Погляд

Слово, моя ти єдиная зброє. Чим така важлива «паляниця» і чому це смішно, але не жарт

25 Травня 2022, 13:05 2104 Ірина Єрмак

Стріт-арт у Глухові. Фото: Сектор Молодіжної Політики

Сьогодні 25 травня, День філолога. Поговоримо про «паляницю», яка на початках повномасштабної російської агресії заполонила інтернет, стала засобом для підняття настрою, духу, а також інколи й серйозним засобом виявлення шпигунів та диверсантів.

Уперше з цією темою я зіткнулася кілька років тому, майже випадково купивши книжку мовознавця Рустама Ґаджієва про мовні цікавинки (її українську версію готує на кінець травня видавництво «Віхола»). Була підписана на ФБ-сторінку автора, але й на думку не спадало з ним списатися і робити статтю для CREDO — не всі ж такі філологи, як я, не всім цікаво «колупатися» в словах і прерізних історичних казусах, пов’язаних із мовою… Але ось, сталося. Сталося так, що славнозвісна «паляниця» з рівня анекдоту перейшла на рівень розпізнавання «свій-чужий». А отже, поговоримо з фахівцем про те, чому для України важлива Українська Мова.

 

Фото з ФБ Рустам Гаджиев

 

— Знаєте, мою книжку «Лінгвістика на карті світу» мали надрукувати десь наприкінці лютого, тобто в березні я мав би тримати її вже в руках, — розпочав свою відповідь Рустам. — Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, я взагалі забув про неї, а коли згадав, то зрозумів, що, напевно, «уже все», вона відкладена надовго. Хто його там знає, чи буде коли й кому її видавати… Та згодом мені написали дівчата з видавництва «Віхола» і сказали, що треба реанімуватися трохи, треба щось робити. Вирішили першою видати саме мою книжку, але попросили написати два слова про те, у чому її актуальність.

Я сів писати передмову — і зрозумів, що багато чого навколо перегукується з тематикою книжки. І, звісно ж, перше, що спало на думку, — славетна «паляниця». Це, напевно, найпопулярніше українське слово-шібболет, тобто слово-пароль. «Шібболет» — термін, що має біблійне походження; певно, для віруючих це особливо цікавий момент.

Цьому феномену в книжці присвячено цілий розділ. Слова-паролі здавна використовувались у різних куточках світу, щоб відрізнити своїх від чужих. І ми ще пам’ятаємо, як у 2014-му з’явилося в нашому інфопросторі слово «поребрик» — такий собі невимушений шібболет, коли того бойовика навіть не просили нічого казати. Сам себе видав!

Бачте, легко думати, що «у нас один язык, а укра́инцы просто притворяются» — допоки тебе не попросили вимовити «паляниця». Легкість кудись стрімко вивітрюється. Не знаю, хто вперше застосував «паляницю», але цей шібболет насправді дуже якісний, бо в російській мові звук [ц] завжди твердий, а в нас він буває пом’якшеним. А ще як іде комбінація пом’якшених із твердими, ну тут узагалі «ти, москалику, вже приїхав». Я ще пам’ятаю, як на своєму так званому ток-шоу Скабєєва витягла цей шібболет і намагалася розібратися в ньому, але все переплутала й почала обговорювати з гостями «клубніку». Тобто вони навіть до вимови не дісталися, ще до того зламали собі ноги! І це не дивно, бо діапазон використання шібболетів досить широкий, можна обійтися й без фонетики. Наприклад, у книжці згадується жестова версія шібболета з фільму «Безславні виродки».

Та, звісно, питання шібболетів відходить на другий план, якщо подумати, які зміни чекають на українську мову в майбутньому. Люди просто на очах переходять на українську, а ті, хто почав цей процес напередодні війни, вкотре пересвідчились у правильності свого рішення. Сумно, звісно, що виправлення історичної несправедливості дається нам такою кривавою ціною, але ж ворог просто не залишив вибору. Така відкрита агресія — це просто акт відчаю, певна образа на те, що не вийшло, як, наприклад, із білоруською мовою, яку майже повністю знищили. Попри те, що попереду ще дуже багато роботи, перспективи проглядаються хороші.

 

 

Рустам — як можна зрозуміти з імені, українець «у сенсі Липинського», як член політичної нації. Однак мовознавець на сьогодні — це набагато більше українець, ніж будь-хто з «какаяразніца».

— Я народився на Північному Кавказі, дуже довго жив у Києві, знаю добре Вінниччину й ще декілька років жив у Дубаї, але ось уже з 2016 року осів у Львові. Мені завжди подобалося це місто. Щодо освіти, то мій рідний університет — КиМУ (Київський міжнародний університет), факультет лінгвістики, спеціальність — теорія і практика перекладу (англійська та арабська мови). Мені важко назвати себе хорошим студентом, але з хорошими викладачами мені пощастило на 100 %. Можливо, і лінгвоблог, який я вів декілька років, і книжка, що скоро вийде, це така спроба компенсувати свою університетську неуважність.

 

За поребрик! Хроніки шібболета

(уривки з розділу)

Шібболет — біблійний вислів, що означає характерну мовну особливість (наприклад, слово, але частіше звук), за якою можна ідентифікувати людину або групу людей. Це такий собі розпізнавальний лінгвопароль, що дозволяє відокремити своїх від чужих у тих випадках, коли за іншими ознаками визначити приналежність неможливо. Чужі при цьому, ясна річ, нічого не підозрюють.

Походження слова сягає біблійної історії про протистояння племен ґілеадян та єфремлян (Суд 12, 5-6). Жителі Ґілеада тоді захопили переправу через Йордан і змусили єфремлян перебиратися на другий берег, вдаючи із себе членів інших громад єврейського народу. Розрізнити тих, хто бажав пройти, можна було лише за діалектною ознакою, тому ґілеадяни говорили кожному: «Скажи шібболет» (слово означає «колос» або, за іншою версією, «течія» — івр. שיבולת ). Комусь, напевно, тоді вдалося форсувати Йордан, але єфремлян між них не було. Їх підвели шиплячі приголосні, через відсутність яких шібболет обертався на сібболет. Так за один день винищили близько 42 000 єфремлян.

Шібболетознавства наразі ще не вигадали і чіткої класифікації цих мовних кодів не існує, тому до таких інструментів етнічного, національного й соціального кастингу можна було б віднести і діалекти, і сленг, і арго, і жаргони, і багато іншого. Це може бути, наприклад, жестовий шібболет із фільму «Безславні виродки». У ньому є сцена, в якій британський шпигун (на фото нижче), що діє під прикриттям у нацистській Німеччині, замовляє в бармена віскі жестом, після чого ми можемо бачити фірмовий тарантіновський багряний банош. Помилка персонажа-британця полягала в тому, що він показав бармену вказівний, середній та безіменний пальці, натомість німці для позначення трійки показали б великий, указівний та середній пальці.

 

 

Або візьмемо випадок за участю корифея лінгвокриміналістики Роджера Шая. Якось він допоміг ідентифікувати викрадача за допомогою словосполучення «devil strip» у записці про викуп. Виявляється, так називають смугу газону між тротуаром і проїжджою частиною або бордюром тільки в місті Акрон штату Огайо.

 

Сицилійська вечірня

У 1281 році Карл I Анжуйський, король Неаполя й Албанії, титулярний король Єрусалима та засновник Анжу-Сицилійської династії, нікого не чіпав і мирно збирав флот для походу на Візантію. От тільки, задивившись туди, де Макар телят не пас, Карл забув, що вигнані з Сицилії вороги так і не пробачили йому. А той сицилійський люд, що залишився на острові, просто гострив сокири і готував заколот супроти самого короля і його французьких придворних загалом.

Повстання розпочалося на Великдень, 29 березня 1282 року, і тому набуло назви Сицилійської вечірні. Лише за один день острів’яни вирізали кілька тисяч французів у Палермо, чим запалили бікфордів шнур повстання і в інших містах. Позаяк залишати французів живими і неушкодженими дуже не хотілося, а за зовнішнім виглядом визначити їх було доволі складно, кмітливі сицилійці придумали хитрість: показували перехожим нут (баранячий горох, із якого роблять хумус) і вимагали сказати, що це таке. Французам з їхнім увулярним [ʁ] дуже важко давався італійський ясенний (альвеолярний) дрижачий [r] у сицилійській назві нуту ciciri (чичирі). Та й глухий заясенний африкат [t͡ʃ] (тобто ч) зовсім не спрощував перевірки. Тих, хто не давав собі ради з цим фонетичним тестом, убивали на місці або брали в полон для подальшого вигнання.

