«Ладан із його солодким запахом і димом, що підноситься догори, є типовим для молитви доброго християнина, що з серцем, розпаленим Божою любов’ю, вдихаючи аромат Христа, приносить угодну жертву перед Його очі», — пише Католицька енциклопедія.
Пояснюючи значення ладану у богослужіннях, отець Джон Пол Марія Зеллер із францисканських місіонерів Вічного Слова вказує на Книгу Одкровення та опис небесного поклоніння: «І ангел інший прийшов і став при жертовнику, маючи золоту кадильницю, і дано йому фіміаму множини, щоб поклав з молитвами всіх святих на жертовник золотий, що перед престолом. І піднісся дим тиміяму з молитвами святих, від руки ангела, перед Богом» (Одкр 8, 3-4). Він наголошує що це чудовий образ ролі кадила у богослужінні: «Дим ладану уособлює наші молитви, що підносяться до Божого престолу».
«Ми сприймаємо речі за допомогою органів чуття, зору, слуху, нюху і смаку. Коли ми бачимо дим ладану, ми підносимо свій розум, спрямовуючи всі наші почуття до Бога. Коли ми відчуваємо його аромат, ми згадуємо про святість і солодкість Бога та про Його присутність», — каже священник.
Псалмоспівець говорить: «Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило; здіймання рук моїх — немов вечірня жертва» (Пс 141, 2). Загальна інструкція до Римського Месалу посилається на цей рядок, зауважуючи, що «кадіння — це вираження благоговіння і молитви, як це сказано у Святому Письмі». В інструкції зазначено, що, за бажанням, ладан можна використовувати під час будь-якої Меси.
Тисячоліття практики
Щоби зрозуміти, чому сучасна Церква використовує ладан під час богослужінь, варто спершу усвідомити, що цю практику встановив сам Бог. Він наказав Мойсеєві: «Зробиш також і жертовник на курення кадильне; […] І на ньому Арон спалюватиме пахучий ладан; щоранку, як готуватиме лампи, спалюватиме його; увечері теж, коли ставитиме лампи, спалюватиме його, як щоденне курення перед Господом, для ваших поколінь» Вих 30, 1; 7-8). Цей вівтар стояв перед Ковчегом Завіту. Потім у Книзі Левіт знову згадується ладан, який потрібно було спалювати під час приношень у вигляді зерна та олії.
У Книзі Малахії, останнього пророка Старого Завіту, читаємо: «Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике Моє ім’я, і на кожнім місці Моєму імені приноситься кадило й чиста жертва; бо Моє ім’я між народами велике, — говорить Господь сил» (Мал 1, 11). У контексті поклоніння Богові у Старому Завіті це означало віддати Богові те, що Йому належить.
Подарунки для Ісуса
Серед подарунків, що їх волхви принесли новонародженому Ісусу, були ладан і смирна. Сьогодні той самий ладан отримують із двох смолистих дерев, що ростуть на Близькому Сході, часом доповнюючи його аромат трояндою або іншими квітковими пахощами.
З огляду на згадку в Одкровенні, ми бачимо, що ранні християни були знайомі з використанням ладану і продовжували цю священну практику, як згадується у чинах Літургії V століття, включно з окадженням Євангелія; з XI століття його використовували під час оферторію; з XIII — під час співу Magnificat на вечірні; століттям пізніше — під час благословення Святого Причастя.
Сучасна Меса
Катехизм пише: «У людському житті знаки і символи займають важливе місце. Людина, будучи водночас тілесною і духовною істотою, виражає духовні явища і сприймає їх через матеріальні знаки і символи. Як суспільна істота, людина потребує знаків і символів, щоби спілкуватися з іншими мовою, жестами, діями. Це саме стосується і її спілкування з Богом» (ККЦ, 1146).
Ладан використовується, зокрема, під час Меси перед проголошенням Євангелія. «Слова Господа святі, — пояснює отець Зеллер. — Церква сказала би, що Христос говорить у своїй Церкві. Ці слова проголошує не просто священник, а сам Христос. Тому перед проголошенням Слова Господнього використовують ладан».
У Катехизмі йдеться також про використання ладану разом зі свічками «щоб живити віру вірних» (ККЦ, 1154).
Під час принесення Дарів хліб і вино, що будуть перемінені у Тіло і Кров Господа нашого, окаджують, «що означає приношення Церкви і молитву, яка підноситься перед Богом як дим ладану», — так само, як вівтар і хрест.
Одразу після цього міністрант окаджує священника, який принесе на вівтарі безкровну жертву Христа на вівтар, а далі — всіх присутніх на знак гідності їхнього Хрещення. Далі кадило знову з’являється під час піднесення Євхаристії для освячення.
Великдень та інші нагоди
Аромат ладану іноді наповнює храм і в інший час. Коли Тіло Господнє урочисто виставляють у монстранції, його окаджують під час співу O Salutaris Hostia і Tantum Ergo. Коли священик чинить урочисте благословення, роблячи знак Хреста монстранцією, служитель у той самий час окаджує її.
Звичайно, коли на будь-якому богослужінні священник кладе ладан у кадило і благословляє його хресним знаменням, воно стає сакраменталією. Отець Зеллер зазначає, що ладан використовується для захисту від зла. Його можна використовувати в обрядах екзорцизму або під час благословення домівки.
Існує два випадки, у яких ладан використовують, не підпалюючи. Згідно з Католицькою енциклопедією, зерна ладану закладають у освячені вівтарі. Під час Пасхальної Вігілії священник вміщує п’ять зерен, що символізують п’ять ран Христа, до пасхалу (великодньої свічки).
Під час похорону священник часто окаджує труну, «щоб вшанувати тіло померлого, яке стає храмом Святого Духа через Хрещення». Отець Зеллер каже, що роль ладану в обряді похорону привела багатьох людей до навернення, коли вони бачили, з якою гідністю Церква ставиться до тіла.
«Ми хочемо віддати Богові належне. Усі ці речі, які ми використовуємо під час Літургій, служать тому, щоб піднести свій розум і серця до трансцендентного, до Бога», — зазначає він.
Переклад CREDO за: Джозеф Пронехен, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
