Після того, як майже рік тому папа Франциск видав Апостольський лист у формі motu proprio «Traditionis Custodes», що містив низку різких коментарів, спрямованих на адресу прихильників Меси у традиційному обряді, у своєму новому листі, оприлюдненому 29 червня ц.р., він, схоже, обрав іншу тактику — як за тоном, так і за змістом.
Таку думку в коментарі для видання National Catholic Register висловив отець Раймонд Дж. де Суза, професор і головний редактор журналу «Convivium». Пропонуємо ознайомитися з його першими висновками, зробленими після прочитання документа.
«Desiderio desideravi» бере свою назву зі слів Ісуса в Євангелії від Луки на початку Таємної вечері: «Я сильно бажав [юдаїзм: «прагненням прагнув», латинський перекладю — Прим. ред.] спожити оцю пасху з вами перш, ніж Мені страждати» (Лк 22, 15). Як зазначається, Апостольський лист спрямований на посилення «літургійної формації люду Божого».
Це нове папське вчення є бажаним зрушенням, яке, безсумнівно, заслуговує на уважне прочитання та роздуми. Деякі перші враження напрошуються самі собою.
Бальзам після бурі?
Протягом восьми років свого понтифікату Папа Франциск не приділяв великої уваги літургії; але це змінилося після того, як у липні 2021 року він скасував motu proprio Бенедикта XVI «Summorum Pontificum». «Traditionis Custodes» наклав суворі обмеження на відправи літургії в екстраординарній формі римського обряду (відомій також як «Тридентська Меса»), призвівши до її вилучення з парафіяльних храмів і до сумнозвісної заборони публікацій про неї в парафіяльних бюлетенях.
Це поклало початок місяцям бурхливої полеміки, під час якої традиціоналістів звинувачували у запереченні дійсності Другого Ватиканського Собору та ненависті до Папи Франциска, а традиціоналісти, своєю чергою, звинувачували Святішого Отця у невиправданій жорстокості стосовно членів своїх спільнот.
Цілком можливо, Папа Франциск розсудив, що хай би якою гострою йому здавалася проблема «реставраціонізму», та плодом дедалі різкішої риторики з його боку навряд чи стане єдність. Отже, настав час припинити полеміку — це застереження, яке Святіший Отець також застосовує також і до себе.
«Облишмо суперечки, щоб разом слухати те, що Святий Дух промовляє до Церкви, оберігаймо сопричастя, не переставаймо захоплюватися красою літургії», — пише він.
Папа не відмовляється від свого переконання в тому, що традиційна Меса для Церкви — це не шлях уперед. Він пише, що ми «не можемо повернутися до тієї ритуальної форми, яку отці Собору, cum Petro et sub Petro, вважали за необхідне реформувати». Таким чином, він пов’язує традиційну форму Меси з опором Другому Ватиканському Собору загалом та підкреслює, що має намір сприяти єдності навколо пособорної реформованої літургії.
Здається, це було сказано з відносною м’якістю — з огляду на те, що Папа Франциск написав минулого літа, або на те, як він не раз висловлювався про традиціоналістів. Можливо, на його думку, час для полеміки минув. Весь документ «Desiderio desideravi» справляє враження пастиря, який вважає, що після минулорічних синців потрібен заспокійливий бальзам.
Мудрість старості
Зараз Папа Франциск переживає захід свого понтифікату. Він закликає до літургійного «зачудування пасхальним таїнством». Це прямий відгомін останньої енцикліки Йоана Павла ІІ «Ecclesia de Eucharistia», що закликала до нового відчуття «євхаристійного замилування».
Ця енцикліка побачила світ 2003 року, коли Йоан Павло ІІ вже перебував у присмерку свого життя. Здається, що Папи, знаючи, що кінець ближчий, ніж початок, звертають свої думки до вічного, найдорожчого. І немає нічого дорожчого, ніж те, що «пасхальна таємниця уприсутнюється конкретністю сакраментальних знаків», де всі ми занурені в «океан благодаті, що заповнює кожну відправу».
Папа Франциск повторює не лише Йоана Павла ІІ, але й відомі вступні слова Бенедикта XVI до його першої енцикліки «Deus Caritas Est»: «Бути християнином — це результат не етичного вибору чи високої ідеї, але зустрічі з подією, особистістю, яка дає життю новий обрій та рішучий напрямок».
Легко можна уявити, що ці слова з «Desiderio desideravi» могли би належати й Бенедикту XVI: «У цьому полягає вся могутня краса літургії. Якби Воскресіння було для нас поняттям, ідеєю, думкою; якби Воскреслий був для нас спогадом про спогади інших, хоч і авторитетних людей, як-то апостолів; якби нам не була дана також можливість справжньої зустрічі з Ним, то ми мали би оголосити, що новизна Слова, яке стало Тілом, уже вичерпана. Натомість Втілення, крім того, що є єдиною завжди новою подією, яку знає історія, є також і методом, який Свята Трійця обрала, щоби відкрити нам шлях Причастя. Християнська віра — це або зустріч із Ним живим, або ж її [віри] немає».
Ті, хто вважав, що Папа Франциск знехтував літургійними справами або навіть маргіналізував їх, можуть тепер дещо заспокоїтися. У «Desiderio desideravi» є багато такого, що сподобається тим, хто живиться літургійним баченням Бенедикта XVI — наприклад, часте звертання до Романо Ґвардіні, улюбленого богослова Йозефа Ратцінґера.
Баланс між крайнощами
З огляду на радикальність, із якою деякі єпископи кинулися реалізовувати «Traditionis Custodes», впроваджуючи ще жорсткіші обмеження, ніж мав на увазі документ, Папа Франциск дає таке влучне спостереження: «Неадекватність цих моделей головування має спільне коріння: підвищений персоналізм стилю відправ, який часом виражає погано приховану манію бути в центрі уваги. Часто це стає більш очевидним, коли наші відправи транслюються в телеефірі або в інтернеті, що не завжди є доречним і потребує подальших роздумів».
Папа Франциск закликає також до балансу між крайнощами: «Постійно відкривати наново красу літургії не означає шукати обрядового естетизму, що вдовольняється тільки дбанням про зовнішні формальності обряду чи скрупульозним дотриманням рубрик». Водночас, це ствердження жодним чином не схвалює протилежну крайність, яка плутає «простоту з недбайливою вульгарністю, суттєвість — з грубою поверховністю, конкретність обрядової дії — з доведеним до крайності практичним функціоналізмом». Він також засуджує «вигадливу — іноді дику — [літургійну] творчість без правил».
У «Desiderio desideravi» міститься велика кількість біблійних та богословських уривків. Папа Франциск не видає жодних нових вказівок, натомість пропонуючи підказки та сигнали до роздумів, що можуть допомогти у спогляданні краси та правди християнської літургійної відправи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
