Християнська служба порятунку пропонує свій «декалог українця», виходячи з актуальних умов, у яких християнин повинен залишатися християнином, а крім того — бути активним воїном у світі фізичному та світі духовному, а також справжнім творцем майбутнього своєї країни. Отож Декалог християнина у сучасних умовах 2.0 (перша версія була запропонована 24 березня цього року).
1.Християни сьогодні покликані бути солдатами.
Маємо захищати країну зі зброєю в руках: на землі, на морі і в повітрі. Бо справедлива оборонна війна таки є, попри поширені в наш час лукаво-пацифістські викрутаси у різноманітних «богословських» середовищах. Просто християни провадять таку війну не з ненависті до ворога, а в ім’я Любові до довіреної Господом родини, громади, держави, нації та рідної землі… Воїни Христа — це було актуально протягом багатьох століть; актуально і сьогодні, з новою силою.
2.Християни сьогодні покликані бути капеланами.
Маємо служити нашому війську як духівники, наставники і натхненники. Маємо бути духовним стрижнем, душевною опорою, моральним авторитетом та надійним плечем для бійців на лінії вогню, в госпіталі, в казармі — ось велич і краса цього покликання. Священник, психолог, парамедик, бойовий побратим і просто вірний друг… Усе перелічене вміщається в одне слово: капелан.
3.Християни сьогодні покликані бути добродійниками.
Евакуація мирних мешканців під ворожими обстрілами. Забезпечення найнеобхіднішим цивільних людей, що страждають від наслідків війни. Служіння у бомбосховищах, лікарнях та кризових гуманітарних центрах. Допомога біженцям на дорогах, вокзалах, тимчасових притулках… Опіка над родинами воїнів — живих і загиблих… Омивати кров, осушувати сльози і творити справи милосердя — місія добродійників.
4.Християни сьогодні покликані бути правдомовцями.
Маємо стати дієвими та безстрашними свідками правди про воєнні злочини, що їх російські окупанти чинять щодо нашої нації. Маємо стати гучним і безкомпромісним голосом нашого народу в міжнародному християнському просторі, який надто часто воліє залишатися в зоні комфорту псевдохристиянської «миротворчості», не називаючи явно зло злом, а ката — катом. Підняти Церкву і народи на боротьбу з темрявою на стороні Світла — це стане можливим завдяки голосу сумління правдомовців. Воістину: пізнайте правду і правда визволить вас. Визволить від духа страху, літеплості, конформізму й лукавства.
5.Християни сьогодні покликані бути цілителями.
Скільки доль зламала ця війна і скільки душевних ран завдала! І ще завдасть… Тисячі українців, які пережили полон і фільтраційні табори. Родини десятків тисяч загиблих. Сотні тисяч ветеранів, для яких війна триватиме й після повернення у мирне життя. Мільйони, які пережили жах бойових дій та окупації. Десятки мільйонів, які втратили домівки та віру в майбутнє… Христос потребує армії цілителів, які, являючи людям Його Милосердя, зупинять цунамі горя, ненависті й безнадії. Отже, хай постане ця Армія — час настав!
6.Християни сьогодні покликані бути миротворцями.
Зараз націю консолідує біль утрат і ненависть до ворога. Всі зусилля та устремління спрямовані на здобуття справедливого миру й такої жаданої перемоги над агресором. Але що єднатиме українців завтра? На поверхню виринуть численні поділи, бар’єри та розлами в лоні родин, громад і народу загалом. У розпал війни ми ще не усвідомлюємо, якої глибини тектонічні зміни переживає в цей час наше суспільство на всіх рівнях свого буття. Доведеться побудувати тисячі мостів порозуміння, прощення, прийняття… Ми покликані стати сіячами Божого Миру, який подарує нації, обпаленій вогнем війни, нову єдність на шляху здобуття свободи — свободи не «від» і свободи не «для», а свободи «заради».
7.Християни сьогодні покликані бути домоправителями.
Це означає ставати лідерами перебудови життя територіальних громад на засадах самоорганізації, самопомочі та самооборони. Це означає запроваджувати локальні форми взаємодопомоги та опіки над найменш захищеними. Це означає перетворювати громади в центри національного спротиву, фронтового тилу і цивільного захисту. Це означає розвивати горизонтальну кооперацію в громадах в економічній та соціальній сферах. Це означає зробити все необхідне для адаптації ветеранів та інтеграції вимушених переселенців у життя місцевих громад… Стати добрими управителями на довіреній Богом землі — ось що це означає.
8.Християни сьогодні покликані бути благовісниками.
Маємо провадити українців до усвідомлення, що саме Єдиний Бог є істинним Творцем нашої майбутньої Перемоги, в той час як усі ми є знаряддями в Його руках. Маємо закликати українців до поклоніння та довіри Богу, щоби жодним чином не обмежити Його суверенну дію у творенні сучасної історії нашого народу. Маємо переконати українців, що гасло «Слава Україні» має реальний сенс лише в поєднанні з гаслом «Слава Ісусу Христу», а Україна має бути для кожного з нас понад усе — однак не понад Бога; а також що з наших уст мають виходити благословення і благовіщення, а не прокльони і матюки. Вся Україна уже завтра перетвориться у великий місіонерський простір, і ми маємо бути готові до проповіді Євангелія мільйонам людей, спраглим Любові та Надії.
