«Нещодавно мій біблійний коментар на ютюб-каналі „NEBO ON” викликав дискусію на тему Церкви як монархії», — написав на своїй ФБ-сторінці отець Роман Лаба. З отцем вели дискусію і миряни, і священники, тож він вирішив дати розгорнутий біблійний коментар щодо природи Церкви.
Зі слів деяких учасників дискусії (серед яких також священники-богослови) випливало, що твердження про Церкву як монархію не має підстав у вченні Церкви та Понтифіків, а в документах Другого Ватиканського Собору жодного разу не згадується вираз «монархія».
Монархія — «одна влада», «одне джерело», «одна причина»
Слово «монархія» походить із грецької мови і складається з двох частин: mona — «один, одне» і arche — «начало». Тому слово «монархія» може означати не лише «єдиноначаліє» (одна влада), але й «одне джерело», «одна причина». Багато давньогрецьких філософів намагалися дати відповідь на запитання, що є началом буття (arche). Талес із Мілета бачив оте начало (причину) у воді, Анаксимандр — у безконечності, Піфагор — у чисел. Для першої християнської спільноти отим ARCHE є Христос, Слово Отця Предвічного. Особливо цю істину підкреслив євангеліст Йоан:
«В НАЧАЛІ (en arche) було (en) Слово (ho Logos), і з Богом було Слово, і Слово було — Бог. З Богом було воно в началі. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У ньому було життя, і життя було — світло людей» (Йн 1, 1‑4).
Подібні тексти можемо прочитати в Посланнях Апостола Павла:
«Він — образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було Ним і для Нього створене. Він раніш усього, і все існує в Ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він — НАЧАЛО (гр. arche), первородний з мертвих, так, щоб у всьому Він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому і щоб через Нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю Його хреста» (Кол 1, 15‑17).
Це означає, що ми, християни, усі є монархістами, бо визнаємо Ісуса Христа одним Началом, Джерелом і Принципом нашого життя. Ясна річ, не хочу це питання зводити лише до етимології, бо це була б маніпуляція; тому йдемо далі.
Монархія, царство, демократія
Яка різниця між словами «монархія» і «королівство»/«царство»? Якщо коротко і спрощено, то «королівство», «царство» є вираженням монархії! Ту дійсність, яку означає монархія, — королівство, царство, князівство втілює на практиці. Подібна різниця є між поняттями «демократія» і «республіка»: республіка втілює поняття демократії.
Перейдемо тепер до різниці між монархією і демократією. Якщо йдеться про форми правління, про способи звершування влади, то це два різні напрямки. Монархія є такою формою правління, в якому влада походить від Бога, і сходить на того, хто має Його представляти, наприклад, на папу чи на монарха, — навіть якщо при виборі одного і другого може бути якийсь демократичний фактор (наприклад, єпископів, і також Папу інколи, обирали через проголошення Народу Божого); однак це не народ є джерелом влади, яку отримує монарх. Натомість демократія є вираженням влади народу (demos — люд, kratos — влада), яку він може делегувати якійсь особі. Це атеїстична концепція влади, яка увійшла в політичну філософію і надовго в ній затрималася завдяки Жану-Жаку Руссо.
Собор і святі — про природу Церкви
Коли ми приглянемося до розуміння Церкви як монархії, то побачимо, що воно присутнє і в богослов’ї, і в ученні Понтифіків, аж до Другого Ватиканського Собору включно. Коротко представимо головні тези, починаючи з Нового Завіту.
1)Головною темою проповіді Ісуса Христа, згідно з синоптичними Євангеліями, є Царство/Королівство Небесне (Мт 4, 17; Мт 13). Це царство не від цього світу, однак є царством. Походження влади у царстві Христа —«згори», «з вишніх», а не «знизу»: «Ісус же приступив і промовив до них: ‘Дана мені всяка влада на небі й на землі’» (Мт 28,18).
2)Церква, згідно з Отцями, є започаткуванням Царства Христа (Дідахе, св. Климентій). Саме так розуміє Церкву Другий Ватиканський Собор: «Тому Церква, наділена дарами свого Засновника, вірно дотримуючись його заповідей любові, смирення й самозречення, прийняла місію звіщати і будувати Царство Христове й Боже в усіх народах, і сама вона вже є зародком і початком цього Царства на землі. Поступово зростаючи, вона прагне до повноти цього Царства і всіма силами надіється й бажає з’єднатися у славі з його Царем» (Lumen gentium 5).
3)Отці Церкви були переконанні у божественному походженні влади, чого вираженням була монархія. Святий Йоан Золотоуст повчає: «Бог встановив не народне правління, лише царське».
4)Святі Вчителі Церкви також бачать її як монархію:
*Святий Альфонс де Ліґуорі у своїй «Моральній теології» (Theologia moralis) повчає: «Христос не встановив у Церкві ніякої іншої форми правління, крім монархії». Цікаво, що цю істинну св. Альфонс захищає перед… Жаном Кальвіном: Кальвін навчав, що Христос не встановив монархічного правління в Церкві.
*Святий Роберт Белларміно в «Tрактаті про владу Верховного Понтифіка у справах минущих» (Tractatus de potestate Summi Pontificis in rebus temporalibus), критикуючи протестантів (лютеран і кальвіністів), підкреслює монархічну та ієрархічну структуру Церкви.
5)На тему монархічної природи Церкви написано богословські трактати. Один із них належить о. Миколаю Сандеру (1530–1581), англійському священнику, що був учасником Тридентського Собору як особистий теолог польського кардинала Станіслава Гозія. Трактат має назву «De visibili monarchia ecclesiae» — «Про видиму монархію Церкви».
6)Про монархічну природу Церкви повчають Понтифіки. Наприклад, Папа св. Пій Х, відповідаючи на деякі модерністичні віяння початку ХХ століття, в Листі до Апостольських Нунціїїв «Ex quo, nono labente» (26 грудня 1910 року) пише: «Фальшиво нас намовляють, щоб ми повірили, наче в перших століттях Церква не була керована однією людиною, тобто не була монархією, а також, що першість Римської Церкви не має жодних серйозних підстав».
На мою думку, цього достатньо. В період Адвенту, який розпочинається, молімося про повернення нашого Царя: Мараната!
Відеороздуми о. Романа Лаби, з яких розпочалося обговорення теми монархічної природи Церкви:
фінансово.
Щиро дякуємо!