А вже потім була війна Анжуйської гілки з королями Араґона, яка завершилася в 1302 році повною втратою Сицилії Анжуйською династією.

 

 

Краківська сочевиця

Поставимо Західну Європу на паузу й подамося на схід. За рік після взяття Києва монголи доволі швидко захопили Краків і майже повністю його знищили. У 1257 році місто відбудували і з легкої руки короля Болеслава V Сором’язливого навіть щедро обдарували — магдебурзьким правом і самоврядуванням. Відтак до міста потягнулись і переселенці з німецьких земель.

Минали роки, а Краків усе захоплювали та завойовували. Побували тут і чеський король Вацлав II, і польський князь Владислав I Локєтек. Проти нього і підняв повстання в 1311 році війт (типу мер) Кракова Альберт. Він сам був чи то німецького, чи то чеського походження, спирався на німецькомовних жителів Кракова (німців, чехів, сілезців) і розраховував передати відвойоване місто королю Чехії — Яну I Сліпому. Передати нічого не вийшло, тому Альберт вирішив не обтяжувати нікого своєю присутністю і втік у Богемію.

А Локєтек розлютився на непольське населення Кракова і зажадав від нього повної сатисфакції. Тут шібболет і став у пригоді. На всіх, хто не міг повторити вислів soczewica, koło, miele młyn (сочевиця, колесо, меле млин), чекали вигнання, конфіскація майна або навіть смерть. Ну і, виявляється, ще й тортури чекали, бо змушувати людей вимовляти цей польський дзвінкий губно-м’якопіднебінний апроксимант [w] у словах koło і młyn (вимовляється як щось середнє між англійським w й українським твердим л) — ще те знущання. Незрозуміло тільки, навіщо поляки щось вигадували. Могли просто попросити перехожого сказати Grzegorz Brzęczyszczykiewicz!

(Книжка Рустама повна гумору і тому легко читається, попри професійну точність лінгвістичних термінів. Згадка широко відомого уривку з фільму «Як я розв’язав Другу світову війну» (1969) це гарантована усмішка для всіх, хто бачив якщо не сам фільм, то цей уривок. — Авт.)

 

 

 

Фіни під час війни 1918 року, коли країною бігали червоні, білі, росіяни, німці та ще дехто, теж знайшли спосіб лінгвістичної дискримінації. Слово yksi (фін. «один») у фінській білій гвардії використовували для ідентифікації росіян. Начебто просте слово містить підступний перший звук — огублений голосний переднього ряду високого підняття [y]. Російськомовним так і кортіло йотувати його й вимовити «юксі», натомість правильно — щось на кшталт ‘юксі (це, звичайно, не офіційна транскрипція, а просто примітивний спосіб передачі звучання). Не знаходить підтвердження, але зустрічається в мережі історія, що під час Другої світової війни фіни використовували також шібболет höyryjyrä (фін. «асфальтовий каток», звучить приблизно хьо’ьор’юра). Ось його без навичок фінської вимовити фактично неможливо, це вам навіть не yksi.

А під час громадянської війни в Лівані в 1975 році ліванські християни розпізнавали палестинців на блокпостах за допомогою слова помідор, яке палестинською арабською звучить трохи по-українськи — бандура, а ліванською арабською — банадура. Палестинський варіант відповіді буквально коштував багатьом життя.

Сподіваюся, що цими знаннями про шібболети ви користуватиметеся на благо, а не дискримінуватимете добрих людей тільки тому, що вони, бачте, сусіднього поля ягоди. Втім, якщо люди погані, то дискримінуйте, звісно. Тоді можна.

 

В українському просторі швидко підхопили тренд із “паляницею” та ляпом Скабєєвої, перетворивши цю ситуацію на “подвійний шібболет”: якщо під продукцією з таким зображенням з’являється коментатор із запитаннями “а прічом тут клубніка”, його одразу видно, хто він такий!

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: