Роздуми

Що таке погана думка?

29 Вересня 2022, 17:50 1772

Чому ми грішимо, якщо знаємо, що гріх шкодить нам самим, нищить стосунки з Богом та людьми?

Відповідь на це запитання не буває легкою. На допомогу в її пошуках приходить Євагрій Понтійський, стародавній вчитель духовного життя.

Питання про природу гріха — вельми складне. Не менш складною є спроба знайти відповідь на запитання, чому ми грішимо. Замислюючись над цим як люди здорового глузду, ми бачимо абсурд гріха (яка мені користь у тому, щоб за власним бажанням ризикувати втратою зв’язку з Богом?). З другого боку, бачимо, що гріх постійно існує у світі. Може, тому слова св. Павла донині зачіпають так сильно.

«Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то — ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах. Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті? Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу умом законові Божому, а тілом — законові гріха» (Рим 7, 18‑25).

Можна спробувати знайти якісь схеми, що допоможуть подивитися на гріх упорядкованим чином. Це звучить парадоксально: систематично поглянути на те, що за своєю природою є абсолютним браком порядку. Нашим провідником у цій подорожі буде Євагрій Понтійський. Його варто послухати, бо він сам зазнав заплутаності в гріху, причому пережив це дуже болісно.

 

У світі стільки спокус

Євагрій жив у IV столітті, походив із Понту, тобто північних територій нинішньої Туреччини. Здобув дуже добру освіту, був учнем св. Василія Великого та св. Григорія з Назіанзу. Служив дияконом у Константинополі, де здобув популярність як вправний оратор (у стародавні часи умінню виголошувати промови надавали величезної ваги). Однак популярність у житті Євагрія мала й свої темні сторони: він закохався (взаємно!) у дружину одного багатого громадянина. Коли вплутався у ці стосунки вже так безнадійно, що не бачив, звідки виглядати рятунку, — побачив незвичайний сон. Отож наснилося молодому Євагрію, що він опинився у в’язниці. Переляканий, він почав роздумувати, що то чоловік коханки дізнався про її зраду і тепер хоче потай убити коханця. Тоді у дверях став один із його друзів (хоча Євагрій знав, що насправді то був ангел) і став його розпитувати про причину такого впокорення. Пізнавши причину, ангел показав йому Євангеліє і обіцяв, що коли Євагрій присягне і покине місто, то незабаром буде звільнений. Засмучений диякон склав присягу, після чого… прокинувся. Сидячи на ліжку, сам собі сказав: «Хоч і уві сні, однак я заприсягся». Сказавши це, він сів на корабель і поплив до Єрусалима. Там ним заопікувалася дуже багата аристократка Меланія (пам’ятаймо, що за Євагрієм всюди слідувала слава видатного оратора й улюбленого учня Каппадокійських Отців), яка заснувала монастир на Оливній горі. Незабаром, однак, наш диякон повернувся до своїх попередніх звичок: йому подобався модний одяг, цікаві зачіски і товариство принадних жінок. Цього разу порятунок прийшов не уві сні: його звалила таємнича хвороба, якої найкращі лікарі не могли вилікувати. Ось так описує цей етап його учень, Палладій:

«Його серце зазнавало сумнівів і було розбите. Молодість, що вирувала в ньому, багатство знання у слові, переодягання у красивий різноманітний одяг — він змінював його двічі на день — зробили так, що він впав у пиху і тілесні задоволення. Але Бог, який ніколи не допускає своїх вибраних до загибелі, зіслав раптом гарячку на нього, так що він мав тяжку хворобу; його тіло стало висхле, як трава. Хвороба ця приносила йому приховані страждання, так що лікарі були безпорадні перед цими нещастями і не могли його вилікувати. Свята Меланія сказала йому: ‘Мій сину, Євагрію, ця затяжна хвороба мені геть не подобається. Не приховуй переді мною своїх думок. Може, я би могла тебе вилікувати. Відкрий відважно свої думки, бо ж бачу я, що ця хвороба найшла на тебе не без Божого дозволу’. Тоді відкрив він перед нею всі свої думки. Сказала йому [Меланія]: ‘Дай мені слово, що одягнеш габіт монаший, і хоч я грішна жінка, та буду просити Бога, щоб милостиво обдарував тебе здоров’ям’. Дав їй своє слово, і за кілька днів видужав, встав, надягнув габіт і виїхав, подавшись у подорож на гору Фарнудж у Єгипті».

 

Від боротьби пустеля не рятує

Можливо, тоді він уперше в житті розкрив свої думки перед кимсь (це важливий досвід). Наш диякон побачив, що сам ради не дає — допомога прийшла від жінки, у давнину справа незвична, тож тим більше варто підкреслити цей епізод. Решту життя Євагрій провів у єгипетській пустелі, у двох невеликих поселеннях: на самому початку у Нітрії, а потім у Келах. Помер в урочистість Богоявлення 399 року. Під час перебування в пустелі його духовна боротьба не припинилася — зовсім навпаки, вона посилилась.

