Слуга Божий Доліндо Руотоло, відомий як дон Доліндо, був лагідним, мудрим і терпеливим священником з Неаполя, що мав духовні дари і досвід, які багато хто відніс би до категорії надприродних явищ.
Його відвідували Ісус, Марія й ангели, він умів читати душі й пророкувати, а також, як свідчить наступна історія, мав дар білокації (перебування водночас у двох місцях).
Однак сам дон Доліндо не ставився до цих подій як до чогось надзвичайного і не вважав себе якоюсь надзвичайно піднесеною душею (навпаки, він вважав себе нікчемним і дурним, «убогим знаряддям у Божих руках»). Натомість, він вірив, що надприродні ознаки його життя випливають із його священства.
«Ісус не відкрився мені у надзвичайний спосіб, Він просто посилив джерело моєї священницької особистості, — пояснював він у своїй автобіографії, яку написав із послуху своїм сповідникам у 1923 році. — Він допомагав мені, зміцнював мене і діяв у мені через моє священство. Тобто, діяльність Ісуса не була актом надзвичайної містики — радше, Ісус діяв через священство».
Дон Доліндо заохочував шукати святості звичайними та цілком доступними засобами Церкви та її Таїнств, а не прагнути чогось надприродного і фантастичного.
«Коли я чую історії про екстравагантні випадки — я визнаю це з певним подивом, — це викликає у мене певний скептицизм і недовіру, — писав дон Доліндо у своїй автобіографії. — Дуже часто я залишав недочитаними книжки, в яких розповідалося про видіння, екстази та дивовижні історії. Однак ця антипатія не була результатом матеріалістичних поглядів; радше, це тому, що я хотів бути впевненим у правді. Замість екстраординарного я завжди надавав перевагу простому і звичайному шляху».
Отже, з точки зору дона Доліндо, усі духовні дари, які він отримав, були продовженням його сакраментального священства. Хоча інші могли вважати ці події надприродними, він бачив у них звичайні канали Божої благодаті, які діють через його священство, щоб рятувати душі.
Однією з цих душ був чоловік на ім’я Федеріко.
Одного вечора 1908 року цілком бадьорий дон Доліндо ходив по своїй спальні й молився, аж раптом його охопила потреба прилягти.
Він ліг у своє ліжко і задрімав, але йому не вдалося нормально заснути.
«Це точно не був справжній сон», — сказав він згодом, розповідаючи цю історію в своїй автобіографії.
Раптом він відчув, що за одну мить опинився в Америці. Він стояв біля озера, у якому хтось тонув. Дон Доліндо впізнав у потопельнику чоловіка на ім’я Федеріко Сантаньєлло, якого знав під час свого новіціату. Тоді цей чоловік був його керівником у місіонерській спільноті — керівників там називали «ангелами-хранителями».
Дон Доліндо витягнув свого «ангела-хранителя» з води і дав йому розрішення від гріхів. Так чоловік примирився з Богом.
Наступної миті дон Доліндо різко підвівся з ліжка. Усі сліди сонливості зникли; він повністю прокинувся і почувався бадьорим.
Та його пробрало холодом, коли він згадав, що Федеріко деякий час тому й справді покинув Церкву і подався до Америки. Ба навіть більше, він пам’ятав, як у минулому молився і благав Бога дозволити йому повернути Федеріко до Божої благодаті перед смертю.
Згодом Доліндо дізнався, що Федеріко справді помер в Америці; і мало того, один селянин, який був тоді в Америці, засвідчив, що бачив там самого дона Доліндо.
«Я ніколи не був в Америці, — пише Дон Доліндо у своїй автобіографії. — Я знаю і свідчу, що Господь взяв мене туди, щоб врятувати цю душу».
Переклад CREDO за: Мора Роан Маккіґан, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
