Що більше ми стаємо «собою», то більше ми щасливі. І ти більше стає зрозуміло, що Бог не припустився помилки, створюючи нас унікальними особистостями.
У нинішні часи здається, що всі намагаються стати кимсь іншим. Ким саме — не має значення так довго, як довго нова особистість залишається відмінною від того, ким ми є зараз. Може, так завжди й було: ця неспокійна невдоволеність, прагнення змінити свою суть, напружені мріяння про те, щоби стати іншою, кращою людиною — без сліду того, які ми є нині.
Незалежно від того, чи це новопостале явище, чи ні, — я помічаю його значно частіше, явним і прихованим.
По телевізору ми бачимо, як актори та зірки реаліті-шоу проходять через пластичні операції у щораз то молодшому віці. Це тренд, який пронизує ціле суспільство. В соцмережах фільтрами маніпулюють старанно, аж до тієї міри, що на знімках, які публікуємо, ми самі на себе не схожі. Ми ставимо хештеги і оформлюємо зображення так, щоб «роздути» свій стиль життя, до тієї міри, аж це стає неможливо відрізнити від брехні.
Вочевидь в усьому суспільстві щораз частіше з’являються запитання про статеву самоідентифікацію, бо ж люди «куштують» нове, нову особистість, експериментують зі всілякого роду фізичними змінами та винаходами на основоположному біологічному рівні.
Чому ми хочемо бути іншими?
Навіть у сфері мого спілкування — католицьких колах домашнього навчання — ми всі вдаємо, що наші індивідуальні хоумскулінги — прекрасні, ідеально проваджені, впорядковані школи з класичною програмою навчання.
Можу засвідчити, що спокуса так робити — вдавати, ніби моя раковина в кухні не завалена брудним посудом, менший не носить штанці вже третій день поспіль задом наперед, а дочка-підліток не має «хвостів» із хімії, — величезна. Мушу зізнатися, що часами, коли я повертаюся з роботи додому на обід і бачу, яким диким і хаотичним є наше хатнє господарство, я відчуваю притлумлене прагнення, щоб наша сім’я зазнала якоїсь переломної події. Що було би, якби ми всі були іншими?
Також я відчуваю той тягар у душі, який мені каже, що те, хто я такий, не є достатньо добрим. Я не є тим, ким би повинен був бути, щоб успішно виконувати свою працю, бути батьком моїм дітям та утримувати наш дім.
Мені здається, що якщо моє життя і сім’я не ідеальні і я відчуваю невдоволення, то це тільки тому, що я сам безпосередньо за це відповідаю. Я уклав своє життя саме таким чином, майже всупереч власній волі, бо мені бракує чогось фундаментального. Може, я просто не маю відповідних засобів, особистості й моральних рис.
Це минущі моменти — такий параліч від сумнівів у собі; а пізніше, коли я вже мислю більш ясно, я розумію, що негатив приводить до спотвореного образу себе, який не відповідає дійсності, зате коли я перебуваю в потоці негативних емоцій, то вони насправді могутні. Вони роблять так, що я би хотів бути кимсь іншим. Кимсь кращим.
Жити своїм життям
Можливо, головна мета, яку кожен з нас повинен ставити собі щодня, це жити своїм власним життям…
Згадується мені заохочення до щасливого життя, яке дав св. Антоній Падуанський. Він казав: «Будь таким, яким тебе створив Бог. Не шукай іншого себе. Не роби себе інакшим, ніж Він тебе створив». Мене захоплює спокій цих слів. Антоній відчуває спокій щодо своєї сутності, знаючи, що якщо Бога його створив, то є добрим і цінним жити таким, який він є, і не пробувати це змінити.
Кожне прагнення до надії, кожний проєкт самовдосконалення, кожний крок у напрямку кращого життя — не є втечею від того, хто ми є. Це радше крок до повноти потенціалу, що його кожний з нас має в собі. Що більше ми стаємо собою, то більше ми щасливі й більш ясним стає те, що Бог не помилився, коли створив нас як виняткових, кожного.
Без огляду на те, з ким я перебуваю в цю мить — супер-освітянами, людьми, якими я вельми захоплююся, які досягли успіху саме так, як я того прагне, — я хочу залишитися собою. Найгіршою можливою реакцією було би почати наслідувати цих, інших людей. Але я — не вони. І ніколи ними не буду.
Найкращою можливою реакцією було би дозволити їм надихнути мене бути неймовірним «у моєму власному стилі», з моїми особистими дарами. Звісно, мій «успіх» може бути відносно меншим і менш привабливим. Він апріорі не дотягується до рівня успіху тих, хто мене надихає. Але мені здається, що найкращою шаною, яку ми можемо скласти людям, якими захоплюємося, є використання їхніх прикладів як іскри, що розпалює вогонь віднайдення нашої власної неповторності.
Святий Антоній Падуанський не був святим «так само як інші святі». Він був собою. Просто, бувши самим собою, він став дивовижним світлом благодаті й любові. Ти і я, якщо зобов’яжемося бути найкращою версією себе самих, також можемо розпалити внутрішній вогонь, що криється в кожному людському серці.
Переклад CREDO за: Майкл Реньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