Палладій пише:

«Якось демони так сильно випробовували його спокусою нечистоти, що — як нам [пізніше] сказав — прийшла йому до серця думка: ‘Бог мене полишив’; і всю ніч провів він на молитві, стоячи в цистерні з водою, нагий, посеред зими, аж його тіло стало тверде, мов камінь. Іншим разом гнобив його дух блюзнірства, і провів він сорок днів, не входячи під дах келії, аж усе тіло вкрилося хробаками, як у нерозумної тварини».

Боротьба з демонами і самим собою зробила Євагрія мудрецем. Він ста спроможний дивитися на життя таким, як воно є, з тим, що в ньому гарне, і з тим, що дуже тяжке. Свій досвід він виклав у писаннях, на які Церква часто посилається.

Євагрія звуть «філософом пустині». То він одним із перших почав описувати досвід перших єгипетських монахів (Отців Пустелі), і — певно, не усвідомлюючи це — заклав фундамент під усю тодішню християнську побожність. Ми всі «дихаємо Євагрієм», навіть якщо цього не знаємо. Він присутній у нашому способі мислення про молитву, побожність, гріх, благодать. У цьому, зокрема, полягає велич цієї людини: він зумів сховатися, дозволив забуттю себе вкрити, щоб переказати наступним поколінням передусім ідеї, яким присвятив своє життя.

 

Основа нашого мислення

Наука Євагрія про вісім духів зла нині визнана класикою християнської аскези. Нам уже складно сказати, чи це його власна, оригінальна доктрина, чи почерпнута від великих Отців Пустелі — Макарія Великого чи Макарія Александрійського, — чиїм учнем він став. Можливо, це ще старша традиція, корені якої нині вже не вийде встановити. Хай там як, але це безумовно мудрість, яка назавжди увійшла до канону християнської аскези.

На самому початку розгляньмо, як Євагрій розуміє слово «думка». Грецькою «думка» це logismós. Дуже важливо зрозуміти двозначність цього поняття. Для нас думка це щось мимолітне: ми кажемо «спало на думку», «я собі думаю», «така думка мене переслідує». Для нас процес мислення це немов імла, він невиразний, недовизначений, його наслідки незначні, а також, по суті, не дуже від нас залежні. Однак ми говоримо також про філософську думку чи думку якогось автора — й тоді вбачаємо в цій «думці» певну систему, якусь структуру, що певним чином описує дійсність. Тому можна сказати, що Євагрієві ближча ця друга концепція, тому що грецьке logismós, тобто «думка», своїм коренем має слово lógos — а це дуже багатозначний термін. Він означає як слово, так і певну систему, закон, структуру, а також науку, вчення, доктрину, певний спосіб бачення дійсності. Отож можна сказати, що для Євагрія думка — це певний особливий спосіб сприйняття дійсності; думка — це специфічний вимір її відчування. Це свого роду ключ, згідно з яким ми розв’язуємо проблеми свого повсякденного життя.

Євагрій говорить про вісім злих думок, тобто — іншими словами — вісім поганих способів життя. Він говорить про те, що наші проблеми, не раз серйозні, можна розв’язати вісьмома поганими способами. Мислитель не стверджує, що те, чим займається погана думка, — недобре; він каже, що те, яким саме способом розв’язують певну проблему, обтяжене помилкою. Звернімо увагу на те, що Євагрій не говорить про гріхи. Це не наука про вісім головних гріхів — це наука про вісім видів поганих думок. Гріх у певному сенсі є плодом, що виростає з поганої думки, а думка, своєю чергою, є коренем. Євагрія цікавлять не так окремі погані вчинки, як роздуми над тим, що становить їх причину.

Добрим буде усвідомити одну справу стосовно природи думки як такої. Звернімо увагу на те, що слово «думка» ми тут вживаємо в однині у межах певного спрощення; насправді це тільки свого роду наклейка, позначка, що описує цю дійсність, не раз вельми складну. Думка ніколи не буває однорідною — ми ніколи не говоримо тільки про один вид обжерливості, це ніколи не буває жадібністю чи сумом тільки однієї природи. Навпаки: щоразу ми торкаємося уже складних реальностей. Якби ми хотіли виразити це за допомогою якоїсь метафори, то, на мій погляд, добре було би представити кожну з окремих думок як вежу: високу будівлю, в якій дуже багато кімнат. Людина, що входить до такої будівлі, проходить через окремі кімнати, сходить на наступні поверхи, спускається у підвали, зазирає у різноманітні закутки, дістаючись зрештою до самого верху, з якого вже нема куди піти. Так само і з думкою: вона може набрати незліченної кількості форм; кожен з нас може пізнати різні види суму, різні види пригнічення, ацедії, нечистоти тощо. Тому пам’ятаймо: думка — хоч ми вживаємо однину — є попри все чимсь різноманітним і складним, а формулюючи певний опис її природи, ми робимо це тільки дуже приблизно.

 

Порядок поганих думок

Пригляньмося тепер спискові восьми поганих думок, цим восьми духам зла, про яких пише Євагрій.

