Кохання — найпрекрасніше, що є у житті. Це Божий дар, який дозволяє людині виражати себе: свої почуття, свої цінності — тій єдиній людині, яку Бог поставив на твоєму шляху, щоби пройти життя разом із нею.
Що таке кохання — розповідає брат Олександр Могильний OFMCap.
1.Що таке кохання?
Кохання — це не лише почуття, а конкретний шлях, конкретні вчинки, дії та слова.
Кохання дозволяє людині розвиватися, відкривати мрію свого життя, почати її реалізовувати. А отже — дійти до розуміння того, для чого я живу, чому я народився/народилася, чого я хочу від життя.
Якщо подивитись на стосунки людей, які живуть у подружжі або вже довго зустрічаються, кохають одне одного, то всі ці елементи в їхніх взаєминах у різній формі присутні. Це те, що відрізняє нас, людей, від усього створеного Богом світу: ми здатні кохати і бути коханими.
Не лише ми шукаємо свою пару. Насамперед Бог так нас провадить, що дозволяє серед мільярдів людей в усьому світі зустріти ту конкретну людину, яка зможе пробудити наші почуття і проявити їх. Це таємниця, бо людину неможливо змусити кохати чи відповісти на кохання.
Ми створені для того, щоби постійно бути в контакті, у стосунках. Вони є різні: стосунки батьків і дітей, дружні стосунки, стосунки начальника з підлеглими… Цього можна навчитися, можна випрацювати. Але кохання — це щось глибше. Воно говорить про те, що я, особистість, зустрічаю іншу особистість і ці стосунки можуть бути тільки між мною і нею, бо за ними стоїть Бог.
Тільки людина здатна кохати. Ми любимо тварин, але тварини нездатні відповісти нам. Мама любить дитину, дитина любить маму; але мама кохає свого чоловіка як жінка, а чоловік кохає її. Кохання в подружжі дає розвиток її материнству.
Бог хоче нашого добра, хоче, щоб ми були щасливими й вільними, бо це дозволяє нам розвиватися. Свобода є для Бога недоторканою і святою, бо без свободи немає кохання, немає любові. Ніхто не може змусити, підштовхнути чи привести за руку і сказати: «Ось людина, яку ти маєш кохати». Через свободу Бог дозволяє нам відкривати себе, свої найпрекрасніші почуття — кохання, що допомагає віднайти ту людину, яка дозволить мені бути щасливим. Тому кохання скероване на розвиток, на життя.
2.Кохання чи закоханість?
Варто розділяти закоханість і кохання. Закоханість — це сильні почуття, сильні емоції, які бувають на початку, симпатія до конкретної людини, бажання бути з цією людиною, підтримувати її. Це можна прийняти за кохання. Закоханість може тривати навіть кілька років.
Натомість кохання — це щось глибше; це акт волі (який містить ці почуття та емоції), що говорить про конкретне рішення: це людина, з якою я хочу бути. Його наслідком є рішення одружитися, тобто змінити звичний стиль життя. Кохання — це також певна розумова оцінка своїх дій щодо своїх емоцій і щодо емоцій іншої людини: я сприймаю це серйозно. Не поверхово, а як щось глибоке і стабільне до такої міри, що на ньому можна будувати майбутнє.
3.Пошуки пари: кохання чи егоїзм?
«Пошуки пари» можуть бути пошуками себе, своїх емоцій; пошуками людини, з якою мені може бути добре, приємно, з якою можна гарно провести час. Так вивільняються емоції. Я можу робити багато хорошого, але насправді це ніщо інше, як егоїстичний пошук себе: людина потрібна мені, для моїх потреб, моїх бажань. Неважливо, чи вона розділяє мої почуття, — важливо, що є я. Тому потрібно бути дуже обережним у розумінні й розпізнанні цих процесів. Бо можна зупинитися лише на своїх егоїстичних бажаннях, прагненні мати цю людину для себе, бо я закоханий у неї, і знищити те прекрасне, що дає нам Бог: кохання — яке, вочевидь, приходить через симпатію, через закоханість.
Пошук своєї пари може також бути творчим у сенсі розвитку внутрішнього, емоційного життя. Але кожна людина має свою свободу. Свободу відповісти або не відповісти взаємністю. Має свій простір, у який ніхто не має права увійти без її дозволу і бути агресивним до цього простору. Якщо свій «пошук» не скерувати в це русло — а це вже залежить від мене, від моєї волі, — то такі стосунки можуть перетворитись у складні, егоїстичні й дуже травматичні, бо людина сама буде нещасливою і будуть нещасливими ті, кого вона «шукатиме», наближатиме до себе. Люди швидко відчують, що їх використовують — зокрема, маніпулюючи емоціями.
4.Сенс християнства і кохання
Хлопець чи дівчина живуть своїм життям, здобувають освіту, будують кар’єру; але в той момент, коли вони закохуються і починають через закоханість входити у сферу кохання, то розуміють: усе, що робилося до цього моменту, має сенс. Чому? Бо тепер я є для когось. Я знаю, навіщо я живу. Людина, яка кохає, — щаслива.
У стосунках також важливо фізично бути поруч, триматися за руки, дивитися у вічі, торкатися, відчувати запах коханої людини — цього не можна замінити нічим. Це те, що вириває з егоїзму, зі свого закритого світу. Чому багато людей мистецтва у стані закоханості починають творити? Бо вона дає імпульс. Це не просто емоції: кохання несе життя! Бути з іншою людиною, виражати їй свої почуття, те, що «я поруч, я з тобою, я для тебе, моє життя — для тебе». У цьому насправді й погялає сенс християнства: моє життя — для когось, не для себе.
У житті людини настає момент, коли вона повинна запитати себе: чи варто народитися і чи варто жити. Ні кар’єра, ні гроші, ні соціальний статус не дадуть відповіді — лише кохання, бо в коханні розпізнається подальший шлях.
5.А як щодо священників та богопосвячених?
Священники чи богопосвячені особи, коли розпізнають, що вони покликані не до подружнього життя, теж переживають закоханість і кохання. Вони відкривають у цьому дарі, що мають далі робити, який їхній подальший шлях, тобто який сенс їхнього життя. Якщо духовна особа не закохається в особу Бога, то рано чи пізно розчарується у своєму житті.
Кохання не зникає, бо це не ситуативні почуття. Це тверде переживання своєї особистості, свого життя, свого покликання з тими людьми, які дозволять мені бути щасливим. Тому кохання — це дар Бога. Дружина — для чоловіка, чоловік — для дружини; у парі люди одне через одного взаємно відкривають Бога. Так само духовні особи відкривають Бога через свою паству. Якщо немає любові до конкретної людини, то немає взаємин із Богом, немає розвитку. Це не означає, що кохання втратилося, десь зникло, — це криза особистості, криза життя.
Повністю розмову з братом Олександром Могильним OFMCap можна подивитися тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
