Один із сучасників Бенедикта Нурсійського сказав, що світ більше не зміг би існувати, якби не мав у своєму лоні смиренних монахів.
Слушність цієї думки оцінить кожен, хто порівняє падіння тогочасної Європи з величними постатями, які в той час ми бачимо у монастирських мурах. Коли під ударами варварів розсипалась Римська держава, жах охопив людські уми. Такий жах загалом приносить два наслідки: одних доводить до розпачу, через який вони на жоден мужній учинок стають не здатними; натомість в інших вивільняє всі низькі інстинкти людської натури.
Пригляньмося до монахів західної Європи: тільки вони не занепадають духом і стоять як незламні дуби посеред поваленого довкола лісу, своїми зеленими кронами підносячись у небеса і несучи руїнам світу надію ліпшого майбуття.
«Незабаром, — пише Монталамбер* (Les moines d’Occident), — молоді люди зі схильностями до насильства, варвари, заразилися зіпсуттям римського суспільства і піддалися впливові пліснявої поганської цивілізації. Німецькі розхапані землі вже перетворювалися в одну велику калюжу злочинів і здавалося, що світ просто змінив господаря, не поліпшивши своєї долі. Хто раптом би навчив ці люди моральної відповідальності? Хто їм скаже, як належить закладати нові держави і будувати нові суспільства? Хто може їх підкорити, не ламаючи, однак, їхніх вроджених сил? Хто вбереже їх від гнилизни духовної? Це велике завдання сповнила Церква, переважно через монахів.
Із пустель далекого Сходу і Єгипту Бог прикликає цілі загони мужів святих, терпеливих, повних волі й гарту, суворих щодо себе. Непомітно, без розголосу, вони розходяться всією імперією, а коли вибила її остання година — вже стоять, посеред руїн, готові до праці, зарівно на Сході, як і на Заході. Варвари приходять — однак перед ними, обік них, за ними ступають святі легіони і в мовчанні осідають посеред спустошення. З’являється святий Бенедикт, законодавець праці, моральної чистоти і добровільної вбогості. Він покладатиметься на тисячі синів своїх, які утворять його святу охорону; навіть варвари вступають у її шереги. Бенедикт установлює Статут, який протягом шести наступних століть сяятиме Європі як спасительне світло; Статут, який буде законом, силою і життям цих легіонів тихих і сумирних, що заповнять Європу, щоб підняти її з руїн, заново засіяти її спустошення, щоб завоювати її завойовників. Римська держава без варварів була безоднею неволі та гнилизни. Варвари без монахів були хаосом. А народи варварські з монахами разом заснують новий світ; цим світом буде Християнство».
Ста років не минуло по смерті Бенедикта, а вже сини його зуміли загоїти рани, завдані варварами європейській культурі; мало того, вони стоять уже готовими нести Євангеліє туди, куди його раніше не могли понести учні Спасителя. Відібравши у ворога Італію, Галлію та Іспанію, бенедиктинці долучили Британію, Німеччину, Польщу, Скандинавію до великої спільноти християнської. Захід був урятований і було закладено фундамент під новий порядок речей.
Уривок із: «Загальна історія», Франц Йозеф Гольцварт. Частина І: «Римська імперія: Церква і германці. Іслам. Часи Карла Великого та його наступників. Слов’яни».
*Шарль де Монталамбер (1810-1870), французький історик, письменник, католицький діяч, прихильник окремого католицького шкільництва; його твір «Les moines d’Occident» посприяв зацікавленості Середньовіччям.
Переклад CREDO за: Ultra montes
фінансово.
Щиро дякуємо!
