Боже слово залишається живим не тільки тому, що воно написане «понадчасово» і Бог-Слово є Бог Вічний. А ще тому, що до кожного воно промовляє по‑своєму, тобто «по‑його», відгукується в конкретних ситуаціях і обставинах.
Можна десять і сто і «стопіццот» разів прочитати якийсь уривок і пройти увагою обік, а можна за нього перечепитися, як об камінь. І хоч би скільки грубих книжок було написано на тему Молитви Господньої, а все одно кожному віруючому «Отче наш» скаже щось окремо. Бо в Домі Отця жител багато, а до цих багатьох жител і дверей може виявитися стільки, скільки людей.
Мальтійці звітують, фонди пишуть, Карітаси шлють статистику: стільки-то пакунків, наборів, фур, тонн, десятків тонн гуманітарки відправлено в Україну, і плануються наступні вантажі. Церковні, нецерковні, віруючі, невіруючі («покажи мені віру з діл твоїх»), організовані й одноосібні благодійники та волонтери. Шлють хліб і воду, дитяче харчування і харчі тривалого зберігання, шлють сухе і мокре, «просто додай води» і «просто відкрий бляшанку». Хліб наш насущний. Франківські школярики ліплять вареники для харків’ян. Житомирські діти малюють криві сердечка немедицинського жовто-блакитного вигляду для посилок на фронт. Я бачила фото бліндажа, де на стіні пришпилений такий кривий малюночок, маленький «звіт про доставку», сухий борщ, тушонка-згущонка, шкарпетки-приціл плюс малюночок. І підпис: хотів зробити селфі з цим малюнком, та вибачайте, не вийшло, бо весь час обличчя кривиться, сльози беруть, тож передайте тому художнику на словах, що ми йому сильно вдячні…
Хліб наш насущний.
Хтось у підвалі багатоповерхівки, накрившись трьома ковдрами, розпаковує «привіт із великої землі», і пише в месенджер: я не знаю, як вони вгадали, але ми тут просто обмріялись про чорний «український» буханець, якось він нам зараз ну символ символів… загалом хліб є, нам привезли, а от чорного якось хотілося аж до спазму в животі. І ще дякуємо за крупи і консерви, і за ляльку для найменшої, але з хлібом то це просто казково вдало зробили, неймовірно.
А ще хтось, у цілком спокійному забезпеченому місці, пише: ми нарешті поговорили з родичами. Так було, що ми роками, зустрічаючись, сварилися, а тут з’їхалися, нема куди дітися, нас усіх прийняли разом, шелтер великий, а в місто особливо не вийдеш — ніхто мови не знає, сидимо тут, вправляємося у вмінні дихати спокійно… І якось так склалося, що все зайве немовби залишилося там, у розбитому домі, а ми тут як голенькі, ну або точніше сказати — як голий хліб без масла і решти бутерброда. Коли голодний, то і хліб за щастя, а ті всі накладанці — виявляється, не дуже важливі. Головне, це щоб ми були цілі, діти здорові, їжа в животі, штани на тілі, а хто коли кому кота не погодував і за що сварка була — то вже такі дурниці, що й говорити нема про що. Хліб наш насущний — що ми живі, діти живі, батьки живі, справляємось потроху. Старший син знайшов собі тут роботу, діти взагалі швидше адаптуються і навчаються, я поки що з двома меншими сиджу на соціалці, а свекруха пішла в місцеву парафію і раптом стала такою віруючою, як удома ніколи не була, мені з меншими чи не щодня щось від парафіян приносить, так що у нас все добре.
Кожному Бог дає його хліб насущний. Він відкриває свою руку і все, що живе, годує досита (Пс 145, 16). Одна мама сказала: відтоді як оце почалося, дочка дзвонить щодня, чи нас не накрило. Нас іноді накриває, але не так, щоб виїжджати, і наші тут уже близько, ну а ще кури і город, не поїду, бо і так ніхто особливо не виїхав, то я чого. Зате дочка дзвонить щодня. Хай на дві хвилини чи на одну, але щодня. А раніше добре якщо на день народження подзвонить, не було у нас привчено щодня розмовляти, як ото в кіно показують. У нас було інакше: якщо дзвонять — то щось сталося, а поки не дзвонять — то, значить, усе в порядку, цим і втішалися. Тепер же, прости Господи, але якби не ця війна, де би я чула свою дитину кожного дня!..
Дай нам сьогодні. І допоможи розпізнавати, що для кого є хлібом насущним, головною життєвою потребою на зараз. І прости нам провини наші, бо й ми прощаємо — діти забігані, родичі зайняті, мої потреби не найважливіші у світі, про них можуть і забути, чого там ображатися. І не введи нас у випробування, нехай нас мине ця чаша, якщо можна, Боже Отче.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
