той час секвенції були досить популярним елементом літургії, і поширювалися вони без будь-якого порядку, нерідко — як запозичення при переписуванні Месалів або інших відповідних літургійних книг від руки. Достеменно невідомо, де саме вперше виникла секвенція Laetabundus, однак її можна знайти переважно в Месалах французьких та англійських дієцезій, а також у Месалах деяких монаших орденів: Ордену Премонстрантів (норбертинців) та Ордену Проповідників (домініканців), у якому вона збереглася аж донині.

Текст секвенції згадує одразу декілька богословських тем. Мабуть, тому в різних місцевостях її обирали для різних свят, кожне з яких, однак, якимось чином стосується цих тем. Наприклад, у дієцезіях Англії її використовували так: Сарумський Месал (дієцезія Солсбері) приписує її до четвертого дня в октаві Внебовзяття, оскільки деякі строфи безпосередньо присвячені Пресвятій Діві; Герефордський Месал — до всіх днів протягом октави Богоявлення, як суму істин, пов’язаних із цим святом; Йоркський Месал (як і Паризький, і Домініканський) приписує цю секвенцію до Меси Різдва — останній, крім того, ще й до свят Богоявлення та Стрітення.

Після Тридентського Собору друкований Римський Месал поступово розповсюдився Європою, витіснивши місцеві звичаї. В цьому Месалі не було секвенції Laetabundus, тому (за винятком Ордену Проповідників та англіканських книг), вона майже зникла з літургій християнського Заходу. Дослідники та літургісти, однак, продовжували відзначати її красу й поетичність. Англіканець Джон Мейсон Ніл (1818-1866), перекладач літургійних текстів, автор перекладу східних літургій англійською мовою — але найбільш відомий, мабуть, як автор O come, o come, Emmanuel, англійської версії Veni, Veni, Emmanuel, — так відгукувався про Laetabundus: «‎Ця секвенція, або гімн, має красу, рідкісну серед подібних творів, і, мабуть, відома так само добре, як і будь-який інший гімн Церкви».

Перші шість строф містять вступ та загалом присвячені Божій Матері й чудесному народженню Спасителя. Сьома й восьма вказують на Втілення і добровільне приниження Бога заради спасіння людства; особливо виразний тут образ високого ліванського кедра, найвищої з рослин у біблійній символіці, — який стає іссопом, або зрівнявся до іссопа —рослини низької, однак саме тієї, з якої роблять віхтики для окроплення водою і очищення від гріхів, як це згадується, наприклад, у 50‑му Псалмі. Так секвенція вказує на те, заради чого відбулося Втілення: заради звільнення людини від гріха. Наступні три строфи, характерні для середньовічної духовності, відводять важливе місце кумській Сивіллі, язичниці, чиї пророцтва, як вважалось, говорили про майбутнє пришестя Спасителя. Рядки гімну докоряють юдеям, «‎синагозі», тим, що не повірили власним пророкам і відмовилися визнати свого Месію, хоч і пам’ятали їхні слова, зокрема, пророка Ісаї. Остання строфа завершує секвенцію, запрошуючи «‎синагогу», але насправді — всіх, прийти і подивитись на Народженого власними очима — на Того, хто був обіцяний у Писанні, а тепер народився во плоті, як дитина.