Прийняти біженців чи тимчасово переміщених осіб до свого дому — це великий дар серця. Але іноді постають проблеми, до яких господарі бувають не готові.
Чи розмовляти з біженцями про пережиту травму? Що робити, коли ці люди замкнуті або плачуть? Як тоді реагувати?
Когнітивно-поведінковий психолог і психотерапевт Малгожата Ґальбарчик дає 10 порад, які можуть допомогти у спілкуванні з біженцями і переселенцями людям, що безпосередньо їм допомагають.
1. Перше, що треба зробити, — це задовольнити базові фізичні потреби, такі як безпечне місце для сну, їжа, можливість подбати про гігієну.
2. Будь-які пропозиції допомоги мають бути конкретними і реалістичними, відповідно до ваших справжніх можливостей. Важливо, щоб люди, які отримують від вас допомогу, знали, на що, в якому обсязі й на який термін вони можуть розраховувати.
3. Ви маєте розуміти, що в перший період, який може тривати від двох тижнів до місяця, нестандартні реакції, такі як підвищена тривожність, посилення емоційних реакцій, проблеми зі сном, замкнутість, труднощі з адаптацією до нової ситуації — це природна відповідь на ненормальну ситуацію, якою є війна.
4. Розмовляючи з людьми, які вирвалися з зони бойових дій, не називайте їхніх переживань — дозвольте їм самим їх назвати.
5. Підтримуючи людей, які пережили травму, не нав’язуйте жодних тем і розмовляйте про те, про що вони хочуть говорити.
6. Спілкуючись із біженцями чи переселенцями, пристосовуйтеся до їхньої потреби розповідати (чи не розповідати) про пережитий травматичний досвід. Деякі люди не хочуть говорити про травму, натомість інші дуже цього потребують. Не зупиняйте тих, хто хоче розповісти про пережиту травму. Водночас не ставте додаткових запитань, не випитуйте подробиць, не затримуйтеся на найбільш травматичних моментах.
7. Із біженцями чи переселенцями, яким ви допомагаєте, краще розмовляти про минуле, про час до травматичних подій. Такі розмови допомагають людині усвідомити її ресурс і задіяти вироблені раніше способи самодопомоги. Розмовляючи про минуле до травматичних подій, варто розпитати про деталі, наприклад, про фах чи уподобання цих людей.
8. Утримайтеся від порад типу «не плач», «виплачся», «приготуйся до…»
9. Дайте людям, яких ви підтримуєте, можливість долучитися до різного роду діяльності. Особливо корисними можуть бути допомога іншим і діяльність у групі. Активність повертає почуття контролю та впливу, а також знижує тривожність. А діяльність у групі повертає почуття солідарності, приналежності й безпеки. Важливо не примушувати людину до дій, якщо вона до цього не готова.
10. Залучайте дітей до простих рухливих ігор з іншими, використовуючи елементи ритміки, наприклад, кидання одне одному м’яча, спільний спів, гру на інструментах.
У ситуаціях, коли труднощі посилюються, а люди тривалий час мають проблеми з адаптацією до нових умов, варто звернутися по допомогу до спеціаліста-психолога або психотерапевта.
фінансово.
Щиро дякуємо!
