Свідчення

Мама Карло Акутіса: «Це мій син привів мене до Бога»

30 Травня 2023, 17:09 2322

Антонія Сальцано була далека від Бога. На Святій Месі вона була лише тричі: в день хрещення, в день Першого Причастя та в день весілля. До Бога її привів син.

На запитання про те, як її син відкрив віру, вона відповіла: «Звісно, не завдяки нам, батькам. Ми не ходили навіть на недільну Месу. Велику роль відіграла Беата —няня-полька, віддана Папі Войтилі; але у Карло також була природна схильність до святості. Коли йому було три з половиною роки, він попросив мене піти до храму привітати Ісуса. Він збирав квіти у парках Мілана, щоби принести їх Богородиці. Я була неграмотною щодо віри; це він мене врятував і привів до Бога».

Уже написано багато біографій, які показують незвичайність п’ятнадцятирічного Карло, але жодна з них не наблизила нас до нього так, як історія його матері, що жила поруч із ним. Антонія супроводжувала сина у найважчому досвіді його життя — у смертельній хворобі. Разом із ним вона пережила біль і самотність. Як жити, знаючи, що твоя улюблена дитина помирає? Як упоратися з цією неймовірною мукою? Як довіряти Богові? «Це Карло розвіяв морок найтемнішого часу мого життя, пом’якшив стрес від страшної новини. Він не злякався, не дозволив страху заволодіти ним. Натомість він звернувся до Бога. […]На діагноз він відреагував спокійно і сказав: “Господь дав мені приємне пробудження”».

Сьогодні мати й авторка має сміливість поділитися з нами історією життя Карло, який, попри страждання, не втратив радості життя. Мати відкриває нам таємницю свого сина, для якого Бог був центром його життя до кінця.

 

 

 

«Таємниця мого сина». Уривок із книжки

Я зайшла до лікарні з головним болем. Згадала, що вже була тут раніше […]. Лікарня справила тоді на мене похмуре враження, адже спеціалізувалась на лікуванні онкологічних захворювань у дітей. Під час зустрічі професор запропонував приєднатися до групи підтримки. Його пропозиція викликала в мене раптову тривогу і страх. Від самої лише думки про хворих дітей та їхніх матерів у мене по спині побігли мурашки. Я відчувала, що не готова до такого досвіду, а моя сильна схильність до іпохондрії тільки додавала страху. Я знала себе досить добре, щоб розуміти: я негайно поставлю себе на місце цих жінок — що, безперечно, було би боляче. З роками я зрозуміла, що через пропозицію професора Господь хотів якось підготувати мене до хвороби сина. Я вірю, що Бог час від часу попереджає нас про те, що одного дня стане нашою долею. Як справедливо зазначив папа Йоан Павло ІІ, завжди треба пам’ятати, що «майбутнє починається сьогодні, а не завтра». Тільки Господь знає, що буде насправді і яким буде фінал. Життя — це велика таємниця, але іноді Небо посилає нам знаки. Сьогодні я знаю, що тодішні слова професора були першим попередженням: це біль, із яким вам доведеться зіткнутися. Я досі пам’ятаю слова заввідділенням одразу після перших обстежень: «Немає жодних сумнівів, що Карло страждає на лейкоз типу М3, також відомий як гострий промієлоцитарний лейкоз». Лікар не ходив околяса, він із серйозним виглядом пояснив, що хвороба розвивається повільно, виявляючи симптоми лише на останніх стадіях, майже без попередження, і що вона не спадкова. Захворювання викликає швидке розмноження ракових клітин, що порушує метаболізм клітин крові. Карло був змушений залишитися в лікарні й негайно отримати допомогу, щоб мати хоч якісь шанси вижити. Лікарі нічого не приховували. Після того, як заввідділенням пішов, Карло не занепав духом. Я пам’ятаю, як він широко усміхнувся і сказав: «Господь трохи мене потряс!» Його поведінка, його вміння спокійно сприймати ситуацію мене вразили. Я досі пам’ятаю його сяючу посмішку. Я би порівняла його з тим, хто, входячи в темну кімнату, вмикає світло. Раптом усе навколо починає сяяти й набирає барв. Саме так і зробив Карло: розвіяв темряву найтемнішої години, пом’якшив шок від жахливої звістки. Не злякався. Не дозволив страху здолати його. Натомість він звернувся до Бога. І  подарував нам усмішку…

