Від читачів

Україна — живий щит Європи: сподіваємося, що Мати Божа закриє нам небо

Czytać po polsku

07 Березня 2022, 18:49 2228 Лілія Харитонова

«Un razzo», «i missili», «un rifugio antiaereo», «un carro armato…» — в римському метрополітені повторюю нову термінологію, щоб розповідати моїм італомовним друзям про війну. Про війну в моїй країні, яка триває ось уже дванадцятий день.

Моя столиця прийняла перші удари ще до світанку — як під час Другої світової. Страждає цивільне населення, діти.

— Але ж твоя родина на Заході, хіба там не спокійніше?
— Немає більше безпечного місця в Україні. Ми отримуємо удари ракет в житлові зони наших міст і сіл у різних регіонах країни. За повідомленням CNN, лише за перший тиждень війни було понад 400 таких ударів.

Моя похресниця на Заході України — на Рівненщині — ці дні проводить у бомбосховищі в підвалі будинку. Інша похресниця зі своїми сестричками і мамою покинули портове місто на півдні України, Одесу, та дісталися Польщі. Їх прийняла абсолютно незнайома краківська родина — надавши дах над головою, їжу. Звісно ж, у них є змога піти на Месу. Інколи шлях до костелу буває дуже важким… Дякую вашому народу! — кажу тепер усім своїм польським друзям. У моїх словах немає пафосу; в їхніх очах — сльози співчуття.

Сконтактовуємося з друзями у пошуках теплого одягу для біженців. Українська весна не схожа на римську, в нас ще достатньо холодно. Країну покидають жінки з маленькими дітьми, чоловіки — здобувають перемогу.

 

 

Вкотре не маємо новин від тітки, що мешкає у великому місті на Сході — у Харкові, який продовжують нещадно бомбити. В крихітні проміжки затишшя тітка виходить на зв’язок, щоби сказати, що з нею все гаразд. Удар прийняла квартира поряд — сусіди загинули.

Подруга-журналістка лежала на підлозі під обстрілами. Зачепило дах курії Харківсько-Запорізької дієцезії. Минула доба знову була важкою.  

В ці ночі люди в моїй країні засинають одягненими. В усіх регіонах, по всіх містах. Бо коли лунає сирена — мають негайно бігти в укриття.

— Справді, достоту як під час Другої світової: саме так розповідала мені моя мати, — співчуває мій викладач родом з однієї з європейських країн.

Зазнають краху спроби оточити столицю моєї країни — Київ. У перший тиждень війни ми отримали удар ракети в нашу телевізійну вежу.

— Ворог думає, що нами можна керувати з допомогою телевізора, — жартують українці. Так, ми вміємо жартувати. «Я буду крізь сльози сміятись», — каже наша поетеса Леся Українка.

 

 

Європейський суд з прав людини наказав Росії припинити бомбардування.

Європейський парламент вітав виступ нашого президента аплодисментами та проголосував за європейську перспективу України. Тепер — дуже чекаємо наступних офіційний рішень. До святої Катерини Сієнської, Покровительки Європи, звертаються мої друзі в римських церквах, молячись за Україну. Нам дуже потрібне її заступництво.

— Як ти? — ніколи раніше ми так часто не повторювали ці слова. Але ще важливіше почути на них відповідь: зі мною все гаразд.

 

У ці дні я сконтактувалась з отцями-домініканцями в Києві. Запитала в одного з них, поляка: падре, чому ви не покинули країну?!

Він відповів: я священик і своїх вірних не покину.

Домініканський монастир уже надав прихисток тим, хто в потребі, і зараз працює як повноцінна волонтерська організація.

Ми згуртовані в молитві. 

В перший тиждень війни недільні Меси в Києві служили за зачиненими дверима. Було небезпечно виходити з будинків… Світ має досвід таких Мес через вірус. Ми маємо війну.

 

 

В ці дні бракує хліба в моїй проєвропейській столиці.

Коли римо-католицький єпископ сам везе харчі до київської катедри — парафіяни моляться за його щасливу дорогу.

Київський греко-католицький собор служить бомбосховищем для всіх, хто мешкає поруч. У підземеллі римо-католицького храму в Житомирі моляться Розарій. Ця війна руйнує церкви, але не Церкву. Католицька церква в Україні — східного та західного обрядів — дихає двома легенями.

І в кожного з нас свій фронт. Навіть тут, за кордоном, у Римі.

 

 

Подвір’я греко-католицького собору святої Софії в Римі схоже на склад продовольчих товарів: вантажівки з гуманітарною допомогою знову вирушають в Україну. Працюють сестри-василіянки, сестри-служебниці, численна українська громада, італійці…

Допомогу відправляють численні римо-католицькі згромадження.

— Але НАТО не «закрило» вам небо, бо ж інакше — Третя світова і страждання для всіх?! 

— Сподіваємося, що Мати Божа закриє нам небо! В моїй країні постав жарт: як світ рятувати в кіно — то інші держави, як у реальності — то Збройні сили України.

Один із моїх друзів зараз боронить підступи до Києва. «Добрі новини: я живий», — звітує він щовечора у ФБ. Відсилаємо складені у молитовних жестах долоньки: молимось! Зараз Україна — живий щит світу.

 

 

Чекаємо на щонедільне звернення Папи. Нам дуже потрібна його підтримка. Слова, що говорять світові про велику біду в нашій країні: не військову операцію, а власне про війну.   

Рим підморгує освітленими вікнами, ліхтариками на терасах. Тут дуже цінують час вечері: це свята пора для родин, друзів, закоханих пар. У моїй країні ще дванадцять днів тому все було так само мирно, а сьогодні: українські вечори минають у темряві — діють правила світломаскування.

Але ми сильні. Один із солдатів підірвав разом із собою міст, щоб заблокувати дорогу ворогу…

Ми згуртовані. Цигани, що мешкають і в моїй країні, викрали у росіян танк…

 

Моя 11-річна похресниця у бомбосховищі на Заході України читає збірку відомих промов — серед них Черчилля. Так, зараз наша найтемніша година. Але зараз і наш зоряний час, — пише мій український викладач філософії, відомий томіст Андрій Баумейстер у своїх словах підтримки. «Їхній зоряний час» — так називалась знаменита промова Черчилля у червні 1940‑го. «В кожного народу є свій зоряний час. Тепер настав зоряний час моєї країни. Тримаємось, дорогі друзі. Проявляємо твердість. Втішаємо тих, хто стривожений і шокований. Настав наш зоряний час. Коли ми повинні бути єдині, солідарні і хоробрі!»

Назва промови мовою оригіналу — «Their Finest Hour»; відома цитата з неї — «тож підготуймося виконати свій обовʼязок і поводьмося так, що навіть за тисячу років люди все ще казатимуть: «То був їхній зоряний час!»

«Слава Україні!» — вітаються зі мною мої європейські друзі. Європейські політики завершують цими словами свої виступи. Переможемо!

Фото з фб-сторінок: собору Святої Софії, Олександра Язловецького, автора

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Італія Рим
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: