У Варшаві розпочалося вшанування 80‑х роковин Волинської трагедії.
7 липня Глава УГКЦ Святослав Шевчук та архієпископ Станіслав Ґондецький, голова Конференції католицьких єпископів Польщі, молилися за жертв трагедії. Ієрархи підписали спільну Заяву про прощення і примирення між польським та українським народами.
Богослужіння прощення та примирення відбулося в архікатедральному римо-католицькому соборі св. Йоана Хрестителя у Варшаві. До 80‑х роковин Волинської трагедії архіпастирі урочисто підписали Заяву про прощення та примирення народів, що завершує процес, розпочатий Католицькими Церквами наших країн понад 50 років тому.
«Історія відносин між польським і українським народами сповнена прекрасних, добрих і героїчних учинків — але, на жаль, також складних і драматичних подій. Ці два народи охрестилися майже одночасно і, хоча вони й черпали з різних християнських традицій: один із латинської, а другий — із візантійської, їхнє хрещення відбулося ще в межах однієї неподільної Церкви», — сказано в Заяві. Як поляки, так і українці зазнали величезних нищень своїх народів зі сторони тоталітарних режимів — нацистського, комуністичного і крайнього націоналізму.
Владики зазначають: починаючи з 1987 року, вдалося реалізувати багато спільних ініціатив заради примирення. «Ми відкрито говорили про складні справи, називаючи — зокрема — волинські події вісімдесятирічної давнини „убивством та етнічними чистками, жертвами яких стали десятки тисяч невинних осіб, як-от жінки, діти й особи літнього віку, насамперед поляки, але й українці, а також ті, хто рятував сусідів і родичів від небезпеки“», — пишуть вони, цитуючи Декларацію примирення від 28 червня 2013 року.
Після відкриття масових поховань у Бучі, Ірпені чи Гостомелі, сказано в Заяві, усі розуміють, як важливо однозначно назвати винних, ексгумувати жертв, ушанувати їхнє право на гідне поховання та людську пам’ять. Ієрархи підкреслили парадоксальність ситуації: російська агресія посприяла загоєнню такої давньої глибокої рани між поляками та українцями. Архієпископи зазначили, що потрібно також відрізняти два тісно пов’язані досвіди — прощення та примирення.
«Пробачення передує примиренню, — зазначено в документі. — Пробачення має характер внутрішнього досвіду. Воно відбувається у глибині серця й не залежить від ближнього. У примиренні натомість необхідна участь усіх сторін, втягнутих у конфлікт. Воно може ґрунтуватися тільки на взаємному пробаченні. Примирення може будуватися лише на правді та справедливості».
Спільний документ підкреслює, що примирення це нелегкий процес. Воно вимагає «піднятися понад звичну міру справедливості, зокрема зі сторони того, хто більшою мірою — і часто обґрунтовано — почувається жертвою».
Заява посилається на формулу 1965 року, вжиту польськими єпископами в листі до німецьких єпископів: «прощаємо і просимо прощення». Коли вона викликала спротив у частини польських католиків, єпископат Польщі в листі до вірних висловив таке переконання: «Навіть якби тільки один поляк виявився негідною людиною, навіть якби тільки один за всю історію припустився негідного вчинку, ми вже мали би підставу для виразу ‘перепрошуємо’ — якщо ми хочемо бути народом людей шляхетних і великодушних, народом кращого майбутнього».
Важливим визнано також «спільний заклик до істориків про допомогу в усталенні правди про ті події, про масштаби драми, але також про свідчення святості, що сяє серед темряви».
Покровителем на шляху українсько-польського примирення є св. Йоан Павло ІІ, який у Львові у 2001 році зазначив, що у справі примирення йдеться не про те, щоб забути, а про те, щоб подолати зло з минулого, щоб «завдяки очищенню історичної пам’яті всі були готові ставити вище те, що єднає, ніж те, що ділить». Блаженніший Святослав та архієпископ Станіслав наголосили, що важливо пам’ятати про ініціативу та особистий патронат Папи Войтили над початком цього процесу.
«Віримо, що в ці скрутні дні ми записуємо нові важливі сторінки у книзі примирення, щоби змогти будувати наше спільне майбутнє як вільні з вільними та рівні з рівними», — пишуть у спільній Заяві про прощення та примирення Глава УГКЦ та голова Конференції єпископату Польщі. Відтак завершують Заяву словами св. Йоана Павла ІІ: «Християни обох народів мають іти разом в ім’я одного Христа, до єдиного Отця, ведені тим самим Духом, який є джерелом і законом єдності. Нехай пробачення — уділене й отримане — розіллється як благодатний бальзам у кожному серці».
На завершення спільної молитви Блаженніший Святослав виголосив подячне слово. Він пишається тим, що Католицькі Церкви є серцем і рушійною силою шляху взаємного примирення, прощення та зцілення ран минулого: «Примирення між нашими народами — це процес загоєння ран, що їх і поляки, й українці несуть у своїх душах та сумлінні донині. Лікувати біль і травми нелегко. Але, як душпастирі, ми маємо в руках бальзам Святого Духа, який Господь Ісус, наш Спаситель, залишив своїм апостолам, своїй Церкві. Цим бальзамом, який справді лікує рани, є взаємний діалог, прощення і примирення, а також молитва — присутність Церкви як доброї матері, що обіймає, супроводжує і зігріває своїм теплом тих, хто замерз від цього почуття болю чи ненависті».
«Зараз ми можемо будувати нові відносини, які народжуються на наших очах. Зараз ми будуємо нову пам’ять, яка, як каже Папа Франциск, є позитивною пам’яттю. І, вважаю, це дар Божий, яким ми повинні скористатися, щоб не залишатися рабами минулого, а будувати краще майбутнє», — наголосив Глава УГКЦ.
Вшанування сумних роковин продовжиться спільним паломництвом примирення Блаженнішого Святослава та архієпископа Ґондецького з Варшави до Луцька. 8 та 9 липня на Волині відбудуться богослужіння за участю українських та польських єпископів.
Департамент інформації УГКЦ, КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
