Медсестри, санітарки, «сестрички» 12 травня відзначають своє свято — Міжнародний день медичних сестер та акушерок. Початки цього свята сягають глибокої католицької давнини..
Сучасне медсестринство — це заслуга Флоренс Найтінґейл. Ця англійська дама присвятила своє життя несенню допомоги хворим і пораненим солдатам під час Кримської війни 1863-1856 років. Тієї самої війни, в якій Росія, замість вирішувати свої внутрішні проблеми і налагоджувати економіку, вирішила напасти на Крим і відібрати його в Османської імперії, а після розгрому армії російський цар Миколай І, який звелів напасти на Крим, помер.
Але поки війна тривала, було багато поранених, і мало вміння лікувати вогнепальні рани. Саме Флоренс Найтінґейл помітила, яку важливу роль у поверненні до здоров’я має відповідна опіка над хворими та санітарні умови в шпиталі. На честь цієї жінки, передвісниці сучасного медсестринства, на день її народження (12 травня 1820) на Міжнародній раді медсестер у Мексиці в 1973 році було встановлено свято медичних медсестер.
Раніше сестри були… братами
Лікарняна справа і молодший медичний персонал як явище мають, однак, багатшу історію. Вказівок щодо правильного поводження з хворими можна шукати вже у «батька медицини» Гіппократа (V–IV ст. до н.е.). Його записи містять чимало інформації на тему догляду за ранами, гігієни та харчування хворих.
У Київській Русі роботу медсестер і санітарок виконували послушниці по монастирях, а у світських закладах цю роботу довіряли чоловікам. У Х столітті княгиня Ольга відкрила першу лікарню, де доглядати хворих почали жінки. В Європі обов’язки медсестри у лікувальних закладах теж вважалися більш чоловічою, «брудною» справою — а щонайменше не для жінок із вищих прошарків суспільства, хоча багаті вельможні дами нерідко опікувалися хворими та виконували інші учинки милосердя щодо тіла.
Особливу опіку над хворими велить членам своєї спільноти Устав св. Бенедикта. В ньому сказано, щоби кожен хворий брат мав окрему келію та співбрата, який йому служитиме. Однак служіння хворим швидко вийшло поза межі монастирів, поширившись зокрема на подорожніх та мандрівників.
На межі першого і другого тисячоліть бенедиктинські абатства стали синонімом госпісів та притулками для бідних. Один із найстаріших госпісів діяв уже 1144 року при шпитальному храмі св. Сверада під Олавою (Нижня Сілезія). Над утриманням і забезпеченням таких осередків чували абати.
У бенедиктинців навіть постав спеціальний церемоніал прийняття потребуючих до монастирів. Під час церемонії спільнота на чолі з абатом вітала гостей, падаючи перед ними хрестом і цілуючи їм ноги. Бенедиктинці також вибирали з-посеред себе брата-благодійника — монаха, який користувався особливим авторитетом. Він шукав хворих по довколишніх селах, уділяв їм допомогу по хатах або приводив до монастирського шпиталю.
Примонастирські лікарні провадили також цистерціанці. Їхні монастирі надавали притулок і лікування вже щонайменше з 1152 року (таку дату наводить давня хроніка, що дійшла до наших днів).
Благодійна діяльність для вбогих, хворих і калік особливо характеризувала монахів XV i XVI століть, коли в Європі бушувала віспа. Про опіку над хворими можна прочитати в життєписі св. Ядвіги Сілезької. Значущий внесок у розвиток медичної опіки зробили Регулярні каноніки св. Августина.
Кіра Нечай, парамедик батальйону “Госпітальєри”
Ламаючи табу
З людським тілом пов’язані численні заборони, тому черниць довго не допускали до санітарного служіння. Сестри-черниці не мали легкого шляху до праці медсестринського характеру. Ще у ХІХ столітті вони не могли опікуватися хворими чоловіками ні по домівках, ні навіть у шпиталях.
Із часом, однак, сестри-черниці набували щораз більших умінь в опіці як над лікарнями, так і над хворими. У ХІІІ столітті бенедиктинки провадили шпиталь Святого Духа в Торуні. Невеликі осередки для прийому хворих діяли також при деяких монастирях цистерціанок. Згадана королева Ядвіга розвинула їх мережу, збільшуючи кількість місць для хворих у вже чинних лікарнях та створюючи нові.
