1 червня 2023 р., в Міжнародний день захисту дітей, у київському храмі святого Миколая відбулася пресконференція. Її провели з нагоди відкриття виставки ікон, написаних на бронеплитах, що захищали життя українських військових на фронті.
Раніше одну з цих ікон отримав у подарунок Папа Франциск під час зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським, а ще одну — Президент Польщі Анджей Дуда.
Виставка є частиною проєкту «АртАрмор», що має три напрямки: іконопис, дитячі малюнки та картини дорослих художників. Вони об’єднані однією метою: допомагати силам оборони України, інформувати світ про те, що тут відбувається, і збирати кошти на покупку засобів захисту для військових, засобів розмінування території та на реабілітацію військових, що повертаються з фронту.
Фото: Олександра Ходаковська
У пресконференції взяли участь Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас; ініціатор проєкту «АртАрмор» Олександр Ковальчук, народний депутат, співзасновник БФ «Україна для героїв»; підполковник Юзеф Добровольский, парафіянин храму і захисник України; пані Наталія Заболотна, заслужена діячка мистецтв, президентка Фонду гуманітарного розвитку України і членкиня Опікунської ради храму святого Миколая. Оскільки виставка збіглася в часі не лише з Міжнародним днем дітей, а й з річницею неповернення храму вірним, попри всі офіційні зобов’язання можновладців, це стало приводом також поговорити про подальшу долю самої будівлі.
Фото: Олександра Ходаковська
— Ми боремося з російським окупантом, але цей Божий дім також окупований: проросійськими, комуністичними рішеннями не повертати вкрадене, — сказав на початку пресконференції настоятель парафії о. Павло Вишковський ОМІ. — Я дуже добре пам’ятаю той момент, коли був підписаний Меморандум, яким Міністерство культури офіційно зобов’язалося повернути храм «не пізніше 1 червня 2022 року». На жаль, попри надії, що у нашій країні щось змінюється на краще, що ми обираємо проєвропейські орієнтири — а для вступу в Євросоюз необхідна реституція церковного майна, — ці зобов’язання досі не виконано. Процес постійно блокують, і це велика рана для нашого суспільства. Так само, як ці бронеплити понівечені російськими кулями, так зранений і цей храм. Процес більше не можна затягувати: ви самі бачите, що святиня у жахливому стані.
— Як єпископ і як віруюча людина я переконаний, що неможливо говорити про справжній мир, коли Бог його не охороняє, — підкреслив архієпископ Вісвальдас Кульбокас. — Самої людської сили замало, щоби здолати зло і досягти справедливого миру. Нам потрібен союз між Божою благодаттю і людськими зусиллями, й сьогоднішня виставка про це нагадує. Вона проходить у храмі святого Миколая, який постійно активно надає гуманітарну допомогу як тут, у Києві, так і в інших регіонах — аж до Херсона, ставши важливим центром людської солідарності. Я бажаю, щоб Господь рясно благословив зусилля єпископів Віталія та Олександра, які разом зі священниками та волонтерами цієї парафії брали особисту участь у гуманітарних акціях, а також зусилля з повернення храму парафіянам.
Фото: Олександра Ходаковська
— Я надзвичайно радий, що ми можемо показати цю виставку саме в цьому храмі, — зазначив Олександр Ковальчук. — По-перше, він дуже гарний, по-друге, він дуже важливий для своїх парафіян і духовенства, а також має глибоку історію і є важливим надбанням українського народу. Я сподіваюся, що питання повернення храму, про яке ми говорили з отцем Павлом уже багато разів, вирішиться якомога швидше. Ми не так давно знайомі, але приблизно 70 відсотків нашого спілкування ми присвятили різним шляхам вирішення цієї проблеми.
Працюючи над проєктом, ми чітко зрозуміли, що війна об’єднала нас, також і з релігійного погляду. Ми спілкувалися з військовими, чиї життя врятували бронеплити — зокрема й ті, які ви побачите на виставці, — і усвідомили, що наші захисники представляють різні конфесії, але їх об’єднує одне: прагнення перемоги. Це ми й хотіли сказати цією виставкою, що представляє ікони святих, яких вшановують усі наші християнські конфесії.
— Я належу до цієї парафії вже майже 20 років. Вперше переступив цей поріг 1993 року, коли був ще курсантом. Я бачив, як зростала цікавість до храму, як мінялося ставлення людей до нього, — розповів підполковник Добровольський. — Але часи змінилися: до нас прийшла війна. Передусім від імені своїх побратимів я хочу подякувати парафії та зокрема її настоятелю за те, що вона підтримує нас та всіх людей, які потребують допомоги з початку повномасштабного вторгнення — як матеріальної, так і духовної. Ми мали таку ситуацію: в нас був поранений у тяжкому стані. Можливостей доправити його до храму не було, тож я просто приїхав до цього храму, у бронежилеті й касці, просто постояв, помолився, — і пораненому стало легше.
Потрапляючи у складну ситуацію, людина звертається до Бога. На фронті немає невіруючих. Там вірять усі. Багато людей із нашої парафії служать; на жаль, є і втрати. Ми молимося за них щовівторка — і за тих, хто залишився живий. Ми сподіваємося, що переможемо, і тоді всі вони повернуться, і ми всі зустрінемось тут на Різдво, на Великдень, заплачемо і помолимось Богу. Я особисто вірю, що Україна переможе, що наш храм повернуть вірним і він служитиме людям і Богу ще багато років.
На знак подяки за постійну підтримку та матеріальну допомогу бійцям підполковник вручив отцю Павлові Вишковському прапор 1-го механізованого батальйону 72-ї ОМБр «Чорні Запорожці» — одного з підрозділів, які безпосередньо отримують цю допомогу від парафії св. Миколая.
— Країна без культури — це лише територія, а територію дуже легко загарбати, — наголосила пані Наталія Заболотна. — Якби наші можновладці за минулі десятиліття збагнули цю істину, можливо, це не довело би нашу країну до таких важких втрат. Сьогодні ми присутні на виставці ікон на бронеплитах: це ті частини, що захищають груди наших воїнів. Бронежилети зберігають тіло, але храми зберігають душу, і я переконана, що цей храм урятував безліч душ.
Наші можновладці дуже люблять цитувати Черчилля, який сказав «То за що ж ми тоді воюємо?» [у відповідь на пропозицію скоротити видатки на культуру]. Але вони продовжують маніпулювати справедливістю, бажаннями, можливо, обманювати президентів, кажучи, що доручення виконані. Ми не розуміємо, чому якісь середні ланки чиновників гальмують процес, наближаючи з кожним днем загибель цього храму. Як зауважив отець-настоятель, війна — це винахід сатани, і тут теж ведеться війна. Війна з храмами — це ще гірша війна, бо, можливо, якби її не було, не було би і війни на фронтах нашої країни. Ми маємо оборонити цю святиню, і я не розумію, чому держава, яка фактично обманює Святий Престол, боїться передати вірянам храм — адже це пам’ятка нерухомої спадщини, її неможливо вивезти! Парафіяни прагнуть лише одного: інвестувати сюди свої кошти, свої пожертви, і щоб ці кошти були гарантовано вкладені у фундаменти, в реставраційні роботи, у стелю; щоб тут нарешті з’явилися хрести. Це якесь умисне вбивство пам’ятки.
Чому парафіяни хочуть, щоб її передали саме їм? Тому що вони не довіряють Міністерству культури, яке, планомірно засвоюючи кошти, не направляє їх на лікування храму. Всі ми маємо зрозуміти: через путінську агресію ми втратили сотні храмів у Криму, на Донбасі, в Харкові, у Дніпрі. До цього храму ще не долітали ракети і шахеди — святий Миколай беріг його; але з такими друзями, яких він має серед чиновників, вороги не потрібні, бо храм почав помирати ще за мирної України. Ми повинні захищати храм і вимагати негайно віддати його парафіянам, щоб ті повернули його до первозданного вигляду. Владислав Городецький — унікальний архітектор, останній, якого називали «зодчим», зараз, мабуть, теж жахається, дивлячись, до чого невдячні нащадки довели його творіння!
На завершення слово взяв Віктор Войналович — перший заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті.
— Ця виставка демонструє унікальне об’єднання тем: тематику війни, боротьби народу з агресором за свою незалежність та тематику багаторічної боротьби парафії святого Миколая за свої абсолютно законні права, — зауважив він. — Тим паче, що ми говоримо про Україну як про демократичну державу з конституційно закріпленим правом громадян на свободу совісті та віросповідання. Після ознайомлення з цією історією боротьби багато що мене дивує, багато що викликає нерозуміння — і це м’яко кажучи, — особливо у контексті тих величезних заслуг парафії, якими завжди позначалася її діяльність у всі часи, а тим більше у час широкомасштабної агресії.
На жаль, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті не має повноважень вирішувати питання з поверненням храму. Це пам’ятка архітектури — що безумовно ускладнює ситуацію, бо вона перебуває у компетенції Міністерства культури, яке мало би насамперед продукувати пропозиції та шукати рішення. Державна служба розглядає цю проблему з різних позицій, зокрема як проблему важливого політичного значення: у контексті українсько-польських стосунків. І з огляду на допомогу польського народу українцям, на те, скільки було зроблено, ми маємо дуже серйозно зважати на такі речі й виражати свою вдячність також і у вирішенні питання з цим храмом. Ми маємо також зважати на стосунки України з Ватиканом як досить впливовим політичним чинником на міжнародній арені, чиє посередництво нам зараз так потрібне.
Ми не можемо прямо вплинути на ситуацію, але, оскільки ми стоїмо на тому, що храм святого Миколая повинен бути переданий католицькій громаді, то, відповідно до своєї компетенції, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті всіляко сприятиме вирішенню проблеми.
Виставка ікон на бронеплитах українських захисників у храмі святого Миколая триватиме до 5 червня 2023 року. Вхід вільний.
фінансово.
Щиро дякуємо!
