Мій найулюбленіший фільм — класична оскароносна стрічка 1966 року «Людина на всі часи» про життя святого Томаса Мора, роль якого виконав Пол Сколфілд.
В одній зі сцен Мор розмовляє зі своїм попередником на посаді лорда-канцлера, кардиналом Томасом Вулсі, архієпископом Йоркським. Кардинал просить Мора про допомогу у написанні листа до Святого Престолу щодо бажання короля Генріха VIII розлучитися з королевою Катериною Арагонською заради одруження з Анною Болейн.
Бачачи небажання Мора допомогти, Вулсі каже йому: «Мені вас шкода, Томасе. Якби ви могли чітко бачити факти, без цієї жахливої моральної косоокості, маючи лише трохи здорового глузду, ви могли би бути державним діячем… А тепер поясніть, як ви, канцлер Англії, можете перешкоджати цим заходам заради свого приватного сумління?»
Томас відповідає: «Ну, я вважаю, що коли державні діячі відмовляються від власної совісті заради виконання громадських обов’язків, вони ведуть свою країну коротким шляхом до хаосу». Це означає, що совість врятує світ!
Роберт Болт, драматург і сценарист фільму, зображує совість як «володіння собою», вважаючи Мора «героєм самосвідомості», який мав непохитне почуття власного «я». Суддя Роберт Дж. Конрад, автор книжки «Джон Фішер і Томас Мор: зберігаючи душі, втрачаючи голови», не погоджується з ним. Він пише: «Я бачу Мора (і Фішера) інакше. Вони були не самовпевненими, а впевненими у Христі. Вони були не непохитними слугами свавілля, а слугами єдиного істинного Бога, який промовляв через своє Слово і Церкву. Їхнє переконання ґрунтувалося на спільній вірі у те, що Бог — це істина, і що Його Церква — це інституція, яка проголошує правду».
У сцені, де герцог Норфолкський намагається переконати Мора підписати Акт про престолонаслідування, він каже: «Це все дуже бентежить… Я не вчений [….] і, чесно кажучи, я не знаю, чи був шлюб короля законним, чи ні. Але до біса, Томасе, поглянь на ці імена! Ти знаєш цих людей! Хіба ти не можеш зробити те, що зробив я, і долучитися до нас за компанію?»
Мор відповідає чітко: «Коли ми постанемо перед Богом, і тебе пошлють до раю за те, що ти чиниш згідно зі своїм сумлінням, а я буду проклятий за те, що не чинив згідно зі своїм, чи підеш ти зі мною “за компанію”?»
Совість — це слово, яке для кожного має своє значення. Для когось діяти згідно з совістю означає робити, що заманеться, як він вважає за потрібне; для інших це означає мати моральну та політичну свободу догоджати Богові своїми діями — не так, як би хотілося комусь, а так, як вони зобов’язані чинити. Совість має на меті ділитися з іншими знаннями про те, що правильно, а що ні. Совість не діє ізольовано від якоїсь особистої чи індивідуальної інтуїції, від’єднаної від когось чи чогось іншого. Правильно сформоване сумління для католика означає потребу ділитися Божим знанням і вченням Церкви про добро і зло. Таким чином, ті, хто посилаються на «совість», щоб виправдати своє відкидання природного морального або божественного закону, якого навчає Католицька Церква, стверджують цим, що вони вирішили слідувати мисленню, знанням і цінностям когось чи чогось іншого, ніж Католицька Церква і Папа.
Джон Фішер, як і Томас Мор, жив і помер під час переходу Англії від католицизму до протестантизму. Як і Томас Мор, він відмовився визнати розлучення Генріха VIII і його проголошення самого себе головою англійської Церкви. Він залишився вірним Єдиній, Святій, Католицькій і Апостольській Церкві.
