Погляд

Християни і зброя

04 Квітня 2022, 16:17 4319 о. Роман Лаба OSPPE

Один зі стереотипів, який заполонив голови багатьох християн (також і частини духовенства), — це переконання в тому, що «християнин дорівнює пацифіст».

У деяких середовищах таке мислення стало справжнім забобоном. Воно, зокрема, виражається в дискусіях на тему посідання зброї. Отож деякі віруючі твердять, що християни взагалі не повинні брати до рук зброї, а інші кажуть, що можна у якихось крайніх випадках; але «право на вільне посідання зброї» — це вже точно не по-християнському.

Так сталося, що ці рядки я пишу тоді, коли рф порушила суверенітет України і всі громадяни стали на її захист. Однак я спеціально не буду апелювати до цього факту. Чому? Тому що право на посідання зброї не залежить від війни, лише ґрунтується на природному праві захищати своє життя, життя своїх близьких і свою власність. Іншими словами, якби не було війни, я все одно за вільне посідання зброї.

Запрошую до невеличкого екскурсу.

 

На самому початку — трішки історії

У стародавні часи та в Середньовіччі в переважній більшості суспільств вільний доступ до зброї був чимсь нормальним. Кодекс Хаммурапі не забороняв носіння зброї, лише передбачав суворіше покарання за навмисне завдання ран із використанням зброї. Такий стан справ можемо побачити на сторінках Святого Письма. Посідання зброї (меча, лука) було чимось звичайним і нормальним. Мечі при собі мали навіть апостоли (див. Лк 22, 38). У Римській імперії зброю носили при собі навіть раби! Лише після другого повстання рабів на Сицилії проти Римської Республіки, у 132 році до Р. Х., сенат відмовив їм у цьому праві. В такій державі, як Річ Посполита (держава, яку творили також і ми — українці), вільне посідання зброї відзначається аж до XVIII століття.

Одним із наслідків гріха є те, що людина має схильність ототожнювати вчинок із якимось предметом і спихати саме на отой предмет власну відповідальність. Відповідальність за пияцтво ми спихаємо на алкоголь, за розпусту звинувачуємо інтернет, у жадібності нам винні гроші. Єдимим щасливим винятком є, мабуть, те, що поки що ніхто не звинувачує автомобілі за безліч дорожніх аварій. Варто пам’ятати, що моральна оцінка стосується не речей, а людських учинків.

 

Як Святе Писання ставиться до питання захисту і зброї?

Оскільки посідання зброї було чимось нормальним у біблійну епоху, то приглянемося до цього запитання в контексті захисту. Почнемо від V Божої Заповіді, яка велить: «Не вбивай». Єврейською мовою льо тірца  — не мордуй, не вбивай із таким заміром. Натомість Святе Писання передбачає самозахист, навіть якщо під час цього захисту може бути заподіяна смерть нападникові. В Книзі Вихід читаємо ось про який випадок:

«Коли впіймають злодія, як вломлюватиметься, і поб’ють так, що вмре, нема злочину крові. Коли ж над ним уже зійшло сонце, тоді є кривавий злочин; злодій мусить відшкодувати; коли в нього нічого нема, так продадуть його самого за крадіж (Вих 22, 1‑2).

Тобто: коли господар уночі захищатиметься від злодія, що напав на його посілість, і під час захисту цієї посілості завдасть йому такої шкоди, аж той помре, то господар при цьому винним не буде.

Питання посідання зброї — це також питання колективного захисту. В Першій книзі Самуїла читаємо про те, як філістимляни обмежували доступ ізраїлітянам до коваля. Чому? Ось мотивація:

Ні одного ж коваля не знайти було в усій ізраїльській землі, бо філістимляни сказали були самі до себе: «Щоб євреї та не виробляли собі часом мечів і списів!» І всі ізраїльтяни мусіли йти до філістимлян, коли хотів хтось наточити леміш чи заступ, чи сокиру або серп (1 Сам 13, 19-20).

Філістимляни розуміли, що озброєний Ізраїль зможе себе захистити, тому обмежували цю можливість навіть таким способом. Цар Давид, який не раз перемагав філістимлян на полі бою, молиться до Господа словами:

Благословен Господь, моя скеля, що навчає руки мої до бою, до війни мої пальці. Він моя милість і моя кріпость, моя твердиня і мій визволитель; мій щит, — і я до нього прибігаю. Він підбиває народи під мене (Пс 144).

У Новому Завіті ми також не знайдемо якогось утопічного пацифізму. Святий Йоан Хреститель, коли до нього приходять солдати, повчає їх словами:

«Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею» (Лк 3, 14).

Предтеча не каже солдатам: Складіть зброю!

Як же бути з новозавітними текстами про наставлення другої щоки і про скартання Петра, коли той узявся за меч? Розглянемо й ці фрагменти. Отже, в Нагірній Проповіді читаємо:

Ви чули, що було сказано: око за око, зуб за зуб. А Я кажу вам: не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу (Мт 5, 38-39).

Ісус сказав ці слова, пояснюючи старозавітне lex talionis (право помсти). Око за око і зуб за зуб — так закон Старого Завіту насправді ставив межу помсті. У стародавніх суспільствах помста інколи перевищувала завдану кривду. Скривджений або його родич інколи міг помститися не лише кривдникові, але й усій його родині. Старий Завіт кладе цьому край і повчає, що помста має межі: око за око. Далі Господь Ісус вказує, що ще досконалішою поставою буде відмовитися від помсти. Однак відмова від помсти зовсім не заперечує право захищати себе. Можеш не мститися за заподіяну кривду, але можеш захищатися, коли хтось тобі цю кривду завдає.

Інший фрагмент Євангелія ніби навіть прямо говорить про те, що Ісус не забороняв мати зброю місіонерам:

Він же до них промовив: «А тепер — хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: має сповнитись на Мені, що написане: Його зараховано до злочинців, — бо те, що стосується Мене, кінця доходить». Вони казали: «Господи! Ось два мечі тут». А Він відповів їм: «Досить!» (Лк 22, 36-38).

Звернімо увагу на те, що відповідає Ісус: Досить. Він не каже: Я мав на увазі духовну зброю, ви неправильно Мене зрозуміли… Ісус, почувши, що Апостоли мають два мечі, каже: цього достатньо. У грецькому тексті вжито слова μαχαιραν — «короткий меч», «кинджал»; натомість Вульгата переклала це слово як gladius, тобто звичайний меч. У кожному разі, йдеться про зброю. У стародавньому світі короткий меч могли носити громадяни Риму, натомість звичайний меч носили солдати.

Коли Петро у Гетсиманському саду відтяв вухо слузі архієрея — того слугу звали Малх (Йн 18, 11), — Ісус скартав його:

Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу. Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав Мені Отець, — чи не мав би Я її пити?» (Йн 18, 10-11).

Ісус скартав не саме посідання меча, а використання його в цій конкретній ситуації.

 

Зброя у ранній Церкві

Подібну поставу можемо помітити в ранній Церкві. За правління імператора Траяна у римському війську був відділ, де було аж 11 тисяч воїнів-християн (A. S. Atiya, Historia Kościolów Wschodnich, Warszawa 1978, 151). Тертуліан пише про спільне життя між християнами і нехристиянами й говорить про це такими словами: Зустрічаємося разом на кораблях, разом відбуваємо військову службу, разом обробляємо землю і разом ведемо торгівлю (Tertulian, Apologetyk 42, 3). Тертуліан згадує також про християнський підрозділ, який стояв у Ламбезе, в Північній Африці (Tertulian, Apologetyk, 36, 4). Тут варто додати, що серед античних авторів Тертуаліан найбільше схиляється до «пацифізму», — але він закінчив як єретик. Євсевій Кесарійкький у Церковній історії говорить про 174 відділи, які складалися з християн. Це були воїни мелітенської легії, які брали участь у битвах.

В історії Церкви знані випадки, коли зброю до рук брали також і богопосвяченні особи. Наприклад, під час Ефеського Собору порядок у місті підтримували озброєні монахи, під пильним оком св. Кирила Александрійського. Подібну гвардію мав при собі інший єпископ — Теофіл з Александрії (T. Zieliński, Chrześcijaństwo antyczne, Toruń 1999, 303).

 

Церква земна — Церква войовнича

У Середньовіччі етос войовничої Церкви сягнув своєї вершини. Тут можна згадати і про лицарський кодекс, і про Хрестові походи. Лицар із мечем в руках відображав «аристократію душі» й був видимим знаком християнських чеснот. Коротко зупинимося лише на лицарських монаших орденах. Це були ордени, які складалися з монахів (духовних осіб) і братів-лицарів, які не приймали свячень, однак жили як монахи, складаючи обітниці чистоти і послуху. Їхнім завданням була не лише молитва і споглядання, але також боротьба на захист віри. Перші такі спільноти виникли саме внаслідок Хрестових походів і паломництв до Святої Землі в XI і ХІІ ст. Лицарські ордени заслуговують на окреме обговорення. Тому тут обмежимося лише цією згадкою… і оцінкою Пія Х, який назвав лицарські ордени натхненниками добра (Загальна аудієнція 7 лютого 1905 року).

Цікавий запис на тему зброї можемо знайти у документах ІІ Латеранського Собору, який під карою анафеми забороняє використовувати луки і арбалети проти католиків та інших християн. При цьому Собор нічого не говорить про «некатоликів» і «нехристиян».

Папи римські аж до ХХ століття не лише не цуралися зброї, але й навіть мали обряд освячення меча і капелюха (іт. stocco e berrettone) та вручення їх християнським володарям. Цей обряд освячення звершувався урочисто перед Утренею в ніч Різдва Христового, а інколи — вранці 25 грудня. Мечі вручалися католицьким володарям і воєначальникам, які захищали свої держави, а також віру й Церкву. Цей звичай існував від 1385 аж до 1825 року.

Найчастіше такі мечі отримували монархи Речі Посполитої. На мечі була інскрипція року понтифікату та імені папи, який цей меч освятив. А ось і сама молитва:

V.Adiutorium nostrum in nomine Domini.
R.Qui fecit coelum et terram.
V.Dominus vobiscum.
R.Et cum spiritu tuo.

Oremus.

Benedicere digneris, quaesumus Domine Jesu Christe, hunc ensem in defensionem S. Romanae Ecclesiae, et christianae reipublicae, ordinatum nostrae benedictionis+ officio ad vindicta malefactorum, laudem vero bonorum: ut per eum, qui te inspirante illo accingitur, vim aequitatis exerceas, molemque iniquitatis potenter evertas, et sanctam Ecclesiam tuam, ejusque fideles, quos, ut pretioso sanguine tuo redimeres hodie in terris descendere et carnem nostram sumere dignatus es, ab omni periculo protegas atque defendas, et famulum tuum, qui hoc gladio in tuo nomine armatus erit, pietatis tuae firma custodia munias, illaesumque custodias. Qui vivis et regnas cum Deo Patre in unitate Spiritus Sancti Deus. Per omnia saecula saeculorum.

Amen.

Після молитви освячення відбувалась урочиста процесія, а потім папа опоясував мечем того чи іншого володаря.

У щоденнику подорожі королевича Владислава, сина Зигмунда ІІІ, є епізод, як він у 1625 році потрапляє на папську аудієнцію і Папа Римський дарує йому меча, який раніше благословляє згідно зі згаданим ритуалом. Ось як цю сцену описує Стефан Пац:

Королевич, Його величність, стояв навколішках перед ним. Капелани, які стояли навколо папи, тримали меч і капелюх. Папа розпочав молитви освячення цих речей. Потім узяв меча і сам опоясав ним королевича, постійно промовляючи молитви з ритуалу і креслячи хресні знамення (S. Pac, Obraz dworów europejskich na początku XVII wieku przedstwawiony w Ddzienniku podróży Królewicz adysława, syna Zygmunta III. Do Niemiec, Austryi, Belgii, Szwajcaryi i Włoch w roku 1624–1625, Wrocław 1854).

Такого меча папа Інокентій ІХ вручив королю Яну Собєскому за перемогу над османами під Хотином у 1673 році.

Мечі освячували також і для лицарів. Зазвичай освячення звершував єпископ.

Єпископ, який благословляє меч, стоїть без своєї митри. Лицар, якому освячували меч, повинен стати перед ним навколішки. Служитель тримав меч перед собою і промовляв молитву:

V.Наша допомога в ім’я Господа.
Р.Хто створив небо і землю.

