Інтерв’ю

«Стати кращою версією себе»: розмова з єпископом Олександром Язловецьким

03 Березня 2023, 17:45 1677

Дорога до покликання складається з численних дрібних кроків, часом таких звичайних і побутових, що майже не помітних. 

Єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький у розмові з Іриною Максименко для Verbum ділиться роздумами про своє священницьке (і людське) становлення, у якому не бракувало ні підліткових жартів, ні домашніх негараздів, ні спонтанних виборів, що змінюють усе життя.

 

— Почну зі свого улюбленого запитання: знайомлячись із дітьми (наприклад, дошкільнятами), як розкажете їм, хто ви такий і ким взагалі є єпископ?

— Мабуть, використаю біблійні образи — про пастиря, про овець. І більше буду говорити про те, ким є пастир. Також спитаю: чи знають вони, хто такий Ісус? А я — Його слуга, Його друг. Я від Ісуса, так би мовити (усміхається).

 

— Як ви особисто вперше зустріли єпископа?

— Близько я зустрів єпископа перший раз уже тоді, коли був семінаристом. Бо доти не брав занадто активної участі в молодіжному житті своєї парафії, а в храмі радше стояв у натовпі, тому не мав багато нагод для особистої зустрічі з ним. До Вищої духовної семінарії Святого Духа в Городку на Поділлі мене мав приймати тодішній ректор, отець Ян Слєповронський. Та я прийшов пізніше, коли навчальний рік уже розпочався, тож він мусив порадитися з єпископом, світлої пам’яті Яном Ольшанським, чи можна мені вступити. А відтак повідомив, що єпископ Ян мене приймає, тож можу приїжджати до семінарії.

Я приїхав, і єпископ за першої нагоди покликав мене до себе. Тоді його сутана й пілеолус (це невеликий головний убір, який носять єпископи) справили на мене неабияке враження. Він попросив розповісти щось про себе. Я розказав, що зміг, і це була дуже гарна зустріч. Коли я згадав про деякі проблеми, що стосувалися моєї сім’ї та хвилювали мене, єпископ Ян упевнено відповів: «Не хвилюйся, воно там вирішиться». Як виявилося, його слова були пророчими. Справді, так і сталося: тоді все вирішилося (хоча згодом ці проблеми ще виринали знов).

Згодом я зрозумів, що єпископу Яну справді залежить на тому, щоб семінарія існувала. Це була перша відновлена семінарія в незалежній Україні, і він дуже любив її. Щотижня приїздив на кілька днів, щоби побути разом із семінаристами. Знав особисто кожного і про кожного.

 

— А коли у вас виникла перша думка про священство?

— Коли ще я був підлітком, то на канікулах у бабусі, маючи років 15, говорив про це, хоча ще навіть не тямив, що кажу. Мені й іншим хлопцям із нашої родини бабуся якось сказала: «Так мало священників… Як добре би було, якби хтось із вас став священником». Я тоді й не думав навіть про таке, але відчув, що це її мрія, слабинка, так би мовити. Тож дозволяв собі певну нещирість щодо неї. Коли бабуся на щось ображалася (переважно через те, що ми знову зробили якусь шкоду), я приходив і казав: «Бабусю, не ображайся. Як виросту — стану священником!» Тоді вона усміхалася, обіймала мене, і все було гаразд. Звісно, я радше маніпулював, як це часом роблять підлітки, коли не до кінця розуміють серйозність того, що стверджують, — однак факт лишається фактом, говорив про це.

А суттєво в цьому плані Бог доторкнувся до мене вже пізніше. Я людина доволі спонтанна й емоційна, а Господь до кожного має свій підхід. Отже, ми вирушили з колишнім семінаристом, моїм приятелем, до семінарії в Городку, щоби забрати звідти його документи. Він сам попросив мене про це, бо дорога була неблизька. Та і я цікавився тим, що таке семінарія.

Зайшовши в семінарійне приміщення, я пережив приплив надзвичайно позитивних емоцій. І почув внутрішній голос, який чув згодом лише кілька разів: «Ти мусиш залишитися тут». Це було дуже виразно й відчутно: я сюди зайшов і вже не маю виходити, бо тут моє місце. Коли приятель забрав свої документи, я спитав, чи можна порозмовляти з ректором.

Увійшов до отця-ректора, запитав: «Чи можна навчатися у семінарії? Чи ви приймаєте?» Тоді я боявся лише одного: щоби він не запитав саме те, про що ми зараз говоримо, мовляв, коли ж тобі прийшла така думка? Особливо зважаючи на те, що це сталося раптом хвилин десять тому (усміхається). Звісно, він запитав. Тож я подумав, що треба бути чесним: тут семінарія, обманювати не можна. І сказав: «Щойно, коли приїхав, мене це зацікавило». Сказав і думаю: якщо він зараз засміється, то встану, вийду — і ніколи не повернуся. Але він не засміявся, за що я досі йому вдячний. Навпаки, серйозно поглянув на мене і сказав: «Так, розумію».

 

— Що — як можна зрозуміти вже з перспективи досвіду — готувало вас до розпізнання покликання в дитинстві чи в юності?

— У моєму випадку не було так, як у фільмі «Мільйонер із нетрів», коли все те, що пережив головний герой, потім допомогло йому виграти мільйон. Однак деякі, так би мовити, елементи підготовки Бог давав — як дає кожному, кого готує до певної відповідальності. Зокрема, я вдячний Господу за «малу семінарію», яку отримав через віру дідуся й бабусі, а також за те, що спостерігав віру мами, тітки… У них я з дитинства бачив саме живу віру, а не просто традиційні «походи» на Святу Месу, щоби «відмітитися». Мої дідусь із бабусею — це покоління людей, які пережили Голодомор, переслідування… І про Бога вони завжди говорили як про реальну Особу: «Бог сказав, Бог зробив». Як про Того, кого ти не бачиш, але Він — живий, тож є і діє всюди.

Я не раз задумувався над цим, розмовляючи з людьми, які мають сумніви у вірі та в тому, чи Бог справді є, хоча належать до Церкви (і прийшли до неї не вчора). Завдяки вірі моїх рідних у мене ніколи не було сумнівів щодо того, чи Бог реально є. Передалася мені також їхня любов до Церкви: молитва за священників, за всю спільноту Церкви, у намірах папи… На канікулах ми з дідусем і бабусею часто разом молилися на розарії. Відтоді мене не покидає переконання, що я належу до Церкви Христової, що Бог є живим.

З другого боку, на моєму становленні не могло не позначитися те, що наша сім’я була дуже бідною, а батько мав труднощі через залежність від алкоголю. Звісно, ми жили в скруті. Та мені здається, що я ніколи не мав претензій, коли хотілося щось купити, а не було змоги. Я знав, що грошей обмаль, і це було справді було так.

Однак убогий спосіб життя у сім’ї мені згодом придався: тепер я дякую Богу, коли не маю проблем із тим, щоби зберігати чи відкладати кошти. І не лише зараз не маю (бо єпископ, зрештою, і не може бути нерозторопним), а й не мав раніше, у семінарії чи вже як священник. Мені здається, що я не прив’язаний до матеріальних благ, тож спокійно сприймаю, що гроші як легко приходять, так і легко йдуть на різні потреби Церкви. Безперечно, у мене є інші слабкості, однак саме у цьому, дякувати Богові, я вільніший. Можливо, через такий дитячий і юнацький досвід більше співчуваю бідним, прагну їм допомогти — і маю докори сумління, коли міг допомогти, але не вийшло цього зробити. Папа Франциск багато говорить про вбогу Церкву, тож сподіваюся, що мій підхід тут відповідний.

Також мене формувало середовище віри, наскільки я міг бути до нього причетним. І певною мірою моя сільська школа (не в Шаргороді, а в поблизькому селі Слобода-Шаргородська) — однак у своєрідному сенсі. Бо це не так уже й просто — бути єдиним католиком серед православних. Хоча вже під кінець виявилося, що деякі однокласники теж були католиками, тільки не виявляли себе. Я ж не приховував, що ходжу до католицького храму, провокуючи насмішки й переслідування «на місцевому рівні». Тож завжди, образно кажучи, був у меншості. Це теж позначилося на мені, позбавивши претензій на приналежність до «сильної більшості», і знадобилося згодом як школа покори.

 

— Дякую за щирість. Нині багато з нас (особливо «діти 90-х») мають аналогічний досвід, із якого нелегко випростатися. Як не батько, то матір чи інші люди в оточенні зловживали алкоголем. А ми, вже дорослі діти, ледь не щодня стикаємося з наслідками цього…

— Погоджуюся. Характеризуючи мешканців пострадянського простору, європейці часто підмічають типові риси, які нас супроводжують. Наприклад, страх і невпевненість — зокрема, страх керувати й вирішувати.

 

— Усе те, що характерно для людей, які мають наслідки непростого дитинства і поки не дають із ними ради.

— Однак Господь робить чудеса: усе можна змінити, в окремих випадках — навіть докорінно. Проте згадані наслідки часто доводиться нести на собі, вони мають чільне місце серед людських хрестів. Як у єврейській приказці, згаданій у пророка Єзекиїла: «Батьки їли недоспілі грона, а на зубах у дітей оскома». Так само, як, наприклад, успадкована знищена екосистема так чи інакше тягне за собою кривду для спадкоємців: потрібно кілька поколінь, щоб усе виправити. Подібно і з вихованням у сім’ї, де були труднощі такого роду: воно не лишається без результатів.

Утім, наші батьки могли передати нам лише те, що мали самі. Вони теж багато в чому були скривджені — комуністичною ідеологією, спотвореним нею баченням світу і людини, радянською системою виховання, руйнацією інституту сім’ї, а також неможливістю отримати вільне й повноцінне християнське виховання, доки Церква фактично не могла діяти. Батьки постраждали — а ми постраждали від них, хоча часто вони нас і дуже любили.

Із деякими наслідками такої ситуації доводиться змиритися, але це не означає, що нічого не можна змінити на краще. Можна, і на це є великі шанси! Можна запрагнути стати кращою версією себе. Слухати Бога, шукати натхнення в молитві, просити поради в розумних людей, які хочуть і можуть допомогти. Шукати того, якими, за Божим задумом, мають бути людина, сім’я.

А водночас варто з розумінням ставитися до самих себе, до своїх помилок, адже одразу й ідеально все не виходить виправити навіть при бажанні. Не варто через це впадати у відчай, адже промах не означає, що в нас узагалі нічого не вийде — це лише тимчасова невдача, завжди є нова можливість зробити по-іншому та краще.

 

— Як кажуть, перемагає не той, хто ніколи не падав, а той, хто щоразу підводився.

— Тому Бог від нас і хоче щирої волі та зусиль. Адже ми можемо стати кращим — такими, як Він задумав нас у своїй уяві. Коли щось не виходить, Господь ставиться до нас із розумінням, тож і ми маємо ставитися до себе з розумінням. Щось вдається змінити, щось залишається нашим хрестом назавжди. Так чи інакше, ті покоління, які прийдуть після нас, уже будуть вільнішими від помилок минулого. А те, що ми робимо, все одно послужить їм як цінний і важливий — хоча й непростий — досвід.

 

— Як склалося ваше життя після школи?

— Тоді мене чекав гарний час — час навчання у професійно-технічному училищі. Я з теплом згадую той період, а також хлопців і дівчат, які вчилися разом зі мною. Нас об’єднував ентузіазм до навчання і дозвілля: разом грали у баскетбол, завжди мали добрий гумор, десь разом ходили. У шкільні роки цього не було, але в училищі склалося. Після школи, де я насправді навчався не найкраще, з’явився шанс почати все з початку, і я ним скористався. Нові люди, нове місце — і захотілося добре вчитися; прийшло розуміння, що в житті буває новий етап. Згодом іншим таким новим етапом стала семінарія.

До речі, саме досвід училища допоміг мені згодом не боятися семінарії. Бо я сприймав її як заклад для вибраних, здібних — майбутніх священників, які згодом будуть проповідувати, працювати з людьми… І якби дивився на це лише через призму прикрого шкільного досвіду, міг би не насмілитися вступати. Справа в тому, що в школі я радше втратив віру в себе через те, що «з’їхав» у науці (хоча в початкових класах вчився добре, але з часом уже ні сімейна ситуація, ні різні інші причини хорошим оцінкам не сприяли), і дійшов думки, що ось, мовляв, я такий і краще вже не вийде. Але в училищі, де ми всі знову були на рівних позиціях, раптом зрозумів, що можу бути кращим. Здобув запал, захотів старатися — і вийшло.

І в семінарії вже не було страху. Знову прийшло розуміння, що це новий етап, що я вдруге зможу стати «кращою версією себе», так би мовити. Згодом те, чого мені бракувало в освіті, вдалося надолужити — і в семінарії, і після неї, і в університеті в Римі. Якось я навіть задумався, чи не вступити до єзуїтів, духовність яких мені подобалася. Але десь прочитав, що вони навчаються 14 років, і вирішив, що настільки «кращу версію себе» вже, мабуть, не осилю (сміється). Та Бог так пожартував, що зрештою я сім років учився в семінарії, а потім іще сім — в Італії, здобуваючи докторський ступінь із канонічного права. У підсумку — ті самі 14 років, яких я раніше так злякався.

 

— Чи між навчанням вдалося здобути досвід парафіяльного служіння?

— Священники, трапляється, критикують єпископів, взятих «не з парафії»: мовляв, це скоріше адміністратори, а не душпастирі. На жаль, я теж не можу похвалитися багатьма роками роботи в парафії. Я працював там лише два роки. Рік — як диякон у невеликій парафії в Козятині на Вінниччині, де вже міг багато проповідувати та вести деякі богослужіння. Це був гарний досвід під керівництвом настоятеля отця Юзефа Мошковіча. Другий рік — також на Вінниччині, як священник-вікарій у Мурафі під управлінням одного з моїх найкращих друзів, вже святої пам’яті, настоятеля отця Петра Лічняровського. Там дуже велика парафія, активне душпастирство. Було чудесно: купа душпастирських груп, численні виїзди із молоддю.

 

— Чудесно, але недовго: адже далі було навчання в Римі. Чим найбільше запам’ятався той час, що найцінніше він для вас містив?

— Вірю, що Господь скерував мене туди, щоби зміцнити мою віру і любов до Церкви. Так, я вже мав усе це, однак ще потребував укріплення. Звісно, мені довелося бачити у Римі й зловживання, і переступи в церковному середовищі, не без того. Але передусім я зустрів там багато гарних людей, добрих і святих викладачів і священників. Мав можливість отримати досвід справді вселенської Церкви — адже це, гадаю, можна найгостріше пережити або подорожуючи світом, або перебуваючи саме в Римі.

Навчання у Римі — це коли поряд із тобою усміхається священик із Кореї, трохи далі сидить мексиканець, а поряд із ним — однокурсниця з Китаю (із нею ми навіть товаришували). Усі різні, але єдині у поглядах на віровчення, у переживанні Святої Меси… Відчуваєш себе серед громадян Неба, близьких не через національність, а як брати й сестри у вірі. Досвід універсальності Церкви став для мене надзвичайно важливим — і я постійно бачив там усі можливі обличчя вселенської церковної спільноти як серед студентів, так і серед викладачів, паломників, гостей.

Також я жив у Римі в різних гуртожитках, два роки навіть на теренах Ватикану, поряд із будинком святої Марти, де зараз мешкає папа Франциск. Там оглядав усе, куди дозволяли заходити швейцарські гвардійці. Я час від часу вочевидь зауважував слабкість і грішність людей, спостерігав багато недосконалих ситуацій — але водночас бачив велику простоту і «звичайність». Людські помилки, недосконалість, промахи не зменшили моєї любові до Церкви, радше привчили до того, що її тримає Христос, а не люди.

 

— Ви були семінаристом, згодом священником, докторантом у Римі, віцеректором і ректором семінарії, а відтак стали єпископом. Як особисто нині оцінюєте, що в першу чергу семінарія має дати людині, яка готується до свячень?

— О, це непросте запитання — особливо зважаючи на те, що у Ватикані над ним працюють цілі комісії, видаючи відповідні документи, що регулюють діяльність духовних навчальних закладів. І ще заохочують місцеві Конференції Єпископів адаптувати їх до умов місцевої культури, до речі.

Загальнолюдська і пастирська формація, що відбувається в семінарії, дуже багатогранна. І покликана бути гармонійною. Можна занадто зосередитися на людському рівні формації (будь доброю людиною! будь відкритим!), однак занедбати інтелектуальний розвиток — і що цей священник потім скаже людям, хоч би якою гарною людиною він був? Пресвітер покликаний бути освіченим і добрим душпастирем, для чого теж потрібна відповідна формація на усіх рівнях.

Семінарія — час, коли студент, прийшовши з дому з певними уявленнями про практики духовного життя й конкретним особистим досвідом, має пережити глибокі й гарні стосунки з Ісусом. Подружитися з Ним. Зрозуміти, що Він є Богом живим і реальним, що Він — мій Господь. Тому час навчання у семінарії часто порівнюють із часом, коли апостоли перебували з Ісусом. Там семінаристи ближче знайомляться з Христом, особисто пізнають Його. Ставляться до Бога серйозно, вчаться слухати Його, спілкуватися, сприймати Його авторитет.

Це і є найважливіше завдання семінарії — допомогти хлопцю, чоловікові збудувати живі взаємини з Богом. Згодом це сприяє мотивації навчатися, коли розумієш, що сам Господь від тебе цього хоче. Що ці знання потрібні не для оцінки, а щоби служити тим, хто до тебе прийде.

 

— В інших країнах у формацію семінаристів іноді залучені подружні пари — скажімо, батьки когось зі священників із цієї місцевості. Семінарію часом розглядають як свого роду формаційний дім, а семінаристи слухають курси ще й в університетах. Вимоги до вступників теж деколи відрізняються від наших: скажімо, ідеться про вік, життєвий досвід, базову освіту. Наскільки гнучкою має бути семінарійна система? Чи слушно наважуватися на зміни у таких питаннях, як вимоги до вступу, формат навчання тощо?

— На мою думку, формаційний будинок має так чи інакше бути — принаймні на першому етапі життя й формації семінариста. Я не проти того, щоби ми, слухаючи натхнень Святого Духа, міркували, що і як можна змінити в системі формації. Бо розуміння, що сучасна система недосконала, також присутнє. Це трохи нагадує підхід до демократії: тримаємося її, бо щось краще наразі запропонувати важко. Думаю, наша система навчання і формації в семінарії не погана — але це не означає, що вона не потребує змін.

Я, наприклад, зауважував, що хлопці трохи нудьгують, перебуваючи стільки часу разом. Особливо старшокурсники — вже достатньо зрілі чоловіки, що вже шостий чи сьомий рік у семінарії. Приходило розуміння, що їх вже час десь спрямувати… Та зовсім позбавити можливості бути разом — також неправильно. Хлопцям треба дати відірватися від своїх сімей, звичок, уявлень, адже до семінарії вони приходять уже сформованими особами.

Також формація в семінарії в умовах спільного перебування допомагає позбутися залежностей, якщо вже вони наявні. Я, наприклад, колись занадто любив дивитися телевізор, тож мав почати це контролювати. Хтось кидав палити. Зараз найбільш розповсюджена залежність від смартфонів, комп’ютерів. Але в семінарії можна користуватися смартфоном лише раз або два на тиждень, залежно від внутрішніх правил. І хоча спочатку це здається неймовірним, згодом хлопці звільняються від надмірної потреби в гаджетах.

Отже, перші роки семінарійного життя в спільноті допомагають відірватися від світу, звільнитися від колишніх шкідливих звичок. А згодом, на старших курсах, можливі різні підходи: поєднання студій із душпастирською практикою, пасторальними виїздами чи довшим перебуванням на практиці поруч із тим чи іншим священником. Колись, до виникнення класичної системи навчання для кандидатів до священства, яку сформував святий Карло Борромео, майбутні пресвітери формувалися саме так: поруч із освіченими священниками, які могли дати їм добрий приклад служіння. Священники самі навчали і формували кандидатів (або відсилали їх додому).

Сьогодні старших семінаристів варто відпускати щораз далі та на довше: так може виявлятися справжня сила їхніх намірів тривати в цьому служінні. Відпускати — і щоразу чекати, чи повернеться, яким повернеться… Мов Ной, який відпускав голубів із ковчегу аж доти, доки один із них не повернувся з оливковою галузкою.

 

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Venture Miksi sinun kannattaa ehdottomasti peittää lautasellinen ruokaa yöllä: Muista nämä keittiön taikauskot Noki on helppo pestä pois liedeltäsi: kokeile näitä hyväksi havaittuja puhdistusmenetelmiä Kaalin versot kasvavat isoiksi ja vahvoiksi: muista tämä hoito Yksinkertainen temppu, jolla saat pidettyä tuoreet hedelmät keittiössäsi pitkään.Laita tämä päälle Puutarhurin niksi siitä, miten herukoita voi parhaiten lisätä Avattu suolakurkku on turvassa homeelta: muista tapa suojata suolakurkkuja Slovakiassa kävi hyvin huonosti.Nämä ovat maailman onnellisimpia maita Sinulla on sitä keittiössäsi, mutta et tiedä, että se on yksi terveellisimmistä mausteista.Se suojaa sydäntä ja tukee vastustuskykyä Keittiösi tuoksuu aina hyvältä: 5 niksiä kokeneilta emänniltä Munakokkelista tulee hämmästyttävän herkullista: noudata 3 yksinkertaista sääntöä Onko slovakkeja uhkaamassa uusi vero? Maksaa valtiolle tilisiirroista ja pankkiautomaattinostoista Pannukakut paistuvat mukavan rapeiksi: kokeile lisätä tätä ainesosaa taikinaan Pasta kiehuu kiinteäksi ja mehukkaaksi: muista, miten ruokalaji keitetään oikein Charlotte kypsyy täydellisen mureaksi ja maukkaaksi: muista 3 tärkeintä kokin salaisuutta Hikitahrat vaatteissasi eivät jätä jälkiä: kokeile tätä nestemäistä jauhetta Mikä ilmastointilaite sopii kotiisi: muista nämä asiantuntijoiden vinkit Cât rezistă ouăle de țară vs.de cumpărat la frigider? Când nu mai trebuie consumate Miten valurautaiset keittotasot puhdistetaan tehokkaasti Hirssipuuro kiehuu ihanan mureaksi ja herkulliseksi: muista nämä niksit Miten kokeneet emännät pesevät rasvaa kylmässä vedessä: muista 3 yksinkertaista temppua Miksi kokeneet emännät pakastavat leipää: muista nämä hyödylliset kulinaariset niksit Älä heitä kertynyttä muovipulloa pois: 10 tilannetta, joita voit käyttää kotona ja keittiössä Miksi tieltä löytyneitä rahoja ei kannata noutaa: viisi vaarallista seurausta Miten puhdistaa kylpyamme nopeasti: 6 tapaa käyttämällä kansanhoitoa Miten muuten käyttää paperiliittimiä: käsityöläisemännät ovat keksineet 9 uutta tapaa kotiin ja keittiöön Valkosipuli lopettaa kellastumisen: muista nämä 3 tehokasta hoitoa Älä heitä vanhoja muoviastioita pois: 9 tapaa käyttää niitä kotona ja keittiössä Kylpyamme pääsee nopeasti eroon kalkista: muista nämä 2 puhdistusliuosta WC-kulho lakkaa vuotamasta vettä: muista tämä vianetsintämenetelmä Et itke sipulia: kolme tapaa käsitellä epämiellyttävää haittaa Miksi riisivettä ei tarvitse kaataa pois: 4 tapaa käyttää sitä kotona Älä heitä vanhaa paistinpannuasi pois: 5 mielenkiintoista käyttötarkoitusta kotitaloudessa Älä heitä vanhoja tavaroita pois: 8 esinettä, jotka tulevat tarpeeseen kotona ja keittiössä Perunan säilyvyys pitenee: Näin säilytät perunat oikein tasaisissa olosuhteissa Näin muut ovelat emännät käyttävät mikroaaltouunia: 12 vinkkiä kotiin ja keittiöön Hoover kestää paljon pidempään: miten laitetta ei saa käyttää siivouksen aikana Laattojen välissä olevat rikkaruohot häviävät: kokeile tätä ruiskutusliuosta Uunin luukku kiiltää valkoisena: yksinkertainen liuos poistaa nopeasti rasvan ja saostumat lasista Miksi kokeneet puutarhurit eivät istuta auringonkukkaa vihannespuutarhaan: Kasvi vaikuttaa negatiivisesti maaperään Miten muut tajuavat emännät käyttävät vanupuikkoja: 6 hyödyllistä kauneus- ja kotitalouselämän hakkeria Lasit eivät enää huurru: 5 todistettua tapaa shampoon ja saippuan avulla Käytä sitruunahappoa keittiön ulkopuolella: 4 hyödyllistä kotitalouden lifehackia Froteepyyhkeistä tulee poikkeuksellisen herkkiä: kirjoita ylös näiden pesuliuosten koostumus Älä heitä vanhaa lapiotasi pois: 8 tehokasta tapaa käyttää sitä kotona ja maaseudulla Mitä jokaisen kokin tulisi tietää: 4 yleisintä virhettä keittiössä Tuholaiset eivät koske sipuliisi: muista tämän puutuhkaliuoksen koostumus Omenahillo maistuu tavallista paremmalta: muista tämä maukas karpalolisäys Miksi kokeneet puutarhurit eivät istuta lintukirsikkaa talon lähelle: vahingoittaa hedelmäpuita ja vihannespuutarhaa Miten muuten kokeneet kotiäidit käyttävät muovipulloja: 5 tapaa kotiin ja mökille Aamiaisruoat, jotka pitävät sinut virkeänä koko päivän, on nimetty Kanafileestä tulee hämmästyttävän herkullista: kokeile lisätä ruokaan tämä kastike PERFEKTNÍ těsto na veškeré pečivo, které není třeba hníst: Recept mám od slavného pekaře, peču už jenom z něj! Pečení bude vzdušné a křehké: pamatujte na základní pravidlo přípravy těsta Nalévám obyčejné SALKO s ořechy a dělám to na každou oslavu: výsledek vás potěší (RECEPT)! Tyto přísady v kávě z ní dělají jed.Většina Slováků ji tam dává Domácí hnojivo na ibišek je lepší než to z obchodu.Vyrábím ho ze tří ingrediencí.Sousedé mi závidí mou zahradu Odtrhněte několik listů a vložte je pod těsnění.Problém zmizí a pračka bude jako nová Jak ochladit byt v horkém počasí? Ani nápad otevřít okna! Odstraňte jednu věc Nevylévejte vodu po uvaření brambor: 3 užitečné způsoby, které využijete doma i v kuchyni Nejen levandule.Tyto rostliny zaženou komáry z vašeho balkonu Palačinky se upečou pěkně křupavé: zkuste přidat tuto přísadu do těsta Přidejte do vody a vaše okna budou zářit jako nová Mají také 40 květů a kvetou nepřetržitě půl roku: Pěstitelka nejkrásnějších orchidejí prozradila, jak získat takovou nádheru! V horkém počasí nastavte termostat na „pět“.Čeká vás příjemné překvapení Proč byste si měli na noc rozhodně přikrýt talíř s jídlem: pamatujte na tyto kuchyňské pověry Proč zkušené hostitelky zmrazují chléb: pamatujte na tyto užitečné kulinářské triky Těstoviny se uvaří pevné a šťavnaté: nezapomeňte, jak pokrm správně uvařit Mrkev bude sladká a velká: pomůže jí jednoduché hnojení Bez klimatizace se byt rychle ochladí: pamatujte na těchto 5 účinných pravidel Míchaná vajíčka budou úžasně chutná: dodržujte 3 jednoduchá pravidla Knedlíky se při vaření nerozpadají: pomůže jedna lžíce této přísady Takto se připravuje ovoce ke zmrazení.Nebude se lepit ani drolit Jak najlepiej zagęścić gulasz? Zapomnij o ziemniakach, TO jest o wiele lepszy sposób! Irytują Cię nowe plastikowe nakrętki do butelek? Oto prawdziwy powód, dla którego nie można ich rozdzielić! Jedz garść dziennie, a twoje jelita będą działać jak nowe.Słowacy o tym zapominają Krem francuski: Niesamowicie lekki i delikatny, pasuje do każdego deseru!