Суддя Конрад у своїй книжці яскраво демонструє, як потрібно відстоювати правду згідно зі своєю совістю перед лицем не лише величезного тиску з боку колег, а й усього тягаря цивільної влади. У 1529 році була скликана Папська комісія, уповноважена провести розслідування та ухвалити рішення щодо питання про королівський шлюб. Під час її засідання праворуч від папських легатів сидів сам Генріх VIII і Катерина Арагонська. Радник королеви, єпископ Фішер, сидів поруч із нею. На засіданні був також присутній архієпископ Кентерберійський.
Король Генріх сказав легатам, що він виклав свої сумніви перед усіма єпископами королівства і що жоден із них не заперечував. «Так я зробив щодо всіх вас, мілорди, і всі ви поставили свої печатки під моїми показами [підтримуючи свідчення короля під присягою]». Архієпископ Кентерберійський відповів: «Це правда, якщо це подобається вашій величності. Я не сумніваюся, але всі мої брати, присутні тут, підтвердять те саме».
Настала пауза, під час якої король чекав мовчазної згоди єпископів. Однак у тиші з лав королеви чітко пролунав один-єдиний голос: «Ні, сер, не я. Ви не маєте на це моєї згоди».
Король у гніві підбіг до Фішера, показуючи йому письмове свідчення з печатками: «Погляньте на це! Хіба це не ваша рука і не ваша печатка?»
«Ні, сер, це не моя рука і не моя печатка», — впевнено відповів Фішер.
Король кинувся за підтвердженнями до архієпископа Кентерберійського, що, нерішуче опустивши погляд, підтвердив припущення короля, але Фішер заперечив: «Ви хотіли отримати мій підпис і печатку, як інших лордів у цій кімнаті, але я сказав вам, що ніколи не погоджуся на такий акт, бо це проти моєї совісті; ви ніколи не побачите моєї руки та печатки на подібному інструменті!» Шукаючи виходу, архієпископ сказав: «Ви сказали мені ці слова, але зрештою ви переконалися, що я можу підписатися за вас і поставити вашу печатку, і що ви би на це погодилися».
Не здригаючись, Фішер, один проти всіх можновладців, що зібралися навколо нього, відповів: «Немає більшої неправди, мілорде, ніж ці ваші слова і дії, які підтримує ця благородна аудиторія».
Архієпископ нічого не відповів, і король не намагався його захистити. Натомість, він обійшов це питання, визнавши правоту Фішера, але сказавши: «Це не має значення. Ми не будемо підтримувати вас у цій суперечці, бо ви — лише одна людина».
Як часто ми відмовляємо себе від того, щоб робити правильні речі, кажучи собі: «Я — лише одна людина. Що я можу змінити?» Так, героїчна позиція єпископа Фішера не завадила королю зробити те, що він хотів, і Церква Англії з монархом як її головою зберігається донині. Але навіть після того, як Церква Англії зникне, залишиться правда, про яку свідчив єпископ Джон Фішер. Силу цього свідчення можна побачити в тому, що ім’я Джона Фішера пам’ятають і шанують сьогодні як святе, тоді як імена його колег-єпископів давно ганебно забуті.
І Томас Мор, і Джон Фішер втратили життя за те, що твердо трималися правди. Вони увійшли до товариства святих дверима мучеництва, бо залишилися непохитними щодо істини про нерозривність шлюбу, якої навчав наш Господь. Чому це має значення? Чому вони просто не захиталися під тиском і не знехтували неприємним питанням істини, як це зробив Понтій Пилат?
Томас Мор сказав: «Я не можу скласти присягу, яку мені тут пропонують, не піддавши свою душу ризику вічного прокляття». Ось і все: у житті ми робимо вибір між вічним прокляттям і вічним спасінням. Саме ця ясність бачення і впевненість спонукали Джона Фішера у день своєї страти одягнутися у найкращий одяг і сказати своєму слузі, що це день його весілля, а тому належить одягнутися урочисто. Так само й Томас Мор, вірний до кінця своїм пріоритетам, сказав перед стратою: «Я помру як добрий слуга короля, і передусім — Бога».
Переклад CREDO за: єп. Томас Джон Папроцькі, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
