Ім’я блаженного Ісидора Баканжі мало відоме широкому загалу. День його спомину тепер співпадає з урочистістю Внебовзяття Пресвятої Діви Марії — і сам він, напевне, вважав би це за велику честь, оскільки витерпів нелюдський біль за відмову фактично зректися своєї любові до Неї.
Ісидор народився між 1880 і 1890 роками у Конго, у родині язичників. У ті часи його рідна земля була бельгійською колонією, тож Ісидор з дитинства звик до важкої праці: він був батраком на плантаціях і працював каменярем. У 1906 році він прийняв Таїнство Хрещення у ченців-трапістів, а за рік приступив до Першого Причастя.
Ісидор був ревним і наполегливим у своїй вірі християнином. Він дуже любив Пресвяту Діву Марію, і на знак цієї любові прийняв скапулярій Богородиці з гори Кармель, який ніколи не знімав. Він прагнув поділитися радістю своєї віри з іншими і намагався, як міг, євангелізувати своїх співплеменників. Це дуже дратувало колоністів, які вважали тубільців не живими людьми, а джерелом прибутку і дармової рабської праці. Вони прагнули утримувати місцевих мешканців у стані «дикунів», яких треба контролювати за допомогою страху і насильства, і — небезпідставно — вважали, що християнізація тубільців підірве їхній власний авторитет. З цієї причини плантатори ненавиділи християнських місіонерів, які не лише євангелізували місцевих людей, а й намагалися боротися за їхні права.
За деякий час Ісидор почав працювати на каучуковій плантації колоніста-бельгійця, що сам був атеїстом і дуже агресивно ставився до будь-яких проявів релігійності з боку своїх робітників. Це було не унікальним випадком — у середовищі плантаторів побутував презирливий термін «mon pere» («отченаш»), яким вони називали віруючих. Ісидор швидко наразився на ненависть з боку плантаторів — вони забороняли йому вчити інших робітників молитвам, кажучи: «Якщо все село молитиметься, ніхто не буде працювати!» Йому кілька разів наказували зняти скапулярій, та Ісидор не корився, хоча знав, що за це його жорстоко відшмагають.
22 квітня 1909 року плантатор, знову побачивши скапулярій, звелів Ісидорові зняти його. Коли той відповів відмовою, скапулярій силою зірвали з його шиї, а самого Ісидора прикували і жорстоко побили батогом зі слонячої шкіри з цвяхами на кінці. Молодий християнин витримав понад сотню таких ударів, але на цьому його страждання не скінчилися: пораненого і скривавленого, його закували у кайдани і залишили повільно вмирати.
Однак саме у той час на плантацію нагодився інспектор. Розуміючи, що їм буде непереливки за таке «перевищення повноважень», плантатори спробували перевести Ісидора в інше село, подалі від його очей. Дорогою, за допомогою інших батраків, йому вдалося втекти і сховатися у лісі, а потім потрапити на очі інспекторові, який згодом написав про цю зустріч так: «Я побачив, як з лісу вийшов понівечений чоловік, весь у глибоких, гнійних, смердючих ранах; він був вкритий брудом і потерпав від засилля мух. Він спирався на дві палиці, намагаючись наблизитись до мене… він не йшов, він волочився…».
Плантатор, що побив Ісидора, поривався «вбити цю тварину-”отченаша”», однак інспектор завадив йому. Він забрав Ісидора додому, де йому надали медичну допомогу, однак його рани були надто сильно інфіковані, тому його стан поступово погіршувався. Відчуваючи наближення смерті, Ісидор попросив:
«Якщо ви побачите мою матір, або підете до судді, або зустрінете священника, скажіть їм, що я вмираю, тому що я християнин».
Двоє місіонерів, які провели з Ісидором кілька днів, розповіли, що він благочестиво прийняв останні Таїнства. Перед смертю він сказав, що вже пробачив свого мучителя: «Я молитимусь за нього. Коли я буду на небесах, я буду дуже ревно молитися за нього». Після довгих шести місяців постійних молитов і страждань, Ісидор Баканжа помер із розарієм у руці та скапулярієм на шиї. Господь забрав його на небо 15 серпня — саме того дня, коли сучасна Церква святкує Взяття на небеса Його Пресвятої Матері, що Її він так любив за життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
