Вербна неділя у дні війни та ще й у Рік Хреста — ці обставини загострюють сприйняття того, в який літургійний час ми входимо. Хресна дорога, що нею йде Україна, зробила для нас реальним і глибоко зрозумілим багато чого в Писанні.
Про особливості цієї Хресної дороги та цієї Вербної неділі сказав на початку Святої Меси в житомирській парафії св. Софії єпископ Олександр Язловецький, який очолив це богослужіння. Він, згідно з церковними правилами, також виголошував слова Христа Спасителя під час читання Страстей Господніх. А от на процесії перед Месою, коли читається Євангеліє про в’їзд Господній, слова Святого Письма читав о. Енріке Лопес Імбернон, який також вручав членам житомирської 1 та 2 неокатехуменальної спільноти велике — вище людського зросту — пальмове листя.
Потім вони урочисто стояли в пресвітерії, тримаючи свої пальми, вручені їм кожному поіменно. Така традиція у спільноті Неокатехуменальної дороги, що на певному етапі християнського втаємничення конкретним її членам вручають пальму — символ перемоги. В цей день вони також мають скласти своє публічне визнання віри. Тому на Месі Вербної неділі вони (замість парафіяльного хору) заспівали на свою мелодію Символ віри, підносячи пальми і потрясаючи ними на словах про нашу віру у воскресіння Спасителя.
Певно, митники на кордоні могли бути зацікавлені таким нестандартним гуманітарним вантажем для України, в якій триває війна: пальми переможців! Але саме таким став знак цьогорічної Вербної, або ж Пальмової, неділі. Неокатехуменальна спільнота Італії вислала пальмове листя для своїх братів і сестер в Україні, які мали їх урочисто отримати в день свого визнання віри: через Львів, для Житомира, Вінниці та Рівного.
Прийняти хрест війни
— У нас немає пальм, це тільки ось спільнота привезла, — з тінню усмішки сказав єпископ Олександр, — а ми зустрічаємо Спасителя вербами. І нам, з одного боку, радісно, — а з другого боку, це як проводжати рідних до війська… Ось, близька людина іде захищати Батьківщину, і що з нею буде?.. Так само і ми з вами: вітаємо Христа — і немовби водночас проводжаємо його: до Єрусалима, де Він має страждати, де Йому треба померти. Це і радісно, і зовсім не радісно.
Фактично, вітаючи сьогодні Христа, ми з вами погоджуємося іти з Ним не тільки в радісних моментах. Тримаючи ці вербові галузки, ми тим самим показуємо Христу, що ми готові бути з Ним, як у подружжі: «і в радості, і в горі». Дуже гарно це висловив св. Тома Апостол. Дізнавшись, що Христос іде страждати, він не сказав: утікаймо, або: а ми проти, або: а чого страждати? Він сказав те, що є гарним визнанням віри: «Ходімо і ми, щоб із Ним разом померти» (див. Йн 11, 16). Ми сьогодні кажемо Господу: і ми підемо, щоб страждати. Ми сьогодні погоджуємося на хрест і страждання. У християн є як радощі, так і смутки, тобто хрести, і ми на ці хрести погоджуємося. Ми їх не хочемо, ми просимо в Господа — забери їх, так як і Ти про це просив Небесного Отця: «Забери від Мене цю чашу». Але якщо така Твоя воля, то ми на це погоджуємося.
Ми погоджуємося і на свій особистий хрест, і на той, що спіткав нашу Батьківщину. Ми всі молимося про мир для нашої батьківщини, просимо: Господи, зупини цю війну, дай нам швидку перемогу! — молимося за наших військових, — але також ми погоджуємося на хрест.
Погодитися на хрест означає, можливо, не розуміти його — бо хто розуміє страждання і смерть? Але це означає не відкинути Господа і бути разом із Ним. Ми сьогодні кажемо: Господи, ми не тільки зараз тут, але й підемо за Тобою, Твоїми слідами. Ми не покинемо Тебе на хресній дорозі, ми не залишимо Тебе й під хрестом! Хоч би що сталося нам чи нашій Батьківщині, але ми будемо стояти біля Тебе. Ми Тебе не зречемося.
Скільки добрих плодів дає Хресна дорога
Після читання Євангелія Страстей Господніх вірним було зачитано звернення єпископату України на порозі Великого Тижня. А продовження повчань, або радше принагідних роздумів єпископа Олександра, пролунало вже перед кінцевим благословенням.
— Хресною дорогою ідемо і ми, і вся Україна, і не тільки зараз, а й увесь Великий Піст, — сказав владика. — Хресна дорога — це те, що навіть чути неприємно… краще чути щось радісніше. Хресна дорога — це страждання, це мука і смерть у кінці. Але якщо її проходити з Христом, то Він підтримає. Він уміє робити гарні речі навіть під час Хресної дороги, зауважте! — з’являються жінки, які плачуть, співчувають, з’являється Симеон, який допомагає нести хрест. З’являється, зрештою, перший святий — той, кому Ісус скаже: «Сьогодні будеш зі Мною в раю».
Багато хто йшов помирати на Голготу. Багато кого розпинали. Страждання, хрест і смерть. Але коли йти з Христом — скільки зразу добра з’являється на цій дорозі! І скільки є країн, які зараз нам допомагають, і ця дружба, певно, вже закріпиться на майбутнє. Звісно, є й ті, які і словами, і ударами завдають нам болю, як бичами, — маю на увазі інші країни, які нас не підтримують, — але скільки у нас з’явилося друзів на цій Хресній дорозі!.. Без Христа нічого не буде. А як пройти цю дорогу з Христом, то вкінці буде і святий, і воскресіння — Христове і наше.
Ми, як люди віруючі, розуміємо, що ця війна насправді є боротьбою між світлом і темрявою. Те, що ми зараз бачимо, є тільки вираженням того, що царем цього світу є диявол. І що більше зла є в світі, то він потужніший. Зло, яке роками вигодовували наші сусіди — і якого, як ми розуміємо, і в нашій країні не бракує, бо ми маємо свої гріхи, також і як народ, — бачите, вигодували цього злого духа настільки, що він зумів, спираючись на людей, які йому вірні, приготувати свій план. Бачите, скільки смертей, скільки страждань, і ще навіть не видно кінця! Це показує, наскільки сильним є зло. А зло без нас сильним бути не може! Диявол потребує людей у цьому світі: є люди — є плани. Це як із військом. Немає людей, які його підтримують, — і немає планів і можливостей нищення.
Треба молитви, бо що більше молитви — то більше диявол знесилюється, а Господь тоді має більше можливостей увійти в нашу ситуацію. Бо з’являється багато людей віруючих, які кричать: Господи, допоможи! Господь не може не вислухати людину, яка з вірою взиває, Він приходить, — і тоді плани диявола ламаються. Ми вже можемо побачити, як ці плани поламалися: «за три дні» нас мали завоювати, і зараз їм теж не дуже вдається.
Папа присвятив Росію і Україну Непорочному Серцю Марії. Це теж плід нашої Хресної дороги. Тобто: можна дивитися на все це і бачити тільки погане, те, що знеохочує, впадати в депресію, — а можна дивитися з вірою і бачити те, що є доброго. Навіть те, що Житомирська область, і центральна Україна, вже достатньо спокійні. Хіба ж це не означає, що Господь нас потроху вислуховує? Дай Боже, буде спокійно і на Східній Україні.
Фото автора і с. Франциски Туманевич
фінансово.
Щиро дякуємо!
