Рік Господній 2023, ймовірно, стане свідком католицьких драм, які ми не можемо передбачити зараз; це — шлях Провидіння.
Що можна з упевненістю сказати стосовно наступного року, так це те, що німецька криза у Церкві дійде свого апогею, оскільки те, що відбувається у Німеччині, зіштовхнеться з першою сесією Синоду про синодальність, яка пройде у жовтні 2023 року. Розв’язання німецької кризи буде якщо не цілком вирішальним, то надзвичайно важливим фактором у визначенні спадщини Папи Франциска.
Тож що відбувається у Німеччині на її національному «синодальному шляху»?
Відбувається багато чого: використання гріха та злочину сексуального насильства як риторичної зброї у справі «перезаснування» католицизму, відмова від усталеного католицького розуміння людської любові та її вираження, беззастережна капітуляція перед ґендерною ідеологією та її деконструкцією біблійної концепції людської особи; революція в еклезіології, яка в ім’я повноважень мирян позбавляє єпископа та священника повноти сакраментального характеру їхнього сану; поступове зведення Церкви до заможної неурядової організації, яка робить добрі справи, визначені політкоректним на даний момент консенсусом.
Читайте також: Джордж Вайґель: «За задумом Йоана ХХІІІ, Собор мав більше християнізувати світ, ніж змінювати Церкву»
За всім цим — і тут ми підходимо до суті — стоїть відмова від урочистого вчення Другого Ватиканського Собору про Боже Об’явлення. І оскільки догматична конституція про Боже Об’явлення, відома під своєю латинською назвою «Dei Verbum» («Слово Боже»), була фундаментальним досягненням Собору, відкинути вчення «Dei Verbum» означає відкинути Другий Ватиканський собор. Німецький «синодальний шлях» — це не розвиток вчення Собору. Це відмова від нього.
«Dei Verbum» рішуче підтверджувала реальність Божественного Одкровення та його обов’язковий авторитет у часі. Спираючись на понад століття біблійних і теологічних роздумів над історією спасіння, Другий Ватиканський собор наполягав, всупереч тогочасній високій культурі, що християнство — не благочестивий міф чи збірка натхненних легенд. Християнство — це зустріч із втіленим Сином Божим, другою Особою Пресвятої Трійці, яка сама собою здійснює об’явлення того, ким є Бог і чого Він хоче для людства, що триває відтоді, як Бог звернувся до єврейського народу через Авраама, Мойсея і пророків.
«Dei Verbum» також навчала, що Боже Об’явлення людству завершилося в Ісусі Христі. Протягом часу католики постійно досліджують глибини цього Об’явлення та його значення, і таким чином наше християнське розуміння зростає. Але Об’явлення не оцінюється за «знаками часу»; воно стосується кожного історичного моменту.
Простіше кажучи, Бог краще за нас знає, у чому полягає людське щастя, процвітання і, зрештою, блаженство. «Знаки часу» можуть допомогти нам краще зрозуміти те, що Бог сказав у Святому Письмі та Традиції. Але якщо «знаки часу» (наприклад, ґендерна ідеологія) суперечать тому, що Бог відкрив нам про нашу природу та долю, то хибними будуть такі знаки, а не слово Боже.
Документи німецького синодального шляху, що часто мають форму приголомшливого соціологізму, вкритого тонким шаром релігійної мови, по суті, заперечують усе сказане вище. У цих текстах «знаки часу» — це рушій саморозуміння Церкви, а отже, немає ніяких стабільних орієнтирів, які допомогли би дізнатися, чи є передбачуваний розвиток доктрини справжнім розвитком, чи ж шахрайством. Таким чином, Божественне Одкровення також не дає нам жодного твердого розуміння того, ким ми є і що забезпечить нам праведне життя: «самовизначення» переважає над істинами, вписаними Богом у людську природу та стосунки, «ґендер… слід розглядати багатовимірно» — і твердити, що в іншому випадку це призводить до «порушення прав людини».
Часто кажуть, що німецький католицизм перебуває у фактичному розколі. Це неадекватний опис німецької кризи. Німецький католицизм, продемонстрований у документах «синодального шляху», перебуває в апостазії — у відступництві. Німецький «синодальний шлях» не приймає віри, «раз назавжди переданої святим» (Юд 1, 3). Навпаки, один із його «основоположних» текстів на початку цього року підтвердив, що «погляди та способи життя у Церкві можуть конкурувати один з одним, навіть із точки зору ключових вірувань».
Таким чином «catholic lite» (полегшений католицизм) невблаганно веде до «catholic zero» (нульового католицизму).
Папа Франциск несе важкий тягар у пошуках розв’язання німецької кризи, яке би відповідало дійсності та обов’язковому авторитету Божественного Одкровення. Однак, якщо таке рішення не буде знайдене, це викличе серйозні сумніви щодо всього проєкту «синодальності» — центрального для його понтифікату.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
