Питання: А якщо хтось згрішив проти Святого Духа і не усвідомлює цього?
Відповідь:
Що таке гріх проти Святого Духа? Добре відомо, що це — єдиний гріх, про який Ісус каже, що він не буде відпущений. Але якщо запитати, в чому конкретно він полягає, — багато людей, мабуть, не змогли б дати точну відповідь. Постулат про «невідпущення» в поєднанні з відсутністю конкретики щодо змісту чудово підживлюють наші страхи. І хоча би з цієї причини варто розглянути, що саме Господь, а за ним і Церква, мали на увазі, кажучи про цей гріх.
Тактика отруєння колодязя
Таємничі слова Ісуса про «гріх проти Святого Духа» або «хулу на Святого Духа» записали троє євангелістів: Матей (пор. 12, 31-33), Марк (пор. 3, 28‑30) і Лука (пор. 12, 8‑10). Контекст, у якому ці слова пролунали, — це конфлікт між Ісусом і фарисеями, що дедалі більше наростав. Фарисеї, які не змогли заперечити, що Ісус насправді виганяє з людей злих духів, дають перекручене пояснення цього незручного для них факту: вони стверджують, що Ісус має владу над злими духами через близькі стосунки з Вельзевулом, їхнім володарем. Саме такий спосіб мислення Ісус називає хулою на Святого Духа: йдеться про зловмисне сприйняття добра за зло, вбачаючи за діянням Святого Духа приховану активність демонічних сил. Святий Джон Генрі Ньюмен у схожій ситуації казав про «тактику отруєння колодязя». Він мав на увазі підхід своїх англіканських опонентів, які кожне його написане чи сказане слово — щодо його переходу в католицизм — наперед тлумачили як вияв лукавства і злої волі. Гріх проти Святого Духа — це саме така позиція щодо Бога: хоч би що Він мені давав і хоч би як намагався до мене достукатися, я все одно визнаю це тим, що заслуговує на відкинення; я отруїв криницю, тому не питиму з неї, навіть якщо вмиратиму від спраги.
Йдеться про внутрішню поставу
Звернення до джерела вчення про гріх проти Святого Духа дозволяє побачити дві важливі його риси. Перша: це робиться не несвідомо, а свідомо і вперто. Друга: йдеться не про один конкретний учинок, який безповоротно зачиняв би людині шлях до Неба так, що роки життя, які їй залишилися на землі, були б для неї тільки очікуванням на неминуче засудження, — а про послідовну внутрішню позицію. Але гріх проти Святого Духа — не автомобільна аварія, коли неуважність або дрібне порушення правил дорожнього руху можуть призвести до невідворотної життєвої трагедії. Катехизм Католицької Церкви наголошує саме на цьому обов’язковому зв’язку усвідомлення зі злою впертістю, ототожнюючи його з відкиненням Божого дару прощення і спасіння: «Тому кажу вам: усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься» (Мт 12,31). Боже милосердя не знає меж; але хто свідомо відмовляється з розкаянням прийняти Боже милосердя, той відкидає прощення гріхів, дароване Святим Духом. Така закам’янілість може призвести до остаточної нерозкаяності та вічного засудження (ККЦ, п. 1864). Отже, неможливість відпущення гріха проти Святого Духа випливає не з якогось свавільного Божого рішення, а з того, що цей гріх є людською незгодою прийняти відпущення. Коли людина перестає опиратися Богові — вона може перестати боятися опинитися поза межами Його милосердя.
Як подолати смуток?
Смуток — це один зі станів людського духа і його не вдасться механічно усунути зі свого життя. Певний досвід — наприклад, жалоба по втраті когось із близьких — може навіть бути позначений тривалим смутком, від якого не варто швидко втікати. Однак добре буде взяти близько до серця слова Папи і часом запитати себе: чи смуток і хандра, які можуть заволодіти нашими думками й відбирати сили до дій, не є іноді прихованою пихою, незгодою на те, щоб розрада прийшла ззовні? Чи не бувають вони викликані відмовою від недосконалої реальності на користь підживлення прихованих мрій? Чи не зачиняємо ми зсередини двері нашої душі й не відмовляємо Святому Духові у можливості прийти і вдихнути в неї хоч крихту надії? Такі маленькі відчаї хоча й не є в прямому сенсі гріхом проти Святого Духа, але мають ті ж самі риси, що й він: полягають у тому, щоб забарикадуватися у власному смуткові й не допустити до себе Божу розраду.
Що ж робити, щоб вийти з такої замкнутості? Папа Франциск радить прості засоби: читати Євангеліє (він наголошує, що його треба завжди мати з собою), сповідатися, брати участь у Євхаристії. Можливо, до цього переліку варто додати дистанцію до себе і вміння посміятися зі своїх драматичних поз та відкритися на розраду, яка приходить від людей. Святий Павло писав: «Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита» (2 Кор 7,6). Павло, хоч і був людиною, загартованою в боях, хоч отримав особливі містичні благодаті, — не соромився зізнатися, що Божа втіха приходить разом із присутністю іншої людини та відкритістю на цю присутність.
фінансово.
Щиро дякуємо!
