Сьогодні зранку відійшов до вічності настоятель парафії Преображення Господнього в Новій Ушиці (Хмельницька область) о. Єжи Чарнецький SVD.
Отцю було 47 років. Він помер від травм, отриманих під час автокатастрофи, що сталася 6 серпня, коли отець пізно ввечері повертався з чування у Браїлові. Разом зі священником в атомобілі їхав міністрант із Вербовця — 18-річний Дмитро. Хлопець загинув на місці ДТП. А отця Єжи з численними травмами доправили до лікарні у Вінниці. Сьогодні, 10 серпня, він помер.
Як повідомив CREDO парафіянин Олександр Громяк, вірні дуже цінували свого священника:
— Отець Єжи служив вірою і правдою для своїх парафіян не тільки в Новій Ушиці, але і в найближчих селах. Також багато часу проводив з молоддю і міністрантами, які його дуже поважали і дослуховувалися до його порад. Після початку війни настоятель зробив збірку коштів і продуктів в Польщі на потреби людей, які постраждали від війни. На жаль, у зв’язку з важкими травмами після автокатастрофи відійшов у вічність, але завжди залишиться в пам’яті людей, яких він зустрів на своєму земному шляху Вічне спочивання дай йому Господи, і світло віковічне нехай йому світить!
Прощання з отцем Єжи в Новій Ушиці відбудеться 12 серпня. Поминальна Меса у храмі розпочнеться об 11.00 год.
Єжи Чарнецький народився в польському місті Моронг (Morąg) в 1975 році, свячення отримав з рук архієпископа Войтка Зємби в Пенежно в 2007 році. Після свячень працював в Польщі, а з 2016 почав своє служіння в Україні у Новій Ушиці.
Ось як отець описував історію свого покликання:
— Сам Бог мене веде…
Коли я дивлюся на історію свого життя, я задаюся питанням, чи може ця дорога бути ще заплутанішою. З дитинства моє життя було пов’язане з Церквою, але були моменти, коли я віддалявся від Бога, а потім – сам не знаю як – повертався до Нього. Сьогодні я знаю і твердо вірю, що це Він Сам вів мене і ніколи не дозволяв мені зайти надто далеко, попри мою інколи невірність і гріх. Хоча я був міністрантом, лектором, учасником оаз та інших церковних спільнот, я не думав про те, щоб слідувати за Христом і служити Йому як священник. Думка з’явилася досить пізно.
Це був 1995 рік. Тоді я дивився по телебаченню репортаж про місії на території колишнього СРСР. Люди, які виступали, а також священники, які там працюють, наголошували на недостатній кількості священників. У цих висловлюваннях я відчував голод Бога, тугу за вірою та Церквою. З того моменту я почав глибоко думати про те, щоб стати місіонером. З цією метою я вступив до дорослої школи, щоби здати екзамени, які раніше вважав зайвими. Водночас я завжди думав про Сибір, також пізніше, коли вже готувався йти до них під час формації. Проте, хоч робота там була моєю першою і найбільшою мрією, я ніколи не закривався на інші можливості. Коли я отримав звістку, що маю працювати в Польщі, мені стало трохи шкода того «першого кохання», але, ще раз підкреслюю, мене веде сам Бог і я твердо вірю, що Він має для мене конкретний план. Під час практик в семінарії також працював в будинку престарілих і сиротинцю, і я знаю, що Польща також є країною, де можна зустріти спраглих любові людей, які прагнуть Бога і чекають на місіонерів, що проповідують Добру Новину. Я пережив багато, часом важких і болючих моментів в житті, а з іншого боку, я завжди відчував любов і присутність Бога, яку тепер хочу принести всім людям.
Я вважаю, що не має значення де ми живемо і працюємо, який у нас статус чи фінансове становище. Набагато важливіше — щоби Бог був з нами завжди і всюди, навіть у найскладніші моменти нашого життя. Він веде нас…
фінансово.
Щиро дякуємо!
