Державний Секретар Святого Престолу відслужив Святу Месу з нагоди 30‑річчя створення незалежних Словаччини та Чеської Республіки.
Поділ Чехословаччини, який є взірцем мирного розв’язування відмінностей завдяки діалогові та взаємній пошані, повинен стати джерелом натхнення для розв’язування нинішніх напруженостей між державами, як ті, що викликали вибух війни в Україні, — сказав 17 квітня кардинал П’єтро Паролін. Державний секретар Апостольського Престолу в римській базиліці Манта Марія Маджоре служив Святу Месу з нагоди 30‑річчя утворення Чеської Республіки та Словаччини, які утворилися після розпаду Чехословаччини.
Кардинал нагадав, що ці нині незалежні держави розділилися 1 січня 1993 року, мирно, даючи світові промовисту науку того, як основоположні завдання самоствердження і незалежності розв’язувати у взаємній повазі, мирі та істинному братерстві.
У присутності Вацлава Колая — посла Чехії при Апостольському Престолі, та Марка Лісаньского, посла Словаччини, кардинал Паролін підкреслив, що великоднє послання миру, переказане Христом Воскреслим, полягає «не у відсутності конфліктів, а на присутності справедливості та згоди».
Найближчий співпрацівник Святішого Отця згадав, що саме у квітні 1993 року було поновлено дипломатичні стосунки Словацької Республіки з Апостольським Престолом, у продовження попередніх стосунків, що існували від 1919 року в формі «двосторонньої місії». З Чехією дипломатичні стосунки Ватикан зміг встановити ще за три роки до цього, 19 квітня 1990‑го. Кардинал підкреслив «значення солідарності та взаємоповаги в будування кращого світу, в якому панує тривкий мир між людьми і народами, що є плодом справедливості та наслідком милосердя».
Згадуючи місію святих Кирила і Мефодія, яких св. Йоан Павло ІІ проголосив 1980 року Покровителями Європи, ватиканський держсекретар наголосив на значенні проповідування віри мовою, зрозумілою для мешканців тодішньої Великої Моравії. З плином століть «слов’янські народи цього регіону поставали перед різними викликами, зокрема — чужинському пануванню та переслідуванням». Однак дух незалежності і самовизначення «ніколи не слабнув, і завдяки цьому позачасовому спадку євангелізації та культурної самобутності, після падіння комуністичного режиму, він приніс плоди мирного розділення Чехії та Словаччини з колишньої федеративної республіки.