Коли Папа Франциск привітає нових членів Колегії кардиналів, — зокрема й 18 кардиналів-виборців, — він спиратиметься на роботу своїх попередників, роблячи колегію більш інтернаціональною.
Станом на 30 вересня, коли відбудеться консисторій, у Колегії кардиналів буде 136 виборців — тобто, кардиналів, молодших за 80 років, які матимуть право голосу на майбутньому конклаві. Серед них 53 кардинали представлятимуть Європу, 24 — Латинську Америку, 22 — Азію, 19 — Африку, 15 — Північну Америку і троє — Океанію.
Ця група значно перевищує постійний ліміт у 120 виборців, але ця вимога, встановлена Павлом VI у 1970 році, вже кілька разів скасовувалася, зокрема Йоаном Павлом ІІ у 2001 та 2003 роках і Бенедиктом XVI у 2010 2012 роках. Наступного року п’ятнадцяти кардиналам виповниться 80 років, тож з часом традиційний ліміт відновиться природним чином.
Загалом за час свого понтифікату Франциск призначив 131 кардинала, проводячи у середньому один консисторій на рік, із перервою у 2021 році через пандемію коронавірусу. Загалом він номінував 98 нинішніх кардиналів-виборців, тобто призначив 72% учасників майбутнього конклаву. До порівняння, Йоан Павло ІІ призначив загалом 231 кардинала протягом лише дев’яти консисторіїв за час свого тривалого понтифікату.
Втім, кількість кардиналів-виборців — це лише частина історії Колегії протягом останніх десятиліть. Папа Франциск охопив і прискорив процес інтернаціоналізації Колегії, зменшивши частку європейського контингенту та збільшивши кількість кардиналів з Азії, Латинської Америки й Африки. Загалом він призначив кардиналів із 66 країн, зокрема з Південного Судану, Сінгапуру і Монголії, які вперше отримали кардиналів.
Зменшення частки європейців — це частина тривалого процесу, що розгортається вже понад століття. У конклаві 1903 року, який обрав Пія X, 61 із 62 кардиналів-виборців був європейцем (єдиним виключенням був кардинал Джеймс Ґіббонс з Балтімора); більшість із них при цьому походила з Італії.
До конклаву 1958 року, який обрав Йоана XXIII, Колегія зазнала помітних змін завдяки навмисним зусиллям Пія XII додати до неї кардиналів з усього світу. З 51 учасника голосування 17 були з Італії, 16 — з Європи та ще 18 — із різних неєвропейських країн. Таким чином, географічні зміни та перегрупування всередині Колегії під керівництвом Папи Франциска відповідають давній тенденції коледжу, який є представником глобального католицизму. Однак помітно, що він часто оминає увагою традиційні кардинальські престоли на користь єпископів із малих дієцезій або навіть єпископів-помічників, що також є незвичайною практикою. Він також призначає кардиналів зі справді віддалених територій, часто — з дуже невеликою часткою католицького населення. Серед них є кардинали з Монголії, Марокко, Швеції та Лаосу, де католицьке населення обчислюється не мільйонами, а тисячами.
Нагадаємо також, що за час свого понтифікату Папа Франциск не призначив жодного кардинала з України — це стосується як західного, так і східного обряду. Раніше кожна з гілок Католицької Церкви в Україні мала своїх представників у Колегії; це були Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар (1933-2017) та Львівський митрополит РКЦ Мар’ян Яворський (1926-2020).
Загалом Колегія кардиналів у 2023 році є більш інтернаціональною, різноманітною та непередбачуваною, ніж та, яка обрала на папство Франциска у 2013 році. Безумовно, у ній є помітні «прогресивні» кардинали, але ця різноманітність робить неможливими ґрунтовні припущення щодо ідеологічних чи теологічних тенденцій, а отже — значно ускладнює прогнозування результатів майбутнього конклаву. Можливо, ця непередбачуваність — саме те, чого хоче Папа Франциск.
Переклад CREDO за: Метью Бансон, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