Раптова смерть Карло змусила мене змінити свої погляди. Я навчилася цінувати сьогодення, а також банальні речі, які зазвичай залишаються поза увагою. Втративши сина, я краще розумію людей похилого віку, які живуть спогадами.

Якщо вже говорити про спогади, то мені спадає на думку перший роман із серії «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста «На Сваннову сторону». Автор описує, як смак печива-мадленки викликає у нього в пам’яті прекрасний образ тітки Леоні, а з ним і давно забуті почуття: «І незабаром, пригнічений похмурим днем і перспективою сумного завтра, я машинально підніс до губ ложку чаю, в яку вмочив шматочок мадленки. Але в ту саму мить, коли ковток, змішаний із крихтами тістечка, торкнувся мого піднебіння, я затремтів, відчувши, що всередині мене відбувається щось незвичайне. Приємна солодкість охопила мене, відсторонена, немотивована. Це вмить зробило мене байдужим до мінливостей життя, його дріб’язкових поразок, його ілюзорної короткочасності […]. Я перестав почуватися посереднім, випадковим, смертним».

Спогади нівелюють прірву між тим, що було, і тим, що є. Минуле зливається з сьогоденням. Ця перспектива піднімала і досі піднімає мій дух, коли я думаю про Карло. Якби не було минулого, не було б теперішнього, яке щомиті перетворюється на минуле. Якщо сьогодні, у цей момент, ми можемо легко писати про минуле, це означає, що ми його збудували, пережили, черпали з нього. Попри те, що одного дня мене огорнула глибока темрява, я відчувала, що жодний смуток, жоден страх не зможуть загасити мій звичайний оптимізм, який завжди допомагав мені долати проблеми. Карло написав: «Наше перебування на землі має сенс. Воно має сенс, якщо це особиста подорож до Спасителя. Це наше — моє і твоє — завдання: ми маємо пришвидшити цю зустріч, привести до неї, зробити її реальною». Поет Олександр Поуп якось сказав, що «в людських грудях завжди б’ється надія». Не дамо їй загинути! Вірмо в надію! Будьмо як очі дитини: завжди сповнені довіри. Ми — не сума пороків і невдач; навпаки, ми поєднуємо в собі любов Отця і свою здатність стати образом Сина. Коли Карло лежав переді мною у відкритій труні, в моїй голові пролетіла справжня буря думок. У пам’яті оживали минулі події, часи, спільно прожити миті. Я згадала нашу подорож у Францію. Синові тоді було близько 12 років. Моя мама та мій чоловік складали нам компанію. Ми вирішили відвідати місто Шартр. Їхали безкраїми просторами французьких полів, як раптом перед нашими очима несподівано постав монументальний собор. Самотній і високий, він ніби завис між землею та небом. Карло дуже зрадів. Він хотів зробити фото на тлі західного фасаду, де розташований головний вхід. Двері нагадали йому містичні ворота зі Святого Письма, що ведуть до вічного життя. Фасад був оздоблений чудовим барельєфом із зображенням Ісуса у славі та оточений зображеннями Страшного суду. Коли ми зробили знімок і зайшли всередину, то були вражені красою вітражів. Вони пролягали вздовж нефів, а промені сонця проникали крізь кольорове скло, створюючи воістину казкову атмосферу…

*Уривок із книжки «Таємниця мого сина» Паоло Родарі та Антонії Сальцано Акутіс

Переклад CREDO за матеріалами: Niedziela

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Карло Акутіс
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books