Погляд

Як відпочивати «по-папському»? Таємні втечі папи з Ватикану

29 Липня 2023, 10:06 10235

Багато хто знає історичний анекдот, як Йоан Павло ІІ через рік після обрання попросив збудувати басейн у Кастель Ґандольфо. На спротив ватиканських «відповідальних» відповів, що папа повинен дбати про свою форму, бо конклав дорожчий за басейн…

 

Спортсмен у білій сутані

«Святіший Отець сказав, що кожне сходження в гори, яке приносить із собою труд і втому, винагороджується можливістю доторку і відчуття Бога, який над нами чуває і згори нас благословляє», — згадує у книжці «Папа і його генерал» Енріко Марінеллі, начальник спецвідділення італійської поліції при Ватикані, яке займалося підготовкою та особистим наглядом за подорожами Папи Італією.

Папа Войтила був людиною різних талантів: це був актор, лінгвіст, поет. Але цей видатний інтелектуал також був ревним спортсменом. Окрім плавання і каяків, великою любов’ю папи були гори. І те, що він став Папою Римським, ніяк цю любов не зменшило. Зате вимагало нетипових старань, щоб цей «спортсмен у білій сутані» міг займатися улюбленими справами.

Як він це робив?

 

 

Йоан Павло ІІ і гори

Анекдот про те, як Йоан Павло ІІ через рік після обрання попросив збудувати басейн у Кастель Ґандольфо, багато хто знає. На спротив ватиканських «відповідальних» відповів, що папа повинен дбати про свою форму, бо конклав дорожчий за басейн.

Однак інформація про те, що він так часто, як лиш міг, утікав в гори і ходив складними стежками, часто залишаючи позаду охоронців супроводу, відома набагато менше. Вихований біля підніжжя Татр, пристрасний шанувальник пішої ходьби і лиж, у польських горах він почувався прекрасно. Італійські ж гори були для нього таємницею.

Але майже від початку понтифікату Папа Войтила вирішив знайти гірські місцевості, які швидко опанував і полюбив. «Амадетто, Лоренцо, Ґран Сассо, Долина Аости — в усіх цих місцях білість чистих снігів змішувалася з білістю шат Святішого Отця», — згадує Марінеллі, який обіймав посаду начальника особистої охорони папи від 1 травня 1985 року.

Папа втікав у гори. Його втечі відбувалися у повній таємниці, про них знали тільки ті, хто безпосередньо чував над його безпекою. У ватиканських структурах папську любов до гір не розуміли. Від ватиканських жорен папа теж часто втікав, — стверджує Марінеллі на сторінках своєї книжки.

 

 

В тиші промовляє Бог

«Коли Святіший Отець висловлював прагнення провести кілька днів поза Ватиканом, це означало також, що й поза Кастель Ґандольфо — бо літня резиденція пап була для Войтили ‘Ватиканом у мініатюрі’», — пише «папський генерал». «Поза» — означало місце дике, далеке і, мірою змоги, самотнє.

Вочевидь це вимагало ретельної перевірки, огляду на місці поліцією та карабінерами; але коли вже все було підготовлене до останньої дрібниці, а таємність гарантована, — навіть мешканці тих сіл не знали про папські відвідини. Автомобілі рушали й везли папу до місця початку гірського сходження.

«Зазвичай це були вівторки, коли у папи був відносно вільний від зустрічей день», — пише Марінеллі. Охороняти папу, не створюючи шуму, було викликом; але італійські служби взялися до цієї справи з суто італійською фантазією і з захватом від нетипових «як для папи» бажань Святішого Отця.

«Мої найпрекрасніші спогади з перебування при папі пов’язані саме з цими нечисленними днями, інколи навіть просто кількома годинами, які він проводив поза Ватиканом, влаштовуючи собі короткі відпустки протягом свого довгого понтифікату», — пише Марінеллі.

В тиші промовляє Бог, Йому легше «пробитися» до людського серця; а тиша гір збагачує зусиллями і видами — те, що папа любив найбільше.

 

 

Вдячний аж до клопоту

«Я на це не заслужив», — сказав папа після одного такого походу в гори. «Він став переді мною, зняв шапку, був безсумнівно щасливий, і заклопотаний», — згадує Марінеллі. Він усвідомлював, що кожний його виїзд поза Апостольський палац пов’язаний з організацією роботи різних служб. Особливо ж після замаху, коли загроза його життю стала фактом, кожний відхід від щоденного протоколу був і ризиком, і викликом.

Але папа цього потребував! Він потребував відпочинку, відірваності, потребував свіжого повітря й руху. Він відпочивав активно: взимку — спускаючись на лижах, в інші періоди — ходивши гірськими стежками.

Італійці, які опікувалися ним на щодень, не тільки розуміли, але й охоче йому допомагали у виконанні цих нечисленних забаганок, про які він час від часу просив.

 

 

Тиждень справжніх канікул

1987 року папа запланував короткий відпочинок у маленькому містечку Кастелло Мірабелло. Короткий — бо заледве тижневий; але то мав бути час, проведений зранку до вечора в дорозі, «прогулянкові» канікули.

Виїзд мав відбутися в липні,. Але вже з травня почалася детальна підготовка. Вибрали віллу, збудували довкола неї відповідну огорожу. Карабінери були майже «невидимі» для папи, несли свою службу приховано, однак він завжди знав, що завдячує їм своєю безпекою. І коли він на когось із них натрапляв, то завжди заводив розмову, завжди дякував.

Вихід у гори зазвичай починався на світанку. Після Меси і сніданку папа виходив на шлях. Марінеллі пише: «10 липня був прекрасний день, ми виїхали у напрямку Валь Ґранде, звідки розпочалася вельми виснажлива (принаймні, для нас) мандрівка до турбази Верт, на висоті 1950 метрів. До бази ми дісталися близько 13:30, з’їли ланч і Святіший Отець дозволив собі трошки задрімати. До Кастелло Мірабелло ми повернулися близько 17:30».

 

 

Зустрічі в горах

Під час цього походу папу впізнав сільський хлопчик. Йому було якихось років шість, гір він не боявся й одразу став іти разом із папою. Схопив його за руку, і вони йшли, в однаковому фізичному стані, хоча їх розділяла ціла епоха, — жваві, зовсім не змучені складним сходженням, розмовляли.

«Вони стали дуже хорошими приятелями, — пише папський генерал, — розставалися вже як давні друзі. Хто їх бачив здалеку, міг подумати, що це дідусь іде зі своїм онуком».

Потім з’ясувалося, що той хлопчик — німець, приїхав із батьками на канікули і зустрів папу випадково. Чи багато було таких зустрічей під час таких прогулянок папи?

Марінеллі пише, що їх було багато, а папа — хоча шукав самотності й відірваності від римського галасу — ніколи не відмовив у спільній прогулянці, потискові рук по дорозі. І завжди благословляв, даруючи на прощання розарій.

Цікаво, скільки людей носять у пам’яті зустріч із папою десь по дорозі?.. І скільки їх усміхається від самої думки про спільну подорож зі святим, яка, навіть крізь призму часу, видається неймовірною подією…

Переклад CREDO за: Агнєшка Бугала, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Йоан Павло ІІ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com