Понтієць каже, що все починається від злого духа — злої думки — обжерливості. Друга погана думка, що нападає на людину, — нечистота. Демоном, який приходить після нечистоти, є хтивість. Наслідком хтивості є сум, а він сам завжди є коренем, із якого виростає гнів. За гнівом надходить ацедія: в усьому каталозі думок це єдине слово, яке не має прямого перекладу. Далі з’являється демон пустохвальства, а весь цей демонічний список завершує погана думка пихи.

На завершення — дуже важлива увага: почерговість поганих думок не випадкова. Як саме вони пов’язані, побачимо нижче.

1.Обжерливість.
2.Нечистота.
3.Хтивість.
4.Сум.
5.Гнів.
6.Ацедія.
7.Пустохвальство.
8.Пиха.

Як видно, Євагрій говорить раз про вісім демонів, раз — про вісім поганих думок, причому нібито непослідовно; ця двозначність, ця своєрідна незавершеність для нього вельми характерні, але чи це означає щось більше, ніж риторичний прийом або просту помилку? Здається, в цьому є якась глибока інтуїція: ми самі часто не вміємо визначити, звідки походить зло — чи воно виростає в нас, із кореня нашого серця, чи його нам підсовують зовні. Ми не знаємо до кінця, як це так, що людина слідує за злом; чи воно бере початок із неї, чи завжди є плодом спокуси, вщепленої злим духом. Ми немовби на межі цих двох реальностей, і саме цю непевність, цю розхитаність пробує викласти у своїй науці Євагрій.

Наш автор ділить думки на три групи. До першої належать обжерливість, нечистота і хтивість, до другої сум, гнів і ацедія; до третьої групи належать найбільш згубні — пустохвальство і пиха. Безсумнівно, цей поділ якось поєднується з баченням людської душі. Євагрій вважав, що вона поділяється на дві частини: раціональну і нераціональну, а нераціональна її частина складається з двох елементів: жадібного та імпульсивного. Що це означає? Не заглиблюючись у джерела, але беручи до уваги важливий із певних міркувань контекст традиції, з якої черпав наш автор, і дещо спрощуючи саму проблему, можемо сказати, що раціональна частина душі значною мірою поєднана з усією сферою свідомої діяльності людини, натомість нераціональна частина це підсвідома сфера. Частина жадібна стосується людських прагнень, натомість імпульсивна (дехто пише: гнівлива) це ті сили в людині, що відповідають за спротив, боротьбу, домагання свого. Підкреслимо одразу, що жоден із цих елементів, у розумінні Євагрія, не є добрим. Він вважав, що їх можна використовувати належним (наприклад, прагнути Бога і противитися злу) або неналежним чином (наприклад, прагнути влади і йти по трупах). Деякі дослідники вважають, що перші три думки стосуються сфери жадання, три наступні — гніву, а дві останні це ті, що атакують раціональну частину душі. Це сильно спрощена схема, оскільки свідомі та несвідомі елементи накладаються так, що це унеможливлює точну класифікацію.

 

Відмінність між гріхом і поганою думкою

Дивлячись на список цих духів зла, вісім видів поганих думок, я вважаю, що ми без труду розпізнаємо в них дещо видозмінений та інакше впорядкований список сімох голосних гріхів (пиха, хтивість, заздрість, гнів, нечистота, обжерливість, лінь). Але згадаймо, що Євагрій говорить не про гріхи, а про думки, тобто про погані способи, погані парадигми сприйняття певних рівнів дійсності, погани підходів до неї. Яка відмінність між гріхом і поганою думкою?

Під гріхом ми розуміємо конкретний учинок, одиничну подію, що виконується «думкою (в сенсі свідомого прагнення скоїти злий вчинок, планування, як його здійснити), словом, учинком і недбальством» — як ми це сповідаємо на початку Святої Меси. Натомість погана думка це корінь, із якого поганий учинок виростає.

Людина грішить, бо вплуталася в погані думки й крізь них дивиться на світ довкола. Євагрій, отже, не цікавиться гріхом, у тому сенсі, що не бореться з окремими вчинками, але прагне сягнути вглиб, запитати про їх причину. Це терапія, що вимагає великих зусиль, але перспективою має зцілення людини та її конфронтацію з жорсткою дійсністю. Гріх це завжди певна форма міражу, брехні, фальшивого бачення щастя. Отож першим кроком є зробити зусилля, щоб поглянути на світ такий, який він є насправді, й побачити довготермінові наслідки здійснених нами виборів. Тому немає нічого дивного, що це бачення Євагрія сприймалося як погляд мудрості.

Тож чому ми грішимо, на погляд Євагрія Понтійського? Ми грішимо тому, що маємо поганий підхід до життя, погано дивимося на сотворений світ, маємо поганий ключ, погану модель подолання наших труднощів. У шести перших видах поганих думок міститься історія людини, яка прийняла споживацький підхід до життя. Два останні нам говорять про когось, хто безпідставно вважає себе вчителем духовності і щораз більше втрачає зв’язок із Богом та людьми, занурюючись у власну «досконалість».

Уривок із книжки Шимона Гіжицького OSB «Поміж гріхом та думкою»

Переклад CREDO за:Opoka

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: