Проблему зла часто формулюють у запитання: чи Бог знає, що означає страждати?
Припустімо, що ми б запитали: чи Бог знає щось про те, що значить народитися в бідності? Чи Він сам колись був безпритульним? Чи Він був біженцем, що втікав від меча якогось тоталітаризму? Чи Бог щось знає про низький заробіток трударів, наприклад, теслі? Чи Бога коли-небудь позбавляли їжі на цілі дні?
Чи за Ним коли-небудь шпигували? Чи святі й безбожні коли-небудь зговорювалися разом проти Нього? Чи суспільна думка коли-небудь Його не сприймала? Чи Його колись звинувачували в тому, що Він алкоголік, чи одержимий сатаною? Чи траплялося коли, що хтось Його висміював, коли Він промовляв? Чи Бог зазнав гіркоти зради, байдужості прихильників, неслухняності послідовників? Чи Бог щось знає про головні болі, коли від мігрені здається, що твою голову охоплює терновий вінець? Чи Бог щось знає про рани, завдані в битві, про обдерті долоні, про скалічені стопи, про кровотечі і спотворені обличчя жертв автомобільних аварій? Чи Бог щось знає про самотність і наближення небезпеки шибениці, про несправедливість судів, про зрежисовані сцени з участю натовпів, які перекрикують промовця, і про темряву тісної тюремної камери? Чи Бог знає вбивчу тугу і сум? Чи Бог знає самотність або щось знає про те, як друзі і співмешканці називають людину безумцем?
Чи Бог щось знає про жертв поліомієліту, прикованих до ліжок своїм паралічем? Або про кульгавих, які не можуть нормально користуватися покрученими ногами, так ніби це пробиті ноги? Або неповносправних, які не можуть користуватися руками, так ніби вони прибиті гостряками? Чи Бог знає сум матерів через перекірливих дочок, або сум татів через марнотратних синів, чи знає Він докори сумління грішників і Церкви від їхніх падінь, і чи супроводжується все це палючим горем, якому небагато бракує до кривавого поту?
Так! Бог знає! Він переніс на себе наші провини, наші страждання, нашу біду і прийняв їх як Небесне Жертовне Ягня. Ба більше: Він це все здолав і переміг, переборовши біль і завдавши землі єдиної серйозної рани, яку вона будь-коли отримала: рану порожнього гробу. Він залишив сліди своїх стіп у сповитому мороком саду. Я ніколи не загублюся, якщо ступатиму Його слідами. Співіснування Його любові з моєю нинішньою ситуацією додає мені відваги. Якщо зло було переможене в момент своєї найбільшої сили, коли воно володіло наймогутнішою зброєю слабкої релігії і великодержавницької політики, то воно вже ніколи більше не переможе.
Архієпископ Фултон Джон Шін
„Those Mysterious Priests”, 1974
фінансово.
Щиро дякуємо!
