«Він був переконаний, що після відставки Бог дасть йому щонайбільше рік. Певно, ніхто не був здивований більше, ніж він сам, коли виявилося, що цей ‘ще один рік’ це довгі роки».
Так про Бенедикта XVI каже його багаторічний секретар, архієпископ Георг Генсвайн. Він підкреслює, що померлий папа завжди сильно довіряв Божій допомозі й був переконаний, що Всевишній дасть йому дари, яких бракувало і яких у конкретний момент життя і служіння він потребував. Про це архієпископ Георг говорив в інтерв’ю для ватиканської секції EWTN приблизно за місяць до смерті папи-сеньйора; тепер його слова згадує Vatican News.
У тому інтерв’ю архієпископ Генсвайн згадує, що духовним та інтелектуальним заповітом Бенедикта XVI залишається трилогія, присвячена Ісусові з Назарета. «Ця книжка є формою проголошення віри. Для нього це було найважливіше: він хотів зміцнювати людей у вірі, провадити їх до віри та відчиняти двері до віри в Ісуса», — каже папський секретар, зізнаючись, що сам читав цей тритомний не один раз.
«Всупереч тому, що сам думав, він дожив до похилих літ. Був переконаний, що після відходу від обов’язків добрий Бог дасть йому щонайбільше рік. Певно, ніхто не був здивований більше за нього самого, коли виявилося, що цей ‘ще один рік’ — це ще досить довгі роки», — згадує багаторічний секретар Бенедикта XVI. — «Під кінець він уже був очевидно дуже слабкий фізично, дуже тендітний, але, слава Богу, його розум залишався ясним, як ніколи. Для нього було болісним те, що голос його ставав дедалі тихшим і слабкішим. Усе життя він був залежний від користування голосом, і це знаряддя слова він поступово втрачав. Але його розум був завжди ясний, він був спокійний, стриманий, а ми — хто перебував біля нього, хто жив із ним — відчували, що він на правильному шляху і що цей шлях має свій кінець. Він не втрачав цього кінця з поля зору. Ніколи не говорив про страх перед смертю. Завжди говорив про Господа, про свою надію, що коли зрештою стане перед Ним, Господь виявить до нього лагідність і милосердя, вочевидь знаючи його слабкості й гріхи, його життя. Але додавав, що Бог більший за наше серце».
Архієпископ Георг згадує, що Бенедиктові XVI «довелось учитися бути папою», але в усьому, з чим зіткнувся у житті, він залишався відкритим на волю Бога, хоча це дорого йому обходилось як людині. Секретар папи-сеньйора підкреслює, що до самого кінця життя для Бенедикта час молитви був святим. Коли його обрали на Престол Петра і навалилася гора обов’язків, він сказав до секретаря, який організовував його життя: «Найважливішим є те, що Бог завжди має бути на першому місці. Найперше ми повинні шукати Божого Царства, а все інше нам буде додано». І цієї правди він дотримувався у щоденному житті. Архієпископ Генсвайн згадує Бенедикта XVI як людину дуже скромну і сповнену. Згадуючи вигуки «Santo subito» («уже святий») із похорону Йоана Павла ІІ, він каже про померлого папу так: «Вірю, що все піде в цьому напрямку».
«Що мені завжди подобалося, ба навіть дивувало, — це його лагідність: як сильно він залишався погідним і стриманим, навіть у ситуаціях, що були страшенно виснажливі, вельми вимогливі, а інколи й дуже сумні з людського погляду. Він ніколи не втрачав самовладання… Якраз навпаки: що більше його ображали, то тихішим і скупішим на слова він ставав. Але це мало добрий і благодійний вплив на людей, які його оточували.
Він, однак, не був звичний до оточення великими натовпами. Вочевидь як викладач він був здатний промовляти навіть перед великою кількістю студентів. Але то був він як викладач, який промовляє до студентів. Пізніше, як папа, всі ці зустрічі з людьми з різних країн, їхня радість, ентузіазм — вочевидь були зовсім інакшим досвідом. Він мусив до цього призвичаїтися, і йому не було легко знайти належний шлях. Але він не дозволив, щоб якийсь медіа-коуч казав йому, що він має робити: він просто і природно прийняв це завдання і зрештою вріс у нього».
фінансово.
Щиро дякуємо!
