Під час Великого Посту з літургії зникає слово «алілуя». Звідки воно, власне кажучи, взялося, що означає і чому ми від нього відмовляємося на 40 днів?
Заклик (акламація) «Алілуя» походить безпосередньо з Біблії. У Старому Завіті воно зустрічається точно 26 разів, із чого аж 25 — у псалмах і один раз — у похвальному гімні Товії-старшого, у 13-му розділі Книги Товит.
У Новому Завіті слово «алілуя» з’являється чотири рази, тільки в Одкровенні, й завжди як елемент гімну або окрику, який возносять на честь Бога. Зрештою, таким є сенс цього звороту. Гебрейське «halelu-Jáh» буквально означає «славте Ягве», тобто Бога.
Тож «алілуя» — це завжди сповнений ентузіазму вигук прославлення, який використовують у ситуаціях, коли мовець хоче виразити перед Богом свій захват, прославу, вшанування або вдячність за звершені Ним діла. Найбільше нагромадження вигуків «алілуя» знайдемо у так званому Халлелі, тобто Псалмах від 113 до 118, який співали під час Пасхи, прославляючи Бога за чудесне спасіння і виведення з єгипетської неволі.
«Алілуя» у літургії
З юдаїстичної літургії «алілуя» природним шляхом перейшло до християнського богослужіння, зберігаючи свій зміст і характер вигуку зібраного люду, який славить Бога. У євхаристійній літургії ця акламація знайшла своє особливе місце у формі співу перед Євангелієм. Цим співом Церква вітає Господа, який приходить до нас і промовляє у своєму Слові.
З огляду на свій піднесений, радісний характер прославлення, акламація завжди має бути співана на літургії (Загальний вступ до Римського месалу, 62-64). «Алілуя» не годиться рецитувати, тож якщо акламацію не співають, то її треба просто пропустити.
Великий Піст без «алілуя»
Досить рано в традиції Західної Церкви прийнялося у Великий Піст заступати акламацію «алілуя» так званим трактусом, місце якого в сучасній літургії заступила великопісна акламація «Слава Тобі, Слово Боже» або «Слава Тобі, Царю віків».
У зв’язку з цим звичаєм у Середньовіччі навіть розвинулись окремі обряди прощання з акламацією «алілуя» на порозі Великого Посту і поновного її вітання у Великодню ніч. Цієї практики не знали східні Церкви, в яких «алілуя» вживають протягом цілого року без винятків.
Чому ми відмовляємося від «алілуя»?
Перша тема, яка немовби сама собою спадає на думку, пов’язана з покутним і рефлексивним характером Великого Посту. «Алілуя» це заклик за своєю природою радісний, тож він немовби «не пасує» до періоду, який нам асоціюється радше з покутою та умертвленнями.
Тут, однак, ідеться про щось більше, ніж тільки про те, щоб було «сумніше». Тимчасова відмова від співу «алілуя» виконує ту саму функцію, що й великопісна покута, зречення та умертвлення. Так само як вони не становлять мети самої в собі, але мають за завдання підготувати нас до Великодніх свят, так відсутність «алілуя» має збудити в нас тугу за Пасхальною ніччю, коли ми його заспіваємо з усією міццю та щастям від спасіння, яке нам дарував Христос.
Відсутність «алілуя» під час Великого Посту — це не тільки ще одне «умертвлення», але також обітниця, заповідь, тиша, сповнена напруження й очікування, з якої в Ніч Воскресіння вибухне могутній спів радості відкупленого люду.
Із тих самих причин, що акламація «алілуя», на час Великого Посту зникає з літургії і гімн «Слава во вишніх Богу». Винятком стають свята й урочистості (але не неділі, хоч самі по собі вони не є днями посту). Також варто знати, що літургійні приписи на час Великого Посту прямо забороняють прикрашати вівтар квітами та обмежують музичний супровід (орган) тільки до підтримки співу Божого люду.
Переклад CREDO за: о.Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
