Роздуми

Найбільша радість Богородиці

08 Грудня 2022, 15:12 1167

Часто в житті буває так, що нам краще почати з визначення кінцевої мети і рухатися від неї у зворотному напрямку. 

Погляньмо, наприклад, на 10-річного хлопчика, що має талант до гри на скрипці і сподівається одного дня стати членом оркестру світового рівня, як-от Віденська філармонія. Його кінцева мета чітко визначена, і тепер потрібно визначити способи її досягнення. Для цього знадобляться довгі години практики, гарний учитель і, можливо, навчання у музичній школі високого рівня. 

Практикуючий католик починає з кінцевої мети: з небес, а точніше — з блаженного бачення, тобто безпосереднього споглядання Бога. Рухаючись назад від цієї мети, він знає, що повинен померти у стані освячувальної благодаті, щоб насолоджуватися цим благословенням. Ми прагнемо блаженного бачення, але, йдучи у зворотному напрямку, потрібно пам’ятати, що для більшості католиків небесам передуватиме чистилище.

Замість того, щоб легковажно ставитися до повсякденних гріхів у цьому житті та вірити, що ми очистимося від них у наступному, чому би натомість не розвивати ментальність «чистилища тут і тепер», прагнучи викорінювати свої легкі гріхи зараз?

Христос обіцяв нам у Нагірній проповіді: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5, 8). Це має свої наслідки у цьому та у прийдешньому житті.

Як створіння, зачаті у беззаконні (Пс 51, 7), ми народжуємося з ослабленим зором; але, коли ми зростаємо у святості, наш зір стає чіткішим і ми можемо бачити Бога очима віри. З-поміж іншого, це означає бачити, як Бог діє в чийомусь житті, коли ніхто інший цього не бачить; насолоджуватися присутністю Бога, проводячи годину перед Пресвятими Дарами; відчувати, як під час Меси небо сходить на землю.

Іноді під час нашого земного паломництва пріоритети перевертаються з ніг на голову і ми плутаємося серед какофонії голосів. Погляд на небо через Святе Письмо, Традицію, життя святих тощо може допомогти нам визначити пріоритети та прояснити наше бачення: якщо воно спрямоване до неба — це достатньо важливо, щоби спробувати наслідувати його тут, на землі. 

Сам Христос сказав: «…як на небі, так і на землі». Наприклад, небесна Літургія, описана у 4 і 5 розділах Книги Одкровення, вказує на те, що ми повинні намагатися відтворювати — нехай і недосконало — у Святій Жертві Меси тут, на землі.

 

 

Біблійне свідчення є достатнім у проголошенні реальності блаженного бачення по той бік вічності: 

«Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж — обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1Кор 13, 12).

«Любі! Ми тепер — діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є» (1Йн 3, 2).

Зараз ми покладаємося на блаженне бачення настільки, наскільки це можливо, практикуючи споглядання Христа під час нашого короткого часу на землі, що минає, як тінь. Богородиця може вести нас цією дорогою, адже Христос був і є Її Сином і Її Господом. Чи могла бути для Неї більша радість протягом Її земного життя, ніж споглядати Його особу, чесноти та якості протягом 33 років? Він і  справді був зіницею Її ока.

Не було для Неї більшого спустошення, ніж коли Він віддав духа на хресті і Його тіло забрали. Єдність, яку Богородиця переживала з Ним розумом, волею, емоціями, духом тощо, була тимчасово розірвана. Вона теж  цілком могла би вигукнути: «Боже мій, Боже мій, чому ти покинув мене?» Не було для Неї більшої втіхи, ніж коли Господь узяв Її на небо. Це означало, що Вона возз’єднається зі своїм Сином та Господом і зможе споглядати Його велич у блаженному баченні протягом вічності.

Французька традиція каже, що Марія Магдалина після плідного євангелізаційного служіння у Марселі, з Лазарем та іншими товаришами, провела останні тридцять років свого життя у печері. Якщо це правда, вона, безсумнівно, поверталася до способу споглядання та поклоніння своєму Господу, який вона практикувала під час Його перебування на землі, особливо біля підніжжя хреста.

 

Грот Марії Магдалини в Сен-Бомі, Франція

 

Помилкою було би не згадати про роль смирення у вихованні споглядального способу життя. Пророк Ісая говорить нам, з ким Господь обирає мешкати:

«Я живу високо у святині, та й із скрушеним і смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних, щоб оживляти серце скрушених» (Іс 57, 15).

Не випадково, що, мабуть, найвидатніша особа Старого Завіту, Мойсей, був також і найскромнішим, маючи при цьому унікальні стосунки з Богом та змогу розмовляти з Ним віч-на-віч. Марія, як вершина творіння, є досконало смиренною і безгрішною та має особисту близькість зі Своїм Сином, — як на землі, так і на небі, — яку перевершує лише Його зв’язок із Отцем і Святим Духом.

Вірний католик може слушно запитати, як може виглядати споглядання Христа у його повсякденному житті. Це означає взяти «матеріал», який ми отримуємо в нашій буденності, і перетворити його на медитацію про Нього. Це означає бути «детективами трансцендентності», відкритими для споглядання обличчя Христа крізь своє нелегке існування. Коли ми дивимося на Нього, наше життя поступово перетворюється на його подобу:

«Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (2Кор 3, 18).

Ми можемо споглядати обличчя Христа і бачити Його в багатьох людях, яких зустрічаємо на шляху. Наприклад, Ісус сказав святій Фаустині, що найбільше до Нього подібні покірні й лагідні душі та душі малих дітей. Він також сказав нам, що коли ми служимо найменшим із братів Його, ми насправді служимо Йому.

Ми дивимося на обличчя Христа і хочемо стати більш смиренними, лагідними та дитинними, визнаючи, що без Нього ми нічого чинити не можемо (Йн 15, 5). Бачачи обличчя Христа в найменших із наших братів, ми маємо спонуку виконувати тілесні справи милосердя: годувати голодних, давати притулок бездомним, відвідувати хворих тощо.

Коли ми зростаємо в благодаті, подібно до Пресвятої Богородиці, нашою найбільшою насолодою стає споглядання Христа. Це готує нас до блаженного бачення, де «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1Кор 2, 9).

Переклад CREDO за: Джонатан Б. Кое, Catholic Exchange

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Діва Марія

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: