То на підставі її видінь археологи знайшли будинок в Ефесі, де Богородиця Марія провела останні роки життя, а Мел Гібсон за її записами зняв «Страсті Христові».
Вона не подорожувала і не навчалася, однак її знання реалій епохи Христа, топографії, історії виявилися згідними з тим, що дослідили науковці.
Видіння Анни Катаріни
Їй було 4 роки, коли вона почала бачити сцени зі Страстей Господніх, із життя Діви Марії, святих. Вона розповідала про це батькам і була певна, що кожна людина таке бачить.
До 9 лютого 1824 р., коли вона померла після тривалої хвороби, блаженна мала незліченні видіння, що передрікали драматичну долю Христовій Церкві. Блаженна Анна Катаріна Еммеріх «повністю себе віддала небесному Нареченому».
Народилась майбутня візіонерка 8 вересня 1774 р. як п’ята дитина в сім’ї убогих селян у Вестфалії. Батьки мали дев’ятьох дітей, але через бідність жодне з них не ходило до школи.
Анна Катаріна допомагала вдома з меншими дітьми і в хатніх працях; у 12 років пішла працювати служницею. Її прагнення, виявлене досить рано, стати монахинею зіткнулося з великим нерозумінням батьків. До монастиря августинок у Дюльмені вона вступила аж у 28 років. А ще через 10 років отримала стигмати.
«Це було за три дні до Нового року, приблизно о третій годині пополудні. Я саме роздумувала над Страстями Господніми, просячи Господа Ісуса, щоб дозволив мені взяти участь у цих страшних стражданнях, а потім помолилася п’ять ‘Отче наш’ на честь п’яти святих Ран. Раптом мене огорнуло світло.
Я бачила тіло Розіп’ятого — живе, ясне, з розпростертими раменами, але без хреста. Рани сяяли ще сильніше, ніж усе тіло. В серці я відчувала щораз більше прагнення ран Христових. Тоді спершу з Його рук, а потім із боку й ніг вийшли червоні промені, які подібно до стріл прошили мої руки, бік і ноги», — писала вона, згадуючи день 29 грудня 1812 року.
Однак ще перш ніж Анна Катаріна переступила монастирський поріг, на її голові з’явилися сліди тернового вінка. Біла хустка, в якій її часто малюють портретисти, закриває ці сліди.
Записування побаченого
Їй не було легко. Видіння та образи, що приходили роками, вимагали не тільки запам’ятовування, але й записування. Якийсь час вона намагалася писати сама — з її нотаток постав обширний щоденник. Однак коли захворіла й перестала підводитися з ліжка, а звістка про її надприродні дари розходилася щораз далі, писати ставало дедалі складніше.
До цього додалися стигмати і неможливість вживати їжу. За розпорядженням уряду Прусського королівства, Анну Катаріну багато разів піддавали скрупульозним і болісним обстеженням, її видіння відкидали, саму монахиню підозрювали в обмані.
Біля неї навернувся письменник Клеменс Брентано, і саме він став секретарем візіонерки. Насамперед він переписав її нотатки, а потім став записувати її видіння «наживо». «Знаю, що якби не цей паломник, я б давно вже померла. Однак спершу він має все записати, бо мої видіння — це дар Бога людям», — казала блаженна.
Читайте також:
Приватні об’явлення: то як же до них ставитися?
Небо, пекло, чистилище
Видіння блаженної Анни Катаріни вийшли друком 1833 року, через дев’ять років після її смерті. Як «Скорботні Страсті Ісуса Христа», так і «Життя Пресвятої Діви Марії» були перекладені й стали популярними.
Однак окрім образів, що описують історію життя Ісуса та реаліх життя Марії, Анна Катаріна також мала видіння неба, пекла і чистилища. Вона бачила інтриги сатани, а також драматичний хід подій в останні часи та боротьбу Церкви зі злом. І сама зазнавала нападів сатани.
«Мала жахливу ніч. Тричі нападав на мене сатана і докучав мені всілякими способами. Приходив з лівого боку ліжка. Я бачила його похмуру, гнівну постать. Він кидав на мою адресу страшні погрози. Я відсувала його від себе і молилася; він же бив мене і кидав мною на всі боки. Його удари були гарячі й вогнисті. Зрештою він віддалився. Я молилась і просила Бога про допомогу», — читаємо в її нотатках.
Видіння Церкви в кризі
Образи стосовно майбутньої долі Церкви та остаточного сповнення обітниці, що «брами пекельні її не подолають», повторювалися у видіннях блаженної.
«Я отримала загальне видіння, в якому зрозуміла ще серйозніші аспекти моєї посвяти, пов’язані зі страхітливими злочинами людства: я побачила, як мучать і переслідують незліченних добрих людей, також і хороших священників, істинних дітей Божих. Було так, начебто ці муки стосувалися самого Ісуса Христа. Наші часи справді страшні, ніхто не може від них утекти; густа імла провин висить над цілим світом».
Серед її видінь є таке: «Я бачила Церкву земну, тобто спільноту віруючих на землі, вівчарню Христову, в її перехідному стані на землі, занурену в повну темряву і покинуту.
Ви, священники, не ворушитеся! Ви спите, а вівчарня палає зусібіч! Ви нічого не робите! Ох! Як же будете плакати за цим днем! Якби ви хоч одне ‘Отче наш’ вимовили. Я бачу так багато зрадників! Вони не відчувають страждання, коли говориться: ‘діється зло’. В їхніх очах усе йде добре, аби лиш вони отримували славу світу цього.
Бачила я також багато добрих і побожних єпископів, але кволих і слабких. Злі часто брали гору. Я бачила слабкості й занепад священства — але також причини цього і приготовлені кари.
Слуги Церкви такі апатичні! Вони вже не користуються міццю, яку посідають завдяки священству. Я бачила папу, який молився. Він був оточений фальшивими приятелями, які часто робили інакше, ніж він розпоряджався», — казала візіонерка.
Надія на порятунок Церкви
У своїх нотатках блаженна Анна Катаріна визнає, що ці образи наповнюють її серце болем. «Від початку серпня й аж до кінця жовтня 1820 р. я перебувала в неустанних проханнях і молитвах за Святішого Отця», — написала вона. Надію на порятунок для Церкви видіння дають — подібно як у багатьох інших візіонерів та свідків марійних об’явлень — у Непорочній.
«Святий Михаїл зійшов, опоясаний і озброєний, до Церкви, і відганяв своїм мечем багатьох злих пастирів, які хотіли в неї вдертися. Вся передня частина храму була вже розвалена, залишилась тільки дарохранительниця з Пресвятими Дарами.
Тоді я помітила величну Пані. Вона підносилася над великим майданом перед храмом. Її широкий плащ був сколотий на плечах, і Вона тихо підносилася вгору. І зрештою стала на куполі і розкинула широко свій плащ над усією площею храму, а цей плащ сяяв і світився, як золото. Ті, що розвалювали церкву, якраз трохи спочивали, а коли хотіли знову забратися до роботи — не могли, ніяк не могли наблизитися туди, де Вона захищала храм своїм плащем». Таким було видіння про негідних пастирів, які руйнують Церкву.
Ісус обіцяє відродження
У жовтні 1823 р. Ісус був для Анни Катаріни провідником по пророчих видіннях майбутнього Церкви. Ці картини жахають — але Ісус заповідає відродження і дає надію.
«Коли я бачила храм св. Петра в його зруйнованому стані і стількох духовних, що трудяться над його розваленням, — хоч вони чинили це один від одного приховано, — я відчула такий сум, що раптово заволала до Ісуса, щоб Він змилувався!
І я побачила мого Небесного Нареченого як юнака, і Він довго зі мною розмовляв. Сказав мені, що означає ця переміна Церкви — вона з виду зовсім упаде, однак знову постане, у спокої, піднесена й відроджена.
Якщо залишиться хоч би один справжній католик — Церква може знову перемогти, бо вона заснована не з розуму і не з мудрості людської», — пояснив Ісус у видінні.
Переклад CREDO за: Агнєшка Бугала, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