V.Господь з вами.
Р.І з твоїм духом.

Молімося.

Благоволи благословити, + просимо Тебе, Господи, цей меч, і цього слугу Твого, прийми Його своїм благоволінням, нехай Твоя велич охороняє його з Твоєю благодаттю і збереже його неушкодженим. Через нашого Господа.

Потім він окроплює меч святою водою. Сідаючи, єпископ надягає мітру. Лицар стає перед ним навколішки, а єпископ промовляє такі слова:

Візьміть цей меч в ім’я + Отця і + Сина, і + Святого Духа. Використовуйте його для власного захисту і для захисту Святої Матері-Церкви, і для збентеження ворогів Хреста Христового та християнської віри, і, наскільки дозволить наша людська слабкість, нехай ви ніколи не вдарите несправедливо будь-яку людину. Нехай наш Господь це вам дарує, Він, що живе з Отцем і Святим Духом на віки вічні. Амінь.

Варто тут додати, що саме культура лицарства була відповіддю Церкви на безлад, який запанував був у Європі по смерті Карла Великого (†824).

 

Капеланство як окреме явище

Що стосується використання зброї духовними та богопосвяченими особами, то справа в історії виглядала так.

Потрібно окремо виділити капеланів. Згідно з буллою Інокентія ІІІ (1198–1216) Ad liberendam Terram Sanctam, капелани, які служили у війську, не могли брати участі в битвах і застосовувати зброю. Згадана булла зобов’язувала використовувати виключно «духовну зброю». Не всюди капелани дотримувалися цих приписів, особливо тоді, коли їхнє життя було у безпосередній непезпеці; тоді радше переважало природне право захищати своє життя. На теренах Речі Посполитої духовні були зобов’язані до зброї та мобілізації аж до 1374 року, до ухвалення Вісліцького статуту.

Тут зазначу, що булла папи Інокентія стосувалася виключно капеланів, натомість не стосувалася інших духовних і богопосвячених осіб, які повсюдно цим правом користувалися. В історії є безліч випадків, коли духовенство захищало храми, а також фортеці й міста зі зброєю в руках. Наприклад, пауліни захищали Ясногірський санктуарій і чудово стріляли з гармат, а францисканці захищали Сарагосу. Меча мав, між іншим, відомий польський проповідник отець Пьотр Скарга — той самий, хто проголошував проповідь під час Берестейської Унії. Загалом у Речі Посполитій майже всі, хто мав таку можливість, вільно володіли зброєю аж до кінця ХVIII століття, — тобто до поділів самої держави.

 

День нинішній

Що сьогодні говорить Церква на цю тему? На початку уточнимо, що розуміється під вільним посіданням зброї. У низці країн це певна юридична можливість посідати і використовувати зброю (зокрема, вогнепальну) з метою захисту себе, свого життя, свого майна і життя своїх близьких. Звісно, що мова тут про повнолітніх громадян, які повинні виконувати певні умови: наприклад бути психічно здоровими, пройти відповідний вишкіл, отримати дозвіл відповідної інституції, не мати судимості (в різних країнах ці умови дещо відрізняються, але найважливіші завжди ті самі).

Катехизм Католицької Церкви повчає:

2264 Любов до самого себе залишається основним принципом моралі. Отже, законно є вимагати поваги до свого власного права на життя. Хто захищає своє життя, не є винним у вбивстві, навіть якщо він змушений завдати своєму супротивникові смертельного удару:

«Якщо для самозахисту хтось вдається до більшого насильства, ніж необхідно, його дії протизаконні. Якщо від насильства відбивається помірковано, то це дозволено законом. (…) І не обов’язково для спасіння душі відмовлятись від такого поміркованого захисту, щоб уникнути вбивства напасника; бо людина більш зобов’язана захистити власне життя, ніж життя іншого» (св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 64, 7).

Іншими словами християнин, який опинився в серйозній небезпеці, «не обов’язково мусить відмовлятися від поміркованого захисту, щоб тільки уникнути смерті нападника, бо людина більше зобов’язана захищати власне життя, а не життя іншого.

Тепер запитаймо себе: а як хтось має захищати своє життя і життя своїх близьких від агресорів, які, наприклад, вдерлися в будинок і загрожують мешканцям? Звісно, якщо до будинку вдерся підліток, щоби вкрасти щось, то радше не потрібно тут вживати вогнепальної зброї, це було би більше насильство, ніж передбачає ситуація. Однак якщо до будинку увірвалося троє чоловіків із ножами, а один з них із пістолетом, то як має реагувати господар?… Як має реагувати батько, коли троє озброєних бандитів можуть зґвалтувати його доньку? Зателефонувати в поліцію? І чекати??? Ні, справжній батько має відкрити вогонь на ураження. І Церква говорить про таку можливість, бо Катехизм Католицької Церкви не уточнює, як саме людина, яка захищається, могла вбити нападника. Можемо уявити, що хтось професійно займався карате і завдав смертельного удару ногою, а можемо припустити, що це сталося внаслідок використання зброї. Будь-якої.

Якщо в пункті 2264 можемо знайти можливість для звичайних громадян, то у випадку тих, хто звершує владу, — це є ОБОВ’ЯЗОК!!!

ККЦ 2265: Законний самозахист може бути не лише правом, а й вагомим обов’язком того, хто відповідальний за життя інших.

Захист загального добра вимагає, щоб протизаконний агресор знаходився поза можливістю шкодити. Ті, хто законно користується владою і кому довірено відповідальність за суспільство, правосильні також застосовувати зброю для знешкодження агресорів.

Дискусія про право на посідання зброї — це не дискусія про те, що держава має мені дозволяти, а чого не має. Насправді це Бог дає мені право на захист свого життя, життя моїх ближніх; натомість держава має мені гарантувати дотримання цього права. Яким чином? Наприклад, таким, щоб дозволити посідати інструменти для захисту свого життя, а одним із таких інструментів є зброя.

Коли хтось виступає проти вільного посідання зброї, то тим самим виражає переконання: Ти не маєш права себе захищати зі зброєю від агресорів і бандитів, які вдерлися до твого дому. Щонайбільше ти маєш повідомити поліцію, чекати на її приїзд, використовувати прийоми рукопашного бою і кидатися в агресорів табуреткою, причому дуже обережно, щоб часом когось не вбити.

Уявімо молоду жінку, яка повертається додому ввечері після праці, або студентку IV курсу, яка повертається після лекцій додому і проходить вулицею, де розташовані декілька наркопритонів. До неї підходять декілька чоловіків і починають чіплятися. Що буде фактором стримування у такій ситуації? Телефонувати в поліцію???

Пригадаймо події 18–20 лютого 2014 року. Здається, вони могли б дещо інакше виглядати, якби протестувальники могли мати зброю. Влада не відчувала б себе такою безкарною.

 

 

Хто проти зброї?

Спробуємо приглянутися тепер: а хто завжди був проти вільного володіння зброєю?

Пацифізм — це лівацька ідеологія, яка не має нічого спільного з Христовим миром.

Проти права на вільне посідання зброї завжди були тоталітарні режими (наприклад, комуністичний режим в СРСР та країнах Варшавського блоку чи соціалістичні уряди в країнах Латинської Америки), тому що в іншому разі громадяни могли би протидіяти свавіллю влади…

У період колективізації саме комуністи агітували селян віддати їм зброю. Ось один із плакатів, який агітує селян віддати зброю Червоній Армії, бо вона наче «краще» захистить.

Проти права на вільне володіння зброєю сьогодні виступають лівацькі партії: у США це демократична партія, в Польщі — SLD (Sojusz Lewicy Demokratycznej), натомість католики з Конфедерації та ПіС прагнуть озброїти поляків.

Саме лівацькі сили в Європарламенті впровадили директиву у питанні контролю і посідання зброї (17 травня 2017 року), яка прямує до роззброєння європейців. Нічого дивного, адже лівацькі партії наслідують в цьому комуніста Альтьєро Спінеллі та його Маніфест із Вентотене. Спінеллі, на чию честь названо будівлю Європарламенту в Брюселлі, вважав мілітаризм загрозою для об’єднаної Європи. Чому? Тому що Спінеллі бачив об’єднану Європу як соціалістичну державу. Найсуворішим у цьому питанні є законодавство… Німеччини.

о. Роман Лаба OSPPE

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Роман Лаба OSPPE

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity