Роздумам про сенс Христових страстей була присвячена загальна аудієнція Папи Франциска, що відбулася у переддень Пасхального тридення.
«Чому стільки зла у світі?» Це запитання стало відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився з учасниками загальної аудієнції 5 квітня 2023 р., повідомляє Vatican News.
У неділю літургія розповідала про Господні Страсті, і євангельська розповідь завершилася словами: «Запечатали камінь». «Здається, що все закінчилося. Для учнів ця брила означає кінцеву зупинку надії», — сказав Франциск. Учителя розіп’яли: ганебна смерть є прилюдною поразкою, «найгіршим фіналом, який тільки може бути».
«Однак зневіра, що гнітила учнів тоді, зовсім не є чужою для нас сьогодні. Також і в нас збираються похмурі думки та почуття розчарування: чому стільки байдужості щодо Бога? Це справді цікаво: чому така байдужість до Бога? Чому так багато зла у світі? Чому надалі зростає нерівність, а жаданий мир не настає? Чому ми так прив’язані до війни, до того, щоб завдавати кривду одні одним. А в серцях кожного стільки марних очікувань, стільки розчарування!» Папа додав: з’являється відчуття, що «колись було краще»… Одним словом, «також і сьогодні надія здається запечатаною під каменем зневіри».
Погляд на хрест
Як зазначив Наступник св. Петра, в учнях закарбувався образ хреста. Саме там «зосередився кінець усього». Але вже незадовго вони відкриють «саме у хресті новий початок».
«Божа надія проростає саме так: вона народжується та відроджується у чорних ямах наших розчарованих очікувань; натомість справжня надія ніколи не розчаровує», — сказав Папа. Хрест — найжахливіший засіб катування, з якого Бог видобув «найбільший знак любові». Це нагадує нам про те, що «Божі початки розпочинаються часто там, де є наші завершення». З цього випливає заохочення скерувати погляд на хрест, «щоби в нас проросла надія».
Ісус, позбавлений усього
Коли ж поглянемо на хрест, то побачимо Ісуса обдертого та пораненого. Папа запросив розгледіти в цих двох аспектах, «як надія, що здається вмираючою, відроджується». У Євангелії читаємо, що розпинателі розділили між собою одежу Ісуса, кидаючи жереб. Так Бог, «який має усе», дозволяє на те, щоб «Його позбавили всього». І це впокорення є шляхом відкуплення, бо так Бог «перемагає нашу прив’язаність до зовнішнього». Нам нелегко «оголитися», зазначив Папа, тобто «чинити істину»: ми дбаємо про зовнішнє, щоби замаскуватися і показатися кращими, ніж ми є насправді, переконані, що важливо добиватися, щоб інші говорили про нас добре. Тоді «прикрашаємо себе зайвим, але не знаходимо спокою».
«Позбавлений усього Ісус нагадує нам про те, що істина відроджується, коли ми правдиві щодо себе самих, — коли відкидаємо лукавство, коли звільняємося від мирного співіснування з нашою облудою». Папа наголосив, що потрібно «повертатися до серця, до суттєвого, до простого життя, позбавленого багатьох непотрібних речей, які є сурогатами надії». Сьогодні, за його словами, «ми потребуємо простоти: наново відкрити цінність поміркованості, зречення, прибрати все те, що забруднює серце та засмучує нас».
Поранений Ісус
Із другим поглядом на розп’яття бачимо пораненого Ісуса: пробиті руки й ноги, проколений бік. Але до ран тіла, як зауважив Єпископ Рима, додаються рани душі: Ісус самотній, зраджений, засуджений і навіть почувається покинутим Богом. Над тим, хто втік, коли Його старалися проголосити царем, висить табличка: «Це Ісус, Цар Юдейський». Його розіп’ято між розбійниками, а натовп надав перевагу Варавві.
Як це допомагає нашій надії? Папа підкреслив, що також і ми поранені, бо кожен носить шрами від колишніх рішень, нерозуміння, носить біль, який залишається і який важко здолати. Бог не ховає свої рани від нас, бо хоче показати, що «Пасха може відкрити новий перехід: зробити рани пробоїнами світла». Ісус, який на хресті не дорікає, а любить і прощає, «перетворює зло в добро, й так перетворює біль у любов».
«Браття і сестри, суть не в тому, щоб бути багато чи трохи пораненими в житті, але в тому, що робити з моїми ранами», — сказав Папа. Можемо допустити, щоб ці рани інфікувалися почуттям образи та смутку — або можемо єднати їх із ранами Ісуса, щоби також і вони засяяли. «Наші рани можуть стати джерелами надії, коли замість того, щоби плакати над собою чи ховати їх, ми втираємо сльози інших; коли замість того, щоб таїти образу за те, що в нас забрали, ми дбаємо про те, чого бракує іншим; коли замість того, щоб замикатися в собі, ми схиляємося над тим, хто страждає; коли замість того, щоб жадати любові до себе, втамовуємо спрагу тих, хто потребує нас. Бо лише тоді, коли перестаємо думати про себе самих, віднаходимо себе», — підсумував Святіший Отець.
фінансово.
Щиро дякуємо!