У Середньовіччі послугу хворим виконували також сестри-норбертанки. Клариски, хоч і не мали в Уставі місії опіки над хворими, виконували таку послугу, а крім цього — мали монастирські амбулаторії з аптеками. Також і бригідки, засновані 1346 року св. Бригідою Шведською, формально не були орденом медичної опіки, але приймали хворих на лікування в примонастирський шпиталь.
Особливі функції виконували сестри ордену Святого Духа. До трьох євангельських обітниць — послуху, чистоти і вбогості — вони додавали четверту: обов’язок служіння бідним і хворим. Ці сестри опікувалися старцями і бідняками, вагітними, хворими з венеричними захворюваннями, навіть прокаженими. А при лікарнях закладали також притулки для покинутих дітей, самі займаючись їх вихованням. Багато їхніх осередків постало понад річками, на периферіях міст, що сприяло ізолюванню хворих від здорових.
Благодійну діяльність вели також світські бегінки — незаміжні та вдові жінки. Не складаючи чернечих обітів, вони дотримувалися принципів монастирського життя, живучи у світі.
Педіатр-неонатолог Оксана Сіренко. Фото: Катя Москалюк
Читайте також:
Професію медсестри винайшла… монахиня
Бегінки опікувалися хворими по лікарнях і приватних будинках, опікувалися хворими монахами, провадили притулки для вбогих. Вони діяли відповідно до гасла: «Практикуватися також у сповненні діл милосердя, а передусім — відвідувати хворих по їхніх домівках». Ці жінки здобували засоби на утримання лікарень і догляд за хворими, організовуючи збірки пожертв і навчаючи ткацтва або шиття.
У першій половині XVII століття Вікентій де Поль, який потім був проголошений святим, заснував Згромадження Сестер Милосердя. Жінки у габітах, у характерних «крилатих» вельонах несли допомогу в часи війн та епідемій. Деякі заплатили за це життям: 14 сестер були гільйотиновані в часи Французької революції, 10 убито 1870 року в Китаї, 10 загинули в роки іспанської революції. Сестри милосердя, шаритки (від французького «шаріте» — милосердя), усвідомлюючи значення освіти, старалися також відкрити школи медсестер. Їхніми стараннями папа Пій Х дав 1905 року згоду на заснування першої католицької монашої школи медсестер.
Азовсталь
Різати пуповину при світлі ліхтаря
Свою роботу медсестри в габітах сприймали як привілей, викликаючи повагу з боку світського персоналу і здобуваючи довіру хворих. Деякі, бачивши сестру в чернечому габіті біля свого ліжка, вирішували приступити до таїнств.
Анджела Бруска і Лаура Бйондо у книжці «»Черниці у світі охорони здоров’я» нагадують про досвід декого з них. Сестра Емілія Бальбіно, акушерка-італійка, згадувала: «Я мешкала у надзвичайно убогих селах: без засобів і на передовій, допомагала при народженні дітей, перерізаючи пуповини при світлі ліхтаря». Сестра Одилія Д’Авела назвала співпрацю зі світським персоналом в італійських лікарнях «тривалим досвідом, пережитим у взаємній повазі».
Албанська черниця Агнес Бояджіу, пізніша Мати Тереза, яка від 1948 року і до смерті в 1997 році провадила госпіси для помираючих, хворих та сиріт, казала: «Те, що ми робимо, це тільки крапля води в океані. Але якби ми цього не робити, в океан був би на одну краплю менший».
Донині черниці несуть своє служіння у багатьох лікарнях загального профілю, санаторіях, денних амбулаторіях, реабілітаційних осередках, психіатричних лікарнях. І хоча жінки в габітах становлять безсумнівну меншість серед молодшого медичного персоналу, та звертання до цих працівниць, навіть винятково світських, залишилося тим самим: «Сестро».
Переклад CREDO за: Йоланта Токарчук, Aleteia
Дитяча лікарня, Запоріжжя. Фото: Дмитро Смольєнко (Укрінформ)
Ілюстрації з ФБ Петро Порошенко
фінансово.
Щиро дякуємо!
