Події минулого набувають значення і сили з Воскресінням.
Мистецький твір перед дверима одного теолога з бенедиктинського коледжу виражає неймовірну істину, до якої я постійно повертаюся. На ньому зображена пробита рука, скерована до створіння, — як рука Бога, написана Мікеланджело в Сикстинській каплиці.
Озирнутися
Що це за істина? «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки» (Євр 13,8) та «Через Нього все було створене». Після Воскресіння на Його пробитих руках залишилися рани, а Його пасхальна жертва має своє відображення в сотвореному.
Це означає, що коли ми дивимося в минуле, то бачимо не лише події, які привели до жертви Ісуса на хресті, але й події, які набули значення через хресну жертву Христа.
Відлуння перед криком
Як луна випереджає крик, так ми можемо побачити у цій жертві спасенний акт Бога, який звучить в усій історії спасіння.
Моя грецька православна студентка з бенедиктинського коледжу познайомила мене з особливим богослужінням, що проводиться в її Церкві. Воно стосується 15‑ти пророцтв про Воскресіння, які читаються у Велику Суботу. Я дізнався про них від грецького православного священника о. Георгія Докоса, який чудово підсумував їх нижче.
На самому початку Біблії, в першому розділі Книги Буття, написано, що третього дня з’являється життя — так, як Ісус воскресне на третій день.
Далі в Книзі буття Бог не дає Авраамові принести в жертву свого сина Ісаака і пропонує натомість завіт нового життя — як пізніше це зробить Ісус.
Потім у Книзі Виходу, у 12-му розділі, ізраїльтяни проганяють ангела смерті, склавши в жертву ягнят. Це пророцтво про Божого Агнця, який раз і назавжди переможе ангела смерті.
Пророцтва, що заповідають таїнства
Ці пророцтва стосуються не тільки Воскресіння, а й того, як воно переноситься на таїнства.
У 12-му розділі Книги Виходу ми стаємо свідками того, як перехід ізраїльтян через Червоне море передвіщає Таїнство хрещення. Вибраний народ переходить від смерті до життя, з рабства — до свободи, а їхні переслідувачі — переможені. Це ж саме робить Ісус для нас.
У п’ятому розділі Книги Ісуса Навина ми бачимо пророцтво про Євхаристію, коли великий наступник Мойсея веде свій народ в Обіцяну землю. Там манна, яка годувала його народ, перестає падати, натомість люди починають їсти плоди нової землі (ІсНав 5, 11‑15).
Пророки Старого Завіту
Великі пророки бачили істини такі могутні, що розкриваються в часі та просторі.
Єремія з довірою передрік «новий завіт». Завіт із Ноєм означав вічний кінець знищення; завіт з Авраамом — нове життя навіки після його смерті; а завіт із Давидом заповідав вічне царство. Наш «новий завіт», укладений через Воскресіння Христа, означатиме ще більше.
Софонія припускає, що це може означати. Господь каже: «чекайте Мене до дня, коли Я встану на свідчення», що пояснюється як «у день воскресіння». Чому? «Бо я постановив згромадити народи та зібрати царства, щоб вилити на них Моє обурення, ввесь палкий гнів Мій…» (Соф 3,8),
Ісая бачить це прийдешнє воскресіння у відродженні життя щовесни. Обітниця Господа, «щоб потішити всіх засмучених» (Іс 61,3), безпосередньо вказує на воскресіння: «Бо як земля вирощує свої рослини і як город вирощує своє насіння, так Господь Бог виростить справедливість і славу перед усіма народами» (Іс 61,11).
Розповіді Старого Завіту
Однак найкращими пророцтвами можуть бути ті, що містяться у відомих історіях зі Старого Завіту.
Грецькі православні читають у переддень Великодня всю Книгу Йони, яка розповідає про те, що пророк зійшов у шеол — тобто у країну мертвих, — а на третій день вийшов із черева кита, щоб почути, як Бог каже: «Встань!», уживаючи те ж саме слово, яке Ісус промовив, щоб воскресити дочку Яіра.
Пророк Ілля у своїх зустрічах із вдовою з Сарепти та її сином заповідав і Євхаристію, і Воскресіння. Спочатку він примножив «пригорщу муки в посудині та трошки олії у глечику» (1 Цар 17, 12-16), щоб нагодувати жінку і хлопця. Але потім, коли її син занедужав і помер, Ілля тричі простягся на хлопчиком і знову, взиваючи до Господа, сказав: «Господи, Боже мій, вчини так, благаю, щоб душа цього хлопчика повернулась до нього!» (1 Цар 17,21).
І нарешті, Даниїл описує історію Седраха, Месаха та Авденаго, яких за наказом Навуходоносора вкинули до розпаленої печі. Але «у середині печі так, немов би там повівав вітерець росистий, і вогонь їх зовсім не торкнувся, не завдав їм болю і не скоїв їм ніякої шкоди», і вони «немов одними устами, взяли хвалити, славити й благословляти в печі Бога» (Дан 3, 50‑51).
Досліджуючи Писання
Ісус сказав: «Простежте Писання,… а й вони свідчать за Мене!» (Йн 5,39).
А оскільки Ісус об’являє правду про людину, то Писання говорять також і про нас та про радість від воскресіння Ісуса, яка була такою великою, що пронизала минуле й майбутнє, крізь усі віки.
фінансово.
Щиро дякуємо!
