Папа: переказувати віру, яку отримали, а не іншу

Дякуймо Господу Богу за дар віри і стараймося його передавати іншим, — сказав Папа Франциск у черговій катехизі про євангелізаційний запал.

Сьогодні, в середу 8 березня 2023 р., він зосередився на церковному вимірі євангелізації та на апостольській ревності всіх охрещених.

Після зимової перерви загальні аудієнції знов повернулися на площі св. Петра, пише Vatican News.

Єдність у часі

Від першого «собору» в історії Церкви, на який апостоли й перші учні зібралися в Єрусалимі, щоб вирішити справу, яка стосувалася євангелізації, — і до Другого Ватиканського Собору, який у ХХ столітті представив Церкву як Божий люд, що звершує паломництво в часі та за своєю природою є місіонерським. Такий часовий огляд зробив Папа Франциск у катехизі про апостольську ревність. Попереднього разу він ділився думками про значення рішення  апостолів у справі звіщення Доброї Новини неєвреям. Тепер запросив прислухатися до вчення Другого Ватиканського Собору, відкриваючи, що «євангелізувати — це завжди церковне служіння», яке ніколи не є самітницьким, ізольованим чи індивідуалістичним. «Архітектором» мосту, що поєднує ці події, він назвав Святого Духа.

Передавання того, що отримали

Святіший Отець насамперед вказав: євангелізатор передає те, що отримав. Про це писав ще святий Павло. І цей «церковний динамізм» є гарантом «автентичності християнського звіщення». «Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема!» — читаємо в Посланні до галатів.

«Церковний вимір євангелізатора, отже, становить критерій перевірки апостольської ревності. Перевірки необхідної, бо спокуса діяти самотужки постійно підстерігає, особливо тоді, коли дорога стає непрохідною та відчуваємо тягар зусиль», — сказав Папа. «Не менш небезпечною» він назвав спокусу іти «легшими псевдоцерковними дорогами», тобто впроваджувати людську логіку чисел і статистики, покладаючись на свої ідеї, програми, структури та зв’язки.

Джерело в любові Отця

Далі Наступник святого Петра безпосередньо перейшов до спадщини Другого Ватиканського Собору. Він запропонував уривки з Декрету «Ad gentes» про місіонерську діяльність Церкви, який передусім вказує на любов Бога Отця як на джерело. «Своєю безмірною й милосердною ласкою вільно створивши нас та благодатно покликуючи нас до спілкування із собою в житті та славі, Він щедро пролив і далі не перестає проливати свою божественну доброту, щоб той, хто є Творцем усього, став нарешті “усім в усьому” (1 Кор 15,28), творячи водночас і свою славу, і наше блаженство», — читаємо в 2‑му пункті. Як підкреслив Папа, цей уривок — фундаментальний, бо говорить нам про те, що «адресатом Отчої любові є кожна людина». І ця любов досягає нас через місію Сина, посередника спасіння, та Святого Духа, який діє в кожному. Собор також нагадує нам про те, що завдання Церкви це «продовжувати місію Христа», і це є «явлінням і сповненням Божого задуму в світі та історії».

Силою хрещення

«Ці короткі згадки допомагають нам зрозуміти церковний сенс апостольської ревності кожного учня-місіонера. Апостольська ревність — це не ентузіазм, це щось інше: це Божа благодать, яку ми повинні берегти. Ми повинні збагнути суть цього, бо серед Божого люду, що звершує паломництво та євангелізує, немає активних і пасивних суб’єктів», — вів далі Святіший Отець. Кожен охрещений, незалежно від своєї функції в Церкві та рівня освіченості своєї віри, «є активним учасником євангелізації». Силою хрещення він бере участь у місії Церкви, а в ній — «у місії Христа Царя, Священика і Пророка». І це завдання, як читаємо в «Ad gentes», є «тим самим всюди і за будь-яких умов, хоч залежно від різних умов здійснюється по‑різному».

«Це заохочує, щоб ми не закам’яніли, визволяє нас від звикання, бо воно не є Божим. Місіонерська ревність віруючого виражається також і через креативне шукання нових способів звіщати й свідчити, нових способів виходити назустріч пораненому людству, за яке вболіває Христос», — сказав Папа. Євангелізація — це служіння, а приступити до джерельної любові Отця та до місії Сина і Святого Духа не означає «замкнутися в просторі статичного особистого спокою». Навпаки, це спонукає «визнати безкорисливо даний нам дар повноти життя», дякувати за нього Богові та ділитися ним з іншими «з почуттям відповідальності» й разом проходячи «звивистими та важкими дорогами історії».