Після аналізу ролі внутрішнього спустошення в процесі духовного розрізнення Папа Франциск перейшов до роздумів про значення втіхи, яка є даром Святого Духа, що зміцнює нашу віру та надію.
Під час загальної аудієнції в середу, 23 листопада 2022 р., що відбувалася на площі св. Петра у Ватикані, Франциск перейшов до наступного аспекту духовного розпізнавання, яким є втіха, повідомляє Vatican News.
Папа пояснив, що духовна втіха — це «глибокий досвід внутрішньої радості, що дозволяє бачити присутність Бога в усьому», зміцнюючи віру, надію, «а також здатність чинити добро». «Людина, яка переживає втіху, не відступає перед лицем труднощів, бо відчуває мир, сильніший від випробувань. Ідеться, отже, про великий дар для духовного життя та для життя загалом», — сказав Святіший Отець.
Джерело внутрішнього миру
Насамперед Наступник св. Петра зауважив: ідеться про «внутрішній порух, що торкається глибини нас самих». Він не показний, він ніжний, делікатний: «Людина почувається огорнутою Божою присутністю, але у спосіб, який завжди шанує її свободу». Не йдеться про щось, що «намагається присилувати нашу волю», ані про «скороминущу ейфорію». Навпаки, навіть почуття болю — наприклад, за наші гріхи — може стати причиною втіхи.
Папа навів приклад святого Августина — коли той розмовляє з матір’ю про красу вічного життя, про досконалу радість св. Франциска, поєднану з важкими життєвими ситуаціями. І чимало святих «зуміли вчинити великі речі не тому, що вважали себе вправними та спроможними, а тому, що були здобуті утихомирливою лагідністю Божої любові». Це той мир, який усередині себе відчув св. Ігнатій Лойола, коли перечитував життєписи святих; мир, який відчула у собі Едита Штайн після навернення.
Відчуття близькості з Богом, який вливає відвагу
Далі Святіший Отець підкреслив, що втіха «стосується насамперед надії»: вона звернена в майбутнє, «даючи змогу розпочати ініціативи, які досі відкладалися». Водночас, духовна втіха не є чимось, що можна «запрограмувати». Йдеться про «дар Святого Духа», який дозволяє «близькість із Богом, що, як здається, касує всі віддалі». Коли св. Терезка від Дитятка Ісуса в 14 років відвідувала римську базиліку Святого Хреста, то намагалася доторкнутися до цвяха, одного з тих, яким був розіп’ятий Ісус, переживаючи це бажання як «порив любові та довірливості».
«Чотирнадцятирічна дівчина дає нам чудовий опис духовної втіхи: відчувається почуття ніжності щодо Бога, що робить нас відважними в прагненні брати участь у Його житті, чинити те, що Йому подобається, бо відчуваємо близькість із Ним, відчуваємо, що Його дім — це наш дім, почуваємося прийнятими, любленими, відновленими», — сказав Папа. Завдяки цій розраді ми «не здаємося перед лицем труднощів». І справді, Тереза попросила в папи дозволу вступити до монастиря, хоч була ще надто юною, і прохання було вислухане.
Потреба розпізнавання
Врешті, Наступник св. Петра зауважив, що є також і фальшива втіха. В духовному житті, за його словами, все як і з іншими формами людської діяльності: є оригінали, але є й підробки. «І якщо справжня втіха є немовби краплею на губці, є ніжною та внутрішньою, то її підробки є галасливішими та кричущими, чистим ентузіазмом, немов полум’я стерні, що не має сили, спонукає до зосередження на собі, а не до піклування про інших». Фальшива втіха залишає по собі відчуття порожнечі.
«Ось чому потрібно чинити розрізнення також і тоді, коли почуваємося втішеними», — підсумував Святіший Отець. Фальшива втіха небезпечна, «коли шукаємо її як мету саму в собі, одержимо, забуваючи про Господа». Папа повторив за св. Бернардом, який казав, що тоді «шукають втіху від Бога, а не Бога втіхи». Це схоже на дітей, які шукають батьків, щоби щось отримати від них, а не з огляду на них самих. «Також і для нас є ризик переживати стосунки з Богом інфантильно, шукаючи якихось вигод, применшуючи Його до якогось предмету для нашого вжитку та споживання, загубивши найкращий дар, яким є Він сам», — сказав Святіший Отець.