Кожного тижня, що вівторка і щочетверга, біля тимчасової споруди на прихрамовій території вінницької римо-католицької парафії Святого Духа, де розташувався склад місії Карітас, можна побачити довгу чергу.
Це вимушені переселенці, які, рятуючись від війни, покинули свої домівки і знайшли притулок у місті над Бугом. У ці дні — вівторок і четвер — вони можуть отримати тут одноразову допомогу.
«До початку повномасштабної агресії проти нашої країни, — каже директор релігійної місії «Карітас-Спес Вінниця» Євген Валерійович Маркевич, — наші зусилля були спрямовані на надання допомоги малозабезпеченим родинам, інвалідам, самотнім людям поважного віку. З початком вторгнення ми переключились на допомогу вимушеним переселенцям, військовим, підрозділам територіальної оборони. При цьому намагаємося не забувати і про наших “довоєнних” підопічних».
Із перших днів розв’язаної проти нашої країни повномасштабної війни, коли до Вінниці почали прибувати перші біженці, вінницький Карітас надав одноразову допомогу більш ніж шістьом тисячам людей. Пакет одноразової допомоги, розрахований на сім’ю до чотирьох людей, містить харчові продукти, засоби гігієни, побутову хімію та питну воду. Тим, у кого є малі діти, додатково видається дитяче харчування і підгузки.
«Все, що ми даємо людям, — продовжує Євген Валерійович, — нам доправляє центральний офіс “Карітас Спес Україна”, який організує доставку гуманітарних вантажів з-за кордону: з Польщі та інших країн. Частину отриманого ми розподіляємо на тут, на місці; частину відправляємо далі. Робимо це, співпрацюючи з іншими волонтерськими організаціями, які мають автотранспорт».
Кілька днів тому з Вінниці було відправлено партію гуманітарного вантажу до Чернігова, раніше — до Херсона, Миколаєва, Харкова. Разом — близько двадцяти тонн. У п’ятницю, 1 квітня, три тонни вантажу було відправлено до Києва і тих міст на Київщині, що найбільше постраждали від окупантів: Бучі та Бородянки.
«Я дуже вдячна за цю допомогу, — каже п. Яна, яка виїхала з окупованого Донецька ще 2014 року. — У Вінниці я вже майже вісім років; фактично, тут виросли мої діти: старшій вже виповнилося 17 років, молодшій — 10. Про можливість отримати допомогу від Карітасу я почула, коли стояла в черзі, щоб оформити допомогу по лінії ЮНЕСКО. І вирішила скористатися».
«До Вінниці я приїхала 10 березня, — каже п. Олена з Харкова. — Виїхала напередодні, коли зрозуміла, що залишатися в місті більше неможливо. Перед тим, сидячи у підвалі, вагалась, думала, що це ненадовго, що день-два і все минеться. Але коли вибух зруйнував сусідній будинок, твердо вирішила їхати. Близько дванадцяти годин довелося пробути на вокзалі, чекаючи посадки на евакуаційний потяг. Вокзал обстрілювали. Коли над нами пролітали російські літаки, люди падали на землю… Потяг на Львів прийшов до Харкова вже заповнений людьми — їхати довелося шістнадцять годин у холодному тамбурі. У Вінниці на мене чекала донька, яка перед тим виїхала з Києва. Тут ми знімаємо житло і чекаємо, коли зможемо повернутися до рідного Харкова. А про те, що тут можна отримати одноразову допомогу, випадково почула на вулиці». Дякуючи волонтерам Карітасу, її донька Людмила додала, що отриманий тут пакет харчів і речей першої необхідності більш «щедрий», ніж ті, що вони отримували в інших організаціях.
«Щоб виїхати з Чернігова, який вже кілька тижнів був під обстрілами і бомбардуваннями, — розповідає інша переселенка, п. Лариса, яка приїхала до Вінниці з донькою-інвалідом, — ми найняли автомобіль. Грошей, щоб оплатити дорогу, вистачило тільки до Вінниці. Тут місцеві волонтери знайшли для нас безкоштовне житло в Агрономічному (село в передмісті Вінниці. — Прим. авт.). Сюди ми прийшли вже вдруге: перший раз нам, на жаль, не вистачило, адже тих, хто потребує допомоги, багато. Сьогодні ж нам пішли назустріч: нам дуже важко стояти в черзі, тому видали пакет без черги. І за це — велика подяка».
До волонтерського служіння у Карітас-Вінниця залучена молодь із парафії Святого Духа. Таку можливість послужити ближнім хлопці сприймають з ентузіазмом.
«Мені шістнадцять років, — каже один з них, Петро Занкевич, — і для мене як неповнолітнього це чи не єдина можливість допомогти моїй країні, країні, в якій я живу, підтримати її в тяжкий момент. Тому приходжу сюди кожного разу, коли це потрібно. До того ж і колектив дібрався такий, що нам цікаво бути разом».
Діяльність Карітасу у Вінниці не обмежується розподілом і роздаванням гуманітарної допомоги. Адже хай би якими необхідними були харчі та інші речі, — біженців, коли вони потрапляють до іншого міста, і нерідко такого, де вони ніколи не бували раніше і не мають жодної знайомої людини, передусім турбує, де знайти дах над головою. Карітас-Вінниця надає притулок переселенцям у будинку монастиря сестер-каносіянок. Цей будинок після від’їзду сестер із Вінниці ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський надав для розміщення переселенців. Нині там проживає 60 людей із Харкова, Сєверодонецька, Чернігова, Волновахи і Краматорська, які вирішили залишатись у Вінниці, доки не зможуть повернутися по своїх домівках.
«Не далі як учора, — згадує п. Євген Маркевич, — до мене несподівано зателефонував знайомий волонтер із Краматорська й каже: «У вас у Вінниці, на вокзалі, вагітна жінка і з нею ще четверо… Не знають ні куди йти, ні до кого звертатися». Їду на вокзал, знаходжу їх. Вагітна жінка, а з нею дитина семи років, її мати, її глухоніма тітка й 17-річна сестра — інвалід на візку. Можна тільки уявити, якою була для них дорога! Тепер вони живуть у домі сестер-каносіянок».
Коли роздавалась гуманітарна допомога, п. Євген звертався до тих, хто її отримав, із таким проханням: «Прошу вас, тих, хто вміє молитися, — помоліться сьогодні ввечері за нашу місію, за наших волонтерів».
фінансово.
Щиро дякуємо!