9.Християни сьогодні покликані бути заступниками.
Ми повинні молитися про захист наших воїнів і мирних людей від куль та осколків, а наших міст і сіл — від бомб і ракет московських окупантів. Маємо молитися не просто за «мир за будь-яку ціну», а за повну і незаперечну Перемогу нашого народу над ординським агресором, — бо лише так здобувається реальний Мир для Нації вільних людей, а не стада рабів. Маємо творити покаяння за гріхи цього та попередніх поколінь українців. Спокутуючи ці гріхи від імені нашого народу, ми будемо руйнувати духовні твердині в його історії, спираючись на які, сатана здобуває простір для множення руїни на нашій землі. Маємо освятити нашу країну і дозволити Богові силою Його Слова здійснити нове духовне пробудження у житті нашої нації. Маємо духовно воювати за прозріння, покаяння й визволення народів російської федерації та країн-сателітів, за падіння злочинного кремлівського режиму, за крах бутафорної тоталітарної імперії… Власне, маємо стати потужним Молитовним щитом, на подобу Мойсея, Хура і Аарона, поки наш Ісус Навин провадить фізичну боротьбу з новоявленими амаликитянами.
10.Християни сьогодні покликані бути будівничими.
Починаючи з ранку 24 лютого цього року, світового порядку, встановленого після ІІ Світової війни, більше немає. Ми входимо у незвідане майбутнє, сповнене різноманітних викликів та загроз, — але також і недосяжних раніше можливостей та горизонтів. Це повною мірою стосується і України, яка опинилася в епіцентрі цивілізаційного виру і, очевидно, має особливе покликання в ці Останні дні. Після переможного завершення збройного протистояння з російською федерацією розпочнеться відбудова і трансформація нашої країни, а також своє логічне продовження набуде справа новітнього націотворення українців. Ми зобов’язані стати стрижнем цих процесів, закваскою для Царства Божого в нашій державі, сіллю для української землі та світлом для українського суспільства, основою для формування нації священників, місіонерів і воїнів. Нас уже не влаштує старе вино, яке бродило в духовному, світоглядному і суспільному просторах України протягом останніх 30 років, — а нове вино, як відомо, у старі бурдюки не наливають. Особливо якщо це вино —Кров Христа, Кров, що освячує. Камінь-Христос, який значною мірою був відкинутий будівничими, має в повноті стати наріжним у будівлі України, інакше марною буде їхня праця… Отож ми покликані стати творцями майбутньої України як плацдарму нової християнської цивілізації, де у житті народу будуть поєднані жива віра, зцілена історична пам’ять, істинна національна самосвідомість, консервативний світогляд і традиційні цінності, ефективний суспільний устрій та справедливий соціальний уклад. І готуватися до цієї місії треба вже зараз.
Вирушаючи в нашу апостольську подорож, слідом за святим Хосемарією Ескріва повторимо:
Своїм апостольським життям зітри липкий брудний слід, залишений нечестивими сіячами ненависті. — І запали всі земні шляхи вогнем Христа, що його ти носиш у своєму серці…
Потрібен хрестовий похід мужніх і чистих, щоби протистояти діяльності тих, хто вважає людину за худобу, і щоби знищити її результати. — І цей хрестовий похід є вашою справою…
Усе ще відлунює в цілому світі це божественне волання: «Я прийшов огонь кинути на землю, — і як Я прагну, щоб він уже розгорівся!» — А поглянь: він уже майже згас… А чи не наважишся ти роздмухати це полум’я?..
Але…які засоби ми маємо? Ті ж самі, що їх мали Петро й Павло, Домінік і Франциск, Ігнатій і Франциск Ксаверій: Розп’яття і св. Євангеліє. — Невже тобі їх замало?..
Не плекай містечкового духу. — Збільшуй своє серце, допоки воно не стане вселенським, «католицьким». Не махай крилами, наче курка, якщо можеш здійнятися в небо, немов орел…
Мені подобається, що ти прагнеш «амбітної покути»: за все людство!, як ти мені казав. — Добре. Але перш за все — за свою надприродну і кровну родину, за народ країни, яка є нашою Батьківщиною. ..
Коли ти бачиш убогий дерев’яний Хрест, самотній, занедбаний, нічого не вартий… і без Розіп’ятого, — не забувай, що цей Хрест є твоїм Хрестом: щоденним, прихованим, без блиску і втіхи… який чекає на Розіп’ятого, котрого там немає: і цим Розіп’ятим повинен стати ти сам…
І ще одна порада від святого Хосемарії Ескріва сучасним світським апостолам:
Ти молишся, умертвляєш себе, працюєш у тисячі апостольських починань, але не навчаєшся. — Немає з тебе ніякої користі, якщо ти не змінюєшся. Навчання, будь-яка професійна формація є для нас безмірно важливим обов’язком… Ти часто приступаєш до Святих Таїнств, молишся, зберігаєш чистоту… але не вчишся. — Не кажи мені, що ти добрий: ти тільки «добренький».
Vivat Jesus! Totus Tuus!
Андрій Оленчик,
програмний координатор Християнської служби порятунку,
член Генеральної капітули Ордену Лицарів святого Йоана Павла ІІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
