«Усе, чого я хочу, це знати правду, пізнати і відчути Бога. Я шукач».
16 серпня 1977 року, коли на Мемфіс, штат Теннессі, спустилася ніч, Елвіса Преслі знайшли мертвим.
Йому було лише 42 роки.
Коли звістка про смерть поширилася по всьому світу, переважним почуттям, окрім шоку від такої передчасної смерті, був смуток. Попри весь успіх і визнання Преслі, у ньому відчувалося щось нереалізоване, незавершене. Така смерть — його знайшли на підлозі у ванній — здавалася абсолютно невідповідною людині, яку світ вважав втіленням «американської мрії».
Його світовий успіх у всіх його формах не приносив йому ні спокою, ні, здавалося, щастя й радості. Його підліткова похмурість здавалася багатьом позою, фазою, яку він переросте; але цього не сталося. Можливо, як і багатьом іншим виконавцям, йому так і не дозволили «вирости» за межі образу, який світ побачив, коли він уперше вийшов на його сцену. Багато хто не помітив, що Преслі виглядав сумним, навіть коли почалося його сходження до слави — і мірою того, як він просувався цією траєкторією, він ставав усе меланхолійнішим.
Можна лише здогадуватися про корінь цієї печалі: втрата брата-близнюка під час пологів? Самотнє дитинство, позначене бідністю, спочатку в Тупело, Міссісіпі, а потім у Мемфісі?
А ще були його батьки: Вернон і Ґледіс. Вернон не зміг зробити ніяку кар’єру, і зрештою опинився у в’язниці за шахрайство з чеками. Ґледіс із привабливої та усміхненої молодої жінки перетворилася на передчасно постарілу особу зі скорботними очима. Вона померла у 46 років. Вона була незадоволена своєю надмірною вагою, і використання пігулок для схуднення погіршило її наявні проблеми зі здоров’ям.
Вона дожила до першого успіху свого сина, але не прожила достатньо для того, щоб побачити його масштаби, або, що важливіше, дати йому можливість поділитися з нею. На момент її смерті у 1958 році, у нещодавно придбаному Елвісом особняку в Мемфісі, син був на іншому континенті — служив в армії США на території Німеччини.
Хоча він обожнював свою матір, його стосунки з батьком завжди були складними. Зрештою, вони зовсім віддалилися один від одного, бо після смерті Ґледіс його батько швидко одружився вдруге. Коли у 1960 році 23-річний Елвіс повернувся до Штатів із Європи, він втратив не одного, а обох батьків. Можливо, саме цей мотив передчасної втрати є ключовим для розуміння Преслі.
Незважаючи на те, що Преслі був оточений прихильниками, шанувальниками та журналістами, він по суті залишався самотнім. Навіть коли він одружився на Прісциллі Больє у 1967 році, це почуття особистої ізоляції, здається, тільки погіршилося. На початку 1972 року шлюб зазнав краху, — можливо, це було неминуче — і наступного року пара розлучилася. З того часу Елвіс, як і його мати, почав страждати від надмірної ваги, і це тривало аж до самої його смерті.
Втім, до самої смерті він продовжував гастролювати — на сцені він почував себе більш живим, ніж поза нею. Він був центром уваги свого оточення, відомого під загальною назвою «мемфіська мафія» — багато з цих людей були поруч із ним роками. Вони гарантували, що він має все, що йому потрібно — і те, що йому не потрібно, — весь час розповідали йому, який він чудовий, і сміялися з його жартів, якщо він завдавав собі клопоту щось розповісти.
Зайве й говорити, що у той період Елвіс був самотнішим, ніж будь-коли. У документальному фільмі «Елвіс на гастролях» 1972 року міститься знакова сцена: Елвіс та його «мемфіська мафія» в автомобілі. Приятелі голосно регочуть, купаючись у сяйві чужої слави, тоді як сама їхня «путівна зірка» сидить мовчки та похмуро, у сонцезахисних окулярах, що ховають його сумні очі. Ми спостерігаємо, як під акомпанемент безглуздих балачок співак повертається, щоб подивитися у вікно автомобіля. За частку секунди ми встигаємо побачити людину, оточену фанатами та прислужниками — і все ж абсолютно самотню.
Першим великим хітом Елвіса Преслі стала пісня «Heartbreak Hotel» («Готель розбитих сердець»). Важко знайти більш меланхолійну та повну відчаю пісню.
Історія написання пісні — більше міф, ніж задокументований факт — свідчить, що її текст був заснований на репортажі газети «Miami Herald» про самогубство: знищивши всі документи, що посвідчують особу, чоловік викинувся з вікна готелю. Він залишив передсмертну записку, що складалася з одного рядка: «Я йду самотньою вулицею».
У його житті було мало речей, які допомогли би протистояти екзистенційному стражданню. Релігійну приналежність Преслі часто просто вказують як «Асамблею Божу» — спільноту п’ятдесятників, куди він ходив у дитинстві. Але його релігійна прихильність до будь-якої християнської конфесії була, у кращому випадку, невизначеною; його віра була радше приватною, ніж публічною. Його улюбленою музичною формою був госпел, але можна лише припускати, чи було це пов’язане з народними та культурними впливами його юності, чи з глибокими релігійними почуттями. Проте Преслі мав гострий, хоча й еклектичний, інтерес до релігії. Протягом своєї кар’єри він навіть записав кілька католицьких (марійних) пісень.
«Чудо Розарію» — пісня, присвячена Богородиці з Фатіми
Перебуваючи в Голлівуді на початку 1960-х років, він захопився модними у ті часи езотеричними віруваннями, з яких він хотів побудувати власну систему — персоналізовану та п’янку суміш того, що він читав про індуїзм, юдаїзм, нумерологію, теософію, позитивне мислення і християнство. Повідомляють, що на момент своєї смерті він читав «Науковий пошук обличчя Ісуса» Френка Адамса — популярне на той час дослідження з позитивною оцінкою автентичності Туринської Плащаниці. Хтозна, можливо на той час його пошуки істини почали вказувати лише в одному напрямку?
Так чи інакше, у вересні 1972 року Преслі потрапив на відеозапис під час розмови з фанатами про табличку, яку вони тримали — ця табличка проголошувала його «королем» (його називали «королем рок-н-ролу», і згодом це прізвисько скоротилося до просто «короля»).
Елвіс делікатно виправив їх, натомість сказавши, що є лише один Цар: Ісус Христос.
Переклад CREDO за: К. В. Тарлі, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
