Багато хто з нас живе з почуттям провини за колись скоєні помилки. Як я сам почав від них звільнятися?
Моє особисте motto, певно, звучатиме так: «Помилки зроблено». Може, перекладу їх латиною і розміщу на своєму гербі, під зображенням розлюченого бика…
Деякі з моїх колишніх виборів і прагнень були ну до такої міри невдалими, що аж комічними. Подібно як і ті бездумні слова, які я говорив тим чи тим людям, і спосіб, у який я їх сприймав. Озираюся на того, ким я був у минулому, — і знаю, що це таки я. З багатьох поглядів, ми залишаємось такими самими — як і та людина в минулому. Однак є аспекти, в яких ми просто не могли би відрізнятися більше, ніж це сталося!
Є тонка межа між тим, щоб брати на себе відповідальність за минуле, і повертатися думками до нього постійно, аж до такої міри, що це вже провадить до постійного засоромлення і почуття провини. Якщо ми не пам’ятаємо про свої помилки — не можемо на них вчитися ані їх виправляти; але якщо повністю оцінюємо себе крізь призму наших найгірших моментів, відмовляючи собі у прощенні й рушанні вперед, — це підриватиме наше майбутнє.
Як священник, я часто стикаюся з цією проблемою в сповідальниці. Люди приходять і знову й знову визнають свої давні гріхи, які вже давно були відпущені. Вони надалі борються зі стидом і не можуть його позбутися. Проблема в тому, що якщо вже Бог нам це простив, то неправильним буде відмовити собі самому в прощенні. Якщо Бог це у нас уже забрав, нам не потрібно, та ми і права не маємо, триматися цього надалі, ніби нас судома вхопила. По суті, я би навіть ризикнув ствердити, що відмова собі у прощенні є формою пихи.
Ми впадаємо в залежність від поганого самопочуття. Я замислююся, чи за деякий час ми не призвичаюємося до життя в болю й соромі так сильно, аж більше не знаємо, що робити без цих почуттів. Хапаємося за них як за рятункове коло.
Самосаботаж
Святий Франциск Сальський мав мудре спостереження: що гірше ми почуваємося наодинці з самими собою, то імовірніше, що ми будемо постійно заново розігрувати негативний образ себе. Почасти тому, що ми даємо задурити себе фальшивому образові, а почасти тому, що, намагаючись почуватися краще, ми скоюємо гріх. Саме тому нерозважне почуття провини робить так, що ми більше схильні саботувати самих себе. Це «пророцтво, яке саме себе виконує». Секрет свободи — простити собі.
Дивним чином, нам набагато легше простити іншим людям, аніж собі. Я точно знаю, що сам до себе я суворіший, ніж до інших. Скільки разів уже бувало, що я себе подумки обізвав дурнем? Або відчував відразу до себе через дурну помилку? Якби я сказав це ж саме інші людині або мав до неї такі ж претензії, як до себе, — та людина почулась би сильно ображеною. Отож нема сенсу поводитися так і з самим собою.
Ми самим собі «винні» основоположну людську доброзичливість. Це перший крок у напрямку віри в те, що нам можна пробачити і що ми не мусимо нидіти в пастці минулого.
Отож як рушити вперед?
Перший крок — узяти на себе відповідальність і назвати помилку. Пам’ятаю непересічний момент, коли я був на заняттях із поезії у Єльському університеті. Наш викладач, Гарольд Блум, старий шанований професор, саме представляв нам вірш Гарта Крейна. Раптом він спинився і сказав нам, у моменті щирої беззахисності, що не пам’ятає жодної хвилини в житті, коли б не почувався винним, — але так і не може точно сказати, чому.
Так буває часто. Ми поводимося бездумно, говоримо непродумано, влаштовуємо балаган, а потім не можемо втямити, чого почуваємося так кепсько. Бо неможливо пробачити те, що не вдається ідентифікувати і назвати!
Після прийняття відповідальності важливо відчути себе винним і визнати, що почуття провини — правильне. Дозвольте, щоб воно вас мотивувало визнати цю провину (конкретну!) і вирішити, як це змінити.
Тепер та частина, з якою ми боремося найбільше: після того, як ми визнаємо свою провину, про неї потрібно забути. Дозвольте їй відійти. Пробачте собі й не живіть у жаліннях. Не треба стриміти в соромі. Ви не є вашим гріхом. Якщо щось треба виправити — зробити це треба з радістю.
Так, ми скоюємо помилки; але це тільки помилки. Кожний новий день є новим шансом. Дозвольте собі прожити його у свободі прощення.
Переклад CREDO за: Мішель Реньